Реферат: Прикладні моделі комунікації

3. Модель пропаганди Чакотіна

На підставі особистого досвіду заняття гітлерівською пропагандою німецький емігрант у Франції Серж Чакотін представив психологічну модель проведення масової пропаганди (рис. 3.1.). На його думку, гітлерівська пропаганда здійснювалася на засадах теоріїї Павлова про вироблення умовних рефлексів у тварин. Техніка пропаганди трималася на зв'язку визначених ідеологічних смислів з внутрішніми рефлексами людини. Модель Чакотіна, по суті, відбивала думку Платона про те, що риторика - мистецтво переконання - з очевидністю є мистецтвом догоджання: чим вдаліше переконуєш, тим вдаліше догоджаєш слухачам.

Рис.3.1. Модель пропаганди Чакотіна.

Модель Чакотіна закладала своєрідну модель людини й суспільства. Чакотін виділяв чотири рефлекси людини, на яких мала триматися пропаганда: агресивний, сексуальний, захисний та харчовий. Для нього людина була істотою, що керувалася категоріями інстинкту й почуття, аніж розуму. Пропаганда для Чакотіна - це повтор гасел, що торкалися інстинктів та почуттів людини.

Комунікативний процес, таким чином, зводився до одновекторності й спрямованості на великі групи - масу, яка мала перетворюватися у "потрібну публіку" способом передачі дозованої інформації та нав’язування ідеологічних смислів, що підкріплювалися життєвими рефлексами людини.

У шістдесятих роках на основі цієї моделі витворилася теза В. Пакарда про "вплив на підсвідомість". Прикладом є сучасна реклама чи політичний маркетинг (новітня форма партійної пропаганди), коли мова йде не так про товари, осіб, програми, як про систему цінностей, бажання споживачів. У результаті люди купують не косметику, а дбають про красу, не п"ють пиво, а створюють клімат доброго товариства, не обирають політику чи партію, а обирають особистість, добробут та демократію.

4. Модель комунікації Лассвела і Холскі.

Оле Холоскі поєднав загальну комунікативну модель, що бере свій початок від Клода Шеннона, з інтересами контент-аналізу. Комунікаційна модель Шеннона є одно векторною та являє передачу інформації від комуніканта до комуніката. Контент-аналіз відрізняється від традиційного тим, що він є більш точним та відображає особливості досліджуваного процесу якісно-кількісному вираженні. В результаті цього синтезу, його модель набула наступного вигляду.

Як видно зі схеми, до набору питань Лассвела: «хто говорить, що, з яким ефектом?» Оле Холскі додає питання «чому?». У моделі соціальних комунікацій, за Г. Лассуелом , визначається обов’язкових п’ять структурних елементів: “хто” – комунікатор (той, хто передає й формує повідомлення); “що” – повідомлення; “як” – спосіб передачі повідомлення, канал;“кому” – аудиторія, якій адресується повідомлення; “навіщо” – з яким ефектом, ефективністю.

Рис. Модель контент-аналізу.

Модель Лассвелла стосується таких актів спілкування, під час яких комунікант чітко формулює комунікативну мету, знає, що він хоче від комуніката, яких змін позицій чи поведінки. Комунікативний процес при цьому розглядається як одновекторний опосередкований акт впливу на комуніката, залежний від п’яти чинників спілкування.

Модель Холскі певним чином доповнює модель комунікації, запропоновану американським дослідником пропаганди. Сьогодні за кожним із запитань описаної моделі стоїть певний напрямок у контент- аналізі. І на нього слід звернути особливу увагу, оскільки це досить апробований тип об'єктивного аналізу комунікативних потоків.

Детальніша інформація про цілі та сфери дослідження комунікації вченими представлена у таблиці.

Таблиця 4.1.. Рекомендації, щодо дослідження комунікації, що базуються на моделі Лассвела і Холскі.

Ціль	Розділ семіотики	Запитання	Дослідження проблеми
Описати характеристики комунікації	Семантика(знак/ референт) Синтактика(знак/ знак)	Що?	Описувати тенденції у вмісті комунікації. Співвідносити відомі характеристики джерел з повідомленнями, які вони виробляють. Зіставляти вміст комунікації із стандартами.
		Як?	Аналізувати техніку переконання. Аналізувати стиль.
		Кому?	Співвідносити відомі характеристики аудиторії з повідомленнями, що адресовані для них. Описувати моделі комунікації.
Робити висновки з приводу причин комунікації (процес кодування)	Прагматика ( відправник /знак)	Чому?	Забезпечення політичного і військового збору інформації. Аналізувати психологічні характеристики індивідуумів. Робити висновки про культурні зміни. Надавати юридичні свідоцтва.
		Хто?	Відповідати на питання стосовно суперечливого авторства.
Робити висновки з приводу ефектів комунікації (декодування)	Прагматика (знак/ одержувач)	З яким ефектом?	Вимірювати читабельність. Аналізувати потік інформації. Оцінювати відповідь на комунікацію.

Висновки

Прикладний аналіз у сфері комунікації набув розповсюдження, про це свідчить широке застосування його у різних галузях науки, зокрема антропології, психології та політики. У цій реферативній роботі з’ясовувалися особливості побудови запропонованих вченими моделей, інтерпретації їх та застосування. З-поміж усієї сукупності прикладних моделей, які створювалися впродовж усього вивчення та дослідження теорії масових комунікації науковцями, обрали ті, що доступними та загальновживаними та проаналізували відображення комунікативного процесу у кожній із запропонованих.

Комунікативний процес на моделі Шеннона-Вівера цілком придатний для технічних систем. Його можна розглядати як структурований процес встановлення й підтримання контакту між комунікаторами, що являє собою систему фаз процесу контактування і має характер трансмісії сигналу при використанні технічних систем спілкування.

Модель Теодора Ньюкомба задає динаміку змін, до яких прагнутиме комунікація, — до створення симетричних стосунків, однакової оцінки об'єктів при однаковій оцінці один одного.

Комунікативний процес згідно моделі Чакотіна, таким чином, зводився до одновекторності й спрямованості на великі групи - масу, яка мала перетворюватися у "потрібну публіку" способом передачі дозованої інформації та нав’язування ідеологічних смислів, що підкріплювалися життєвими рефлексами людини.

Модель Лассвела і Холскі стосується таких актів спілкування, під час яких комунікант чітко формулює комунікативну мету, знає, що він хоче від комуніката, яких змін позицій чи поведінки. Комунікативний процес при цьому розглядається як одновекторний опосередкований акт впливу на комуніката, залежний від п’яти чинників спілкування.

Список використаної літератури

1. Квіт С. Масові комунікації. – К: вид дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 206 с.