Реферат: Принципи державного управління

Чинне законодавство передбачає різні форми участі населення в уп­равлінні державними справами. Серед них, зокрема, участь у референду­мах; служба у державних органах управління; об'єднання у політичні партії, звернення з пропозиціями і рекомендаціями до органів влади, спрямовані на вдосконалення їх управлінської діяльності; об'єднання у громадські організації споживачів з метою сприяння державним органам у здійсненні контролю за якістю товарів (робіт, послуг), торговельних та інших видів обслуговування; сприяння державним органам в охороні громадського порядку; сприяння державним органам в охороні держав­ного кордону та інші.

Принцип рівноправності осіб різних національностей у своєму кон­кретному прояві забезпечує рівне становище у державному управлінні всіх громадян України незалежно від їх національності. Так, згідно зі ст. 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за озна­ками раси, кольору шкіри, етнічного походження. У ст. 4 Закону України «Про державну службу» підкреслено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від расової та національної належ­ності. Тобто державне управління здійснюється з урахуванням як загаль­нодержавних, так і національних інтересів. Стаття 53 Конституції Украї­ни гарантує громадянам, які належать до національних меншин, право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних нав­чальних закладах.

З принципом рівноправності осіб різних національностей тісно пов'язаний принцип рівності усіх перед законом. Конституція України закріплює рівність перед законом усіх суб'єктів права власності (ст. 13); рівність прав жінки й чоловіка (ст. 24); об'єднань громадян (ст. 36); рів­ність перед законом дітей (ст. 52).

Рівність громадян перед законом означає й однаковий захист їх прав. Так, відповідно до Конституції України кожний громадянин має право на життя, яке зобов'язана захищати держава (ст. 27); на особисту недо­торканність (ст. 29); соціальний (ст. 46), судовий (ст. 53) захист; правову допомогу (ст. 59).

Разом з тим рівність перед законом не означає зрівнялівки. Для за­хисту прав окремих категорій населення передбачено соціальні заходи. Так, рівність прав осіб різних статей забезпечується спеціальними заходами з охорони праці. Здоров'я жінки у державі регламентується вста­новленням для неї пенсійних пільг, правовим захистом материнства.

Особливе місце серед усіх принципів державного управління нале­жить принципу законності. Стаття 1 Конституції визначає Україну як правову державу, ст. 8 закріплює як державний принцип верховенство права, а статті 6 і 19 встановлюють, що органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Це означає, що суворе й неухильне додержання законів і підзаконних актів — це єди­но припустимий варіант діяльності державних структур, посадових осіб, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, інших суб'єктів права. Порушення чинного законодавства тягне за собою юридичну від­повідальність, а незнання законів не звільняє від неї (ст. 68). Додержання законності необхідно розглядати як найважливішу умову і неодмінну ос­нову ефективного функціонування управлінського апарату та забезпе­чення правового порядку в нашій державі.

Отже, додержання принципу законності у державному управлінні пе­редбачає:

—утворення управлінських органів на підставі суворого додержання
чинного законодавства;

—функціонування державних органів і органів місцевого самовряду­вання виключно у межах правових приписів;

—високу свідомість і дисциплінованість службовців апарату управління.

Законність як найважливіший принцип діяльності фіксується у нор­мативних документах, які визначають правовий статус суб'єктів держав­ного управління.

Реальне здійснення демократичних перетворень, удосконалення управлінських процесів відповідно до вимог документів про адміністра­тивну реформу, забезпечення у державі справжньої законності та реаль­ного правового порядку можливі лише в умовах широкої гласності та врахування громадської думки.

Цей принцип містить три взаємопов'язані та взаємозумовлені компо­ненти: по-перше, широка гласність; по-друге, громадська думка щодо функціонування суб'єктів державного управління; по-третє, широке її урахування під час вироблення управлінських рішень.

Гласність дає змогу громадянам бачити механізм формування і реа­лізації державно-управлінського впливу та перебіг усіх управлінських процесів.

Громадська думка відображає уявлення (оцінки, судження) найак­тивнішої частини населення щодо ефективності, корисності, правильно­сті управлінських рішень. Вона є масивом інформації для суб'єктів дер­жавного управління.

Урахування громадської думки — це канал зворотного зв'язку в сис­темі державного управління, використання інформаційного масиву для вироблення і прийняття найбільш обґрунтованих та ефективних управ­лінських рішень.

Держава забезпечує додержання цього принципу двома способами.

По-перше, вона вимагає від державних органів гласності й відкритої для широкої громадськості діяльності. Так, у Законі України «Про поря­док висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 р. є норма, яка зобов'язує ці органи забезпечувати журналістам вільний доступ до інформації щодо своєї діяльності, а також надавати її засобам масової інформації у повному обсязі (ст. 2).

По-друге, держава стимулює право населення на висловлювання су­джень щодо діяльності органів державної влади і місцевого самовряду­вання, а також підприємств, установ, організацій. Так, закріплене у Кон­ституції право громадян України брати участь в управлінні державними справами (ст. 38) передбачає їх поінформованість щодо стану справ у цій сфері та спонукає до активних дій, спрямованих на його поліпшення. Ця норма конкретизована в Законі України «Про звернення громадян», в Указі Президента України «Про заходи щодо забезпечення конституцій­них прав громадян на звернення» від 19 березня 1997 р. та інших актах.

Важливе місце серед принципів державного управління посідає прин­цип об'єктивності. Він передбачає чітке додержання вимог об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, врахування реальних можливос­тей (матеріальних, технічних, інтелектуальних) держави щодо реалізації тих чи інших управлінських рішень. Цей принцип виявляється при фор­муванні державно-управлінського впливу. Згідно з ним останній повинен відповідати реальним можливостям керованих об'єктів і глобальним уп­равлінським цілям.

Порушення принципу об'єктивності найчастіше пов'язані з об'єкти­вістськими ознаками природних і соціальних явищ, а також з прийняттям рішень, які не враховують об'єктивних закономірностей. Здебільшого це призводить до втрат у сфері виробництва, поглиблення контролю за уп­равлінським процесом, викликає недовіру до суб'єкта управління.

Організаційні принципи побудови апарату державного управління забезпечують найбільш раціональний вибір суб'єктів управлінської діяль­ності. Виходячи з цих принципів і враховуючи конкретні соціальні та еко­номічні умови, здійснюється розподіл компетенції управлінських струк­тур (органів управління). Вони повинні максимально ефективно розподі­лити управлінську працю і усунути паралелізм у діяльності центральних та місцевих органів, вищестоящих і нижчих лапок апарату.

Відповідно до зазначених принципів суб'єкти диференціюються за галузями, сферами, територіями, утворюючи у сукупності цілісну систе­му державного управління. Правильно організована структура забезпе­чує ефективне функціонування всієї системи. Нині структура суб'єктів державного управління України ґрунтується на галузевому, функці­ональному (міжгалузевому) і територіальному принципах.

Галузевий принцип реалізується у такій структурній побудові, де од­норідні за характером діяльності об'єкти закріплено за відповідним орга­ном управління і утворюють сферу його управлінської діяльності. Суб'­єкти, що здійснюють управління за галузевим принципом, прийнято на­зивати галузевими органами державного управління.

Так, згідно з Положенням про Міністерство транспорту України до сфери його управління входять об'єднання, підприємства, установи, ор­ганізації автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту.

При структурній побудові, що ґрунтується на функціональному (між­галузевому) принципі, до відання спеціально утвореного органу управлін­ня передається одна (або кілька) державна функція. Управління зазначе­ним суб'єктом здійснюється на всій території України незалежно від на­лежності підприємств, установ, організацій до тієї або іншої галузі, сфе­ри, форми власності тощо (зокрема, Державна податкова адміністрація здійснює таке управління функцією збирання податків).

Управління, організоване за зазначеним принципом, прийнято нази­вати функціональним, або міжгалузевим, а суб'єктів, що здійснюють йо­го, — органами функціонального, або міжгалузевого, управління.

Слід наголосити на тому, що одним з головних завдань комплексної адміністративної реформи в Україні є поступовий перехід від галузевого до функціонального принципу побудови міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Територіальний принцип полягає у такій структурній побудові, за якої державні органи здійснюють комплексне управління на певних, чіт­ко окреслених територіях.