Принцип так званого Гомеостазис - (від греч. homoios - подібний і stasis - нерухомість) процес, за рахунок якого досягається відносна сталість внутрішнього середовища організму (сталість температури тіла, кров'яного тиску, концентрації цукру в крові). Як окремий механізм можна виділити нервово-психічний гомеостаз, за рахунок якого забезпечується збереження і підтримка оптимальних умов функціонування нервової системи в процесі реалізації різноманітних форм діяльності. Форми істинно особистісного буття (прагнення до нових цілей, постановка творчих задач, актуалізація почуття ініціативності і відповідальності й ін.) не укладаються у формулу гомеостазиса. Пошук постійної напруги, опір рівновазі - характерні риси мотивів розвитку.

Системи вищих мотивів входять у центральне ядро особистості - Я - і перетворяться в системи цінностей людини. Прагнення до самоактуалізації і самореалізації відносяться до мотивів розвитку і є споконвічно закладеними в людині потребами. Мотиви розвитку породжують звернену в майбутнє систему цілей, реалізація яких забезпечує формування нових можливостей людини. Людина, по Олпорту, звернена у своє майбутнє.

"Для того, щоб зрозуміти особистість, завжди необхідно звертатися до того, чим вона може виявитися в майбутньому, тому що кожен стан особистості орієнтований у напрямку майбутніх можливостей" .

Розвиток особистості по Олпорту асоціюється з динамікою мотиваційної системи. Для пояснення особливостей формування і становлення особистості він формулює принцип функціональної автономії мотивів , відповідно до якого в процесі розвитку людини зв'язки між старими і новими мотивами зберігаються, при цьому характер цих зв'язків має історичну, але не функціональну природу. Функціонально вони не тотожні.

Принцип функціональної автономії мотивів дозволяє розглядати нові мотиви як самостійні одиниці психіки людини, відносно незалежні від більш ранніх форм (інстинктів і рефлексів).

Введенням цього принципу Олпорт протиставляє свій погляд на мотиваційну структуру особистості Біхевіоризм - (від англ. behaviour, biheviour - поводження) напрямок в американській психології ХХ ст., що заперечує свідомість як предмет наукового дослідження і зводить психіку до різних форм поводження, зрозумілих як сукупність реакцій організму на стимули зовнішнього середовища. Напрямок у психології, початок якому було покладено статтею американського психолога Дж. Уотсона "Психологія з погляду біхевіориста" (1913). Як предмет психології в ньому фігурує не суб'єктивний світ людини, а характеристики поводження, що об¢єктивно фіксуються, і викликані будь-якими зовнішніми впливами. При цьому як одиницю аналізу поводження постулується зв'язок стимулу (S) і відповідної реакції (R). Надалі було показано, що саме обумовлювання являє собою досить складний процес, що має психологічний зміст. Поступово виникли зміни в концептуальному апараті біхевіоризму, що змусило говорити про перетворення його в необіхевіоризм. У схемі S - R з'явилися "проміжні перемінні" (образ, мета, потреба). Іншим варіантом ревізії класичного біхевіоризму стала концепція оперантного біхевіоризму Б. Скіннера, розроблена в 30-х рр. XX ст., де було модифіковане поняття реакції. У цілому біхевіоризм дуже вплинув на розвиток психотерапії, методи програмованого навчання. За словами необіхевіористів Н. Міллера і Д. Долларда вторинні спонукання "служать фасадом, за яким сховані функції покладених у їхній основі вроджених спонукань".

Утворення нових мотивів Олпорт пояснює перетворенням засобів діяльності в її мету і мотиви. Іншими словами, об'єкти і дії, що колись виступали для людини лише як засіб досягнення визначених цілей, починають самі по собі викликати інтерес і знаходять власну мотиваційну силу.

Розвиток мотиваційної сфери в єдності з формуванням узагальнених навичок поводження веде, згідно Олпорту, до формування основних властивостей особистості, називаних їм рисами. Риса - схильність поводитися подібним образом у широкому діапазоні ситуацій. Це такі психологічні особливості, що перетворюють безліч стимулів і обумовлюють безліч еквівалентних відповідних реакцій. Наприклад, агресивна людина схильна інтерпретувати нейтральні стимули як загрозливі, боязка - у кожній людині бачить потенційного критика, носія моралі.

Риси розглядаються Олпортом як одиниці аналізу особистості. У процесі розвитку одні риси стають другорядними, що підкоряються, інші здобувають характер кардинальних і центральних рис. І ті, і інші в сукупності складають фокус особистості.

Кардинальні - риси, що переважають у поводженні людини практично у всіх ситуаціях, центральні є типовими для людини, але виявляються не у всіх ситуаціях. Згідно Олпорту, центральних рис буває не більше 5-10.

Головною метою психології особистості Олпорт вважає дослідження неповторності кожної людини. Він затверджував, що характерною властивістю людини є її унікальність. "Індивідуальність - є основна характеристика людської природи".

Неповторність кожного Індивіда - (від лат. individuum - неподільне) людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens, продукт філіпченкового й онтогенетичного розвитку, єдності вродженого і придбаного, носій індивідуально своєрідних рис (задатки, потяги і т.д.).') Неповторність індивіда виражається їм через введення поняття особистісної диспозиції як злиття декількох рис у неповторний Гештальт - (від нім. Gestalt - образ, форма) функціональна структура, що по властивим їй законам упорядковує різноманіття окремих явищ. Термін Гештальт запропонований гештальтпсихологією і спочатку застосовувався до опису психіки, але надалі був розповсюджений на область фізичних, фізіологічних, соціальних і інших явищ. Поняття про Гештальт зародилося при вивченні сенсорних утворень, коли треба було відмежувати від вхідних у їхній склад окремих компонентів (відчуттів) спосіб їхнього структурування (наприклад, хоча мелодія при її виконанні в різних тональностях і викликає різні відчуття, вона взнається як та сама). Цей спосіб став розумітися як Гештальт, що має власні закони, вивчення яких гештальтпсихологія висунула як свою головну задачу.')

У цьому змісті особистість можна вивчати тільки за допомогою ідіографічних методів дослідження. Однак настільки однобічний підхід до людини не був притаманний Олпорту. Навпаки, він пропонує досліджувати особистість і ідіографічними техніками, одержуючи унікальне знання про індивіда, і номотетичними методами, затверджуючи універсальні закони і закономірності.

Олпорт характеризує свою теорію як "конкретно застосовну до нескінченно різноманітних форм особистісного існування й у той же час досить абстрактну для того, щоб служити як уніфіціруючий принцип для нової галузі науки"

Виділяючи загальні принципи розвитку особистості (наприклад, принцип функціональної автономії мотивів, загальні якості особистості - риси, установки, Я) ми неминуче скористовуємося номотетичним методом аналізу наукових даних. Але при якісному аналізі особистості ми зіштовхуємося зі своєрідною організацією її властивостей і якостей, унікальним стилем поводження, будівлею структури Я. Дослідження особистості під таким ракурсом вимагає застосування ідіографічного методу, який використовує поняття "особливий", "одиничний", "індивідуальний".

Індивідуальним може бути не тільки особливе сполучення неповторних рис особистості, але і шлях, напрямок її розвитку, при цьому сам принцип переходу від стадії до стадії залишається загальним.

Процес розвитку особистості Олпорт зіставляє зі зміною однієї форми єдності, цілісності особистості іншої. Він виділяє три стадії в розвитку єдності особистості:

· дитяча стадія;

· стадія відносної диференціації;

· стадія інтегрованої єдності.

На першій стадії дитина функціонує як динамічна єдність, майже у всіх ситуаціях відповідає як ціле, за принципом "усе або нічого". На другій стадії ця динамічна єдність порушується і виникає диференціація, розчленованість окремих мотиваційних компонентів (у підлітковому віці неструктурованими можуть виявитися мета, мотиви, установки). На третій стадії в процесі спілкування і діяльності на основі диференціації і супідрядності окремих властивостей особистості відбувається утворення інтегрованої єдності з відособленим центром у виді структури Я. Самосвідомість є необхідною для прагнення особистості до поставлених цілей. Ця характеристика притаманна "Я". ""Я" є суб'єктивним регулятором тієї єдності, якою може володіти особистість".

Олпорт вважав, що критерієм прояву єдності особистості є сталість поводження людини в різних ситуаціях, причому саме в тих ситуаціях, де включенность Я максимальна. Перевірка цього припущення проводилася їм в експерименті. У першій серії випробувані вирішували задачі в нейтральній ситуації, без включенности Я. В другій серії при пред'явленні тих же задач, мінялися умови: випробуваним говорили, що результати рішення задач вплинуть на їхню репутацію в коледжі. Сталість загальних рис особистості виявилося саме по другій серії, де включенность Я була максимальною.

Проблема розвитку особистості є центральної для всього гуманістичного напрямку, причому рух людини до самореалізації і самоактуалізації зв'язаний не стільки з потребою в редукції напруги, встановленням рівноваги і бажанням спокою, скільки з його порушенням, із плануванням усе більш важких задач. Цих же позицій дотримувались й інші гуманістичні психологи - Абрахам Маслоу і Карл Роджерс.

Теорія самоактуалізації А. Маслоу

Теорія особистості Абрахама Маслоу (1908-1970) будується на основі дослідження психічно зрілих, прогресивних, творчих людей, що утворять так звану "зростаючу верхівку" суспільства.

Наукове середовище, що вплинуло на теорію Маслоу, значне і різноманітне. Проживаючи в Нью-Йорку, він зустрічався й учився в таких видатних учених як А. Адлер, Е. Еріксон, Е. Фромм, К. Гольдштейн, К. Хорні, М. Мід, М. Вертгеймер.

Наукові стремління Маслоу були багатогранні. Він займався питаннями поводження приматів з позицій Біхевіоризму-(від англ. behaviour, biheviour - поводження) напрямок в американській психології ХХ ст., що заперечує свідомість як предмет наукового дослідження і зводить психіку до різних форм поводження, зрозумілих як сукупність реакцій організму на стимули зовнішнього середовища.

А. Маслоу критично відносився до психології того часу, що вивчала психіку людини в основному на патологічному матеріалі. Він же припускав займатися тільки здоровими людьми. Як і багато інших гуманістичних психологів, Маслоу вважав, що психічне потрібно розглядати як єдине ціле, уникаючи проведення "аналізу по одиницях". Одне з центральних місць у теорії Маслоу займає проблема: мотивація - спонукання, що викликають активність організму і визначають її спрямованість. По своїх проявах і функціях у регуляції поводження мотивуючі фактори можуть бути розділені на три самостійних класів:

1. При аналізі питання про те, чому організм взагалі приходить у стан активності, аналізуються прояви потреб і інстинктів як джерел активності.

2. Якщо вивчається питання, на що спрямована активність організму, заради чого зроблений вибір саме цих актів поводження, а не інших, досліджуються насамперед прояви мотивів як причин, що визначають вибір спрямованості поводження.