Реферат: Принципи державного управління

Виникнення, розвиток, функціонування та припинення існування будь-яких систем зумовлено певними закономірностями, які мають об'­єктивний характер. Якщо розглядати людський організм як біологічну систему, то такі закономірності легко виявити — це народження людини, її розвиток у часі (фізичне вдосконалення, старіння тощо), смерть. Не становлять винятку із зазначеного правила й усі інші відомі системи, у тому числі й державне управління.

Закономірності можуть бути пізнаними і непізнаними. Пізнані поді­ляються на дві групи: ті, що відповідають потребам людини (позитивні), і ті, що не відповідають потребам людини або суперечать їм (негативні).

Обидві групи пізнаних закономірностей використовуються (врахову­ються) людиною в її інтересах. З цією метою вживаються заходи щодо посилення, стимулювання впливу позитивних закономірностей, а також створення умов для їх безперешкодної реалізації та обмеження впливу негативних закономірностей. Чим дійовішими є заходи щодо посилення впливу перших і обмеження дії других закономірностей, тим ефективні­шим є управління, тим швидше і краще розв'язуються назрілі питання і досягаються поставлені цілі.

Отже, цілком зрозуміло, що ефективність управління багато в чому залежить від ефективності врахування і використання виявлених (пізна­них) закономірностей.

Ми наголошуємо на цьому тому, що принципи управління — це його позитивні закономірності, які пізнані наукою і практикою та охарактери­зовані (зафіксовані, закріплені) у відповідних поняттях. Звідси випливає висновок, що ознаками принципу управління є належність до пізнаних позитивних закономірностей та фіксованість, закріпленість у суспільній свідомості.

У сфері державного управління закріплення (фіксування) закономір­ностей у суспільній свідомості здійснюється у правовій формі, частіше у вигляді відповідних юридичних норм.

Таким чином, принципи державного управління — це його позитив­ні закономірності, пізнані наукою і практикою, закріплені у правових нормах, або узагальнення чинних у державі юридичних правил.

У навчальній літературі наводяться й інші визначення. Наприклад, принципи державного управління— це основоположні засади, керівні на­станови, що визначають найважливіші правила, за якими управління здійснюється і організується.

Прийнято виділяти такі групи принципів державного управління:

1)соціально-політичні — демократизм, участь населення в управлін­ській діяльності держави (народність); рівноправність осіб різних націо­нальностей; рівність усіх перед законом; законність; гласність і врахуван­ня громадської думки; об'єктивність;

2)організаційні принципи побудови апарату державного управлін­ня — галузевий, функціональний, територіальний;

3)організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату дер­жавного управління — нормативність діяльності, єдиноначальність, коле­гіальність, поділ управлінської праці; відповідальність за прийняті рі­шення, оперативна самостійність.

Соціально-політичні принципи — це найзагальніші принципи дер­жавно-управлінської сфери. Вони поширюються на всі види виконавчо-розпорядчої діяльності та всі функціонуючі в державі управлінські

структури. Принципи цієї групи, як правило, закріплюються у норматив­ному порядку. Багато з них міститься у Конституції України (вони діс­тали назву конституційних) та інших законодавчих актах.

Одним з найважливіших соціально-політичних принципів є демокра­тизм. Вже у ст. 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверен­ною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Природно, що визначальна риса держави зводиться у найважливіший принцип її управлінської діяльності.

Серед обставин, що визначають демократизм як принцип державного управління та закріплені у Конституції України, насамперед треба виді­лити такі:

—визнання людини, її життя і здоров'я, честі та гідності, недоторкан­ності й безпеки найвищою соціальною цінністю (ст. 3);

—відповідальність держави перед людиною за свій головний обов'я­зок — забезпечення прав і свобод людини (ст. 3);

—закріплення положення, що єдиним джерелом влади в Україні є народ (ст. 5);

—проголошення верховенства права (ст. 8);

—визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7);

—здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6);

—визнання і захист державної, комунальної і приватної власності (ст. 41);

—відсутність у державі обов'язкової ідеології та цензури (ст. 15);

—визнання того, що державний примус здійснюється виключно у межах чинного законодавства (ст. 19);

—державне гарантування свободи думки, слова, світогляду та об'єд­нання у політичні партії і громадські організації (статті 34—36);

—закріплення права громадян на звернення до органів влади і міс­цевого самоврядування та обов'язку цих органів розглядати такі звернен­ня (ст. 40);

—проголошення права на працю, страйки, відпочинок, соціальний захист, житло, достатній життєвий рівень, охорону здоров'я, безпечне для життя і здоров'я людей довкілля (статті 43—50), освіту та свободу твор­чості (статті 53, 54).

Однією з найважливіших умов успішної побудови демократичної, правової, соціальної держави є забезпечення реальної участі громадян у вирішенні всієї різноманітності питань державного і суспільного життя. Саме тому участь населення в управлінській діяльності держави є неод­мінним принципом державного управління, закріпленим у Конституції України, законах і багатьох підзаконних актах.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--