Реферат: Принципи міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення

Взаємний вплив міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення та суспільних відносин, які складаються в зв’язку з міжнародною трудовою міграцією населення, базується на принципах міжнародного права [6]. Принципи – це основоположні ідеї, керівні засади, які визначають зміст та напрями правового регулювання [5]. Як відзначає Г.М. Вельямiнов, принципи міжнародного права – це окремо особливо важливі норми міжнародного права [1]. Функціонування будь-якої галузі, інституту в реальному житті ґрунтується на загальнообов’язкових для всіх суб’єктів положеннях, які власне і визначають зміст правового регулювання певних відносин і виступають мірою їх поведінки. По суті, принципи відіграють роль перехідного елемента від суспільних відносин до системи правового регулювання цих відносин. Залежно від функціонального призначення та об’єкта застосування принципи права поділяють на дві групи: соціально-правові (або загальні) та спеціально-правові (галузеві), які притаманні виключно для даних правовідносин.

Загальні принципи міжнародного права відображають основний зміст сучасного міжнародного права [6], систему цінностей, яка притаманна міжнародній системі в цілому – суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи, мирне вирішення спорів тощо. Спеціально-правові принципи – це принципи, притаманні конкретному інституту права. Принципи такого регулювання належать до категорії міжгалузевих, адже вони є характерними відразу для декількох галузей (підгалузей, інститутів): міжнародного трудового права, міжнародного міграційного права та ін.

Аналізуючи систему принципів такого регулювання, доцільно розпочати з дії (впливу) загальних принципів міжнародного права на міжнародно-правове регулювання трудової міграції населення.

Доктрина міжнародного права не має єдиного визначення принципів міжнародного права. Єдине з чим погоджуються всі науковці, є те, що принципи виступають критерієм „законності“ всіх інших норм, які напрацьовуються державами у сфері міжнародної трудової міграції, а також поведінки держав у цій сфері. Загальні принципи міжнародного права здійснюють імперативне регулювання відносин суб’єктів міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення [7]. Ці принципи як імперативні норми повинні бути враховані державами при створенні норм такого регулювання і його реформування з урахуванням спеціальних (специфічних) обставин. Коротко зупинимося на основних принципах міжнародного права і їхній ролі в міжнародно-правовому регулюванні трудової міграції [1].

Принцип незастосування сили або погрози силою [12] включає зобов’язання держав утримуватися в їх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканості або політичної незалежності будь-якої держави, так і іншим чином, який несумісний з цілями ООН (ст. 2 Статуту ООН [20]). Цей принцип поширюється на всі держави світу, а не тільки на держави-члени ООН, що було підтверджено положеннями Декларації про посилення ефективності принципу відмови від погрози сили або її застосування в міжнародних відносинах 1987 р. [10]. Зазначений принцип слід розглядати широко, адже він стосується не тільки заборони окупації території однієї держави іншою, організації, надання допомоги або участі в актах громадянської війни або терористичних актах в іншій державі, надання своєї території іншій державі для здійснення актів агресії, але й погроз економічними санкціями у разі неприйнятності зовнішньополітичного (зовнішньоекономічного, міграційного тощо) курсу іншої держави [11]. На цьому принципі базується національний режим, який є основоположним для держав щодо їх ставлення до іноземців. Адже дії, які призводять до економічної нестабільності, такі ж небезпечні для безпеки міжнародної спільноти, як і дії, що спричиняють політичну нестабільність. Цей принцип відображається, наприклад, в таких галузевих принципах міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення: державного суверенітету щодо правового режиму імміграції; державного контролю за правовим режимом стосовно громадянина-мігранта на іноземному ринку праці; державного захисту громадян-мігрантів; заборони на примусову працю; надання національного режиму.

Для уникнення нестабільності в економічних та політичних відносинах між суб’єктами слід враховувати принцип мирного вирішення спорів таким чином, щоб не створювати загрозу міжнародному миру, безпеці та справедливості (п. 3 ст. 2 Статуту ООН [20]). Причому необхідно утримуватися від будь-яких дій, що можуть погіршити стан речей, оскільки це може ускладнити процес мирного вирішення спорів. Це стосується і міжнародного економічного права – погіршення правового становища іноземців у порівнянні зі своїми громадянами або з громадянами інших держав жодним чином не сприятиме вирішенню спору або конфліктних ситуацій між державами. Міжнародне право не обмежує суб’єктів у виборі методів вирішення спорів, включаючи переговори, судові та арбітражні процедури тощо. Даний принцип певним чином відбивається в наступних галузевих принципах МПРТМН: державного контролю за правовим режимом по відношенню до громадянина-мігранта на іноземному ринку праці; рівності умов праці; недискримінації; надання національного режиму; взаємності.

Для підтримання міжнародного миру та безпеки держави мають здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру. Конкретні форми співробітництва визначаються сферою необхідного рівня співробітництва, внутрішнього законодавства та прийнятих попередньо на себе міжнародних зобов’язань. Ефективна реалізація принципу міжнародного співробітництва можлива тільки у разі, якщо співпрацювати будуть суб’єкти на засадах рівності. Про що власне і свідчить принцип рівноправності, який у політичному аспекті пов’язаний з самовизначенням народів. Згідно з до п. 2 ст. 1 Статуту ООН [2], одна із найважливіших цілей ООН – розвивати дружні відносини між державами. Це підтверджує і принцип суверенної рівності держав, який дозволяє державам самостійно визначати правовий режим трудових мігрантів, однак з урахуванням міжнародних зобов’язань держави. У той же час цей принцип дозволяє забезпечувати рівну участь держав у міжнародних відносинах, у тому числі щодо визначення правового режиму міжнародної трудової міграції. Держави a priori мають рівні можливості щодо встановлення міжнародних стандартів у сфері міжнародної трудової міграції. Загальні принципи, що розглядаються, отримують свій розвиток у галузевих принципах міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення, а саме: державного контролю за правовим режимом по відношенню до громадянина-мігранта на іноземному ринку праці; державного захисту громадян-мігрантів; рівності умов праці; заборони на примусову працю; заборони нелегальної трудової міграції; недискримінації; взаємності.

Однак усі вищеперелічені принципи неефективні, якщо держави не виконують взяті на себе зобов’язання (pacta sunt servanda, ст. 2 Статуту ООН [7], ст. 26 Конвенції ООН про право міжнародних договорів 1969 р. [16]). Необхідно створити умови, за яких будуть дотримуватися справедливість та повага до зобов’язань, які випливають із міжнародних зобов’язань.

Принципи непорушності державних кордонів та цілісності державної території – це принципи, які сприяють політичній стабільності, що у свою чергу сприяє зміцненню міжнародної системи правового регулювання міжнародних трудових міграційних процесів та їх законному (легальному) протіканню.

МПРТМН визначає базовим принцип поваги прав та основних свобод людини, [6] який розвивається в принцип однакового ставлення до трудових мігрантів та “власних” громадян. Принцип поваги прав людини включає в себе і рівноправ’я чоловіка та жінки (Преамбула Статуту ООН [21]), відсутність дискримінації залежно від раси, мови та релігії тощо. По суті, цей принцип можна розглядати як загальний так і як спеціальний. Ст. 55 Статуту ООН [260] однією з цілей Організації (а відповідно це складає зобов’язання держав) складає: підвищення рівня життя, повної зайнятості населення, економічний і соціальний розвиток. Ст. 56 Статуту прямо зобов’язує держави співпрацювати в цій сфері. Також принцип загальної поваги прав людини відображається в праві на пересування, праві покидати будь-яку країну та право шукати притулку в інших країнах та користуватися ним. Однак безпосередньо захистити права людини, в тому числі й базові права трудового мігранта, неможливо без імплементацій цих заходів на національному рівні. Це один з основних принципів для сфери трудових міграційних відносин, який повинен розвиватися і, звичайно, закріплюватися в усіх галузевих принципах, особливо в принципах державного захисту громадян-мігрантів; рівності умов праці; заборони на примусову працю; свободи надання приватним особам послуг відповідно до внутрішнього законодавства; недискримінації; надання національного режиму; взаємності.

Отже, в якості спеціальних принципів МПРТМН, можна виокремити такі принципи [9]:

– державного суверенітету щодо правового режиму імміграції;

– державного контролю за правовим режимом щодо громадянина-мігранта на іноземному ринку праці;

– державного захисту громадян-мігрантів;

– рівності умов праці;

– заборони на примусову працю;

– заборони нелегальної трудової міграції;

– заборони на демпінг робочої сили;

– свободи надання приватним особам послуг у відповідності до внутрішнього законодавства;

– недискримінації;

– надання національного режиму;

– взаємності.

Окремо слід зауважити, що взаємність, а відповідно й принцип взаємності, можна поділити на різновиди: позитивна та негативна взаємність; формальна та матеріальна взаємність.

Принципи ж міжнародного економічного права щодо вищезазначених принципів мають більш загальний характер і конвенційне закріплення [16, с. 103]. Вони визначають торгово-політичні режими, які зумовлюють у подальшому розвиток принципів міжнародно-правового регулювання трудової міграції населення [9]. До таких принципів доктрина та практика міжнародного економічного права відносить принцип найбільшого сприяння і відповідний режим (РНС) [15], тобто зобов’язання держави надавати іншій державі пільгові умови, які діють або можуть діяти і по відношенню до третьої держави. Принцип надання національного режиму або національний режим [16, с. 109] як принцип міжнародного економічного права означає, що на основі взаємності особи однієї держави повністю прирівнюються у своїх правах та обов’язках до “національних осіб”, за винятком тих прав і обов’язків, які у переважній більшості стосуються правоздатності іноземних осіб, включаючи можливість реалізації цієї правоздатності в трудовій і торговій сферах.

Принцип взаємної вигоди [16, с. 109] випливає з принципу міжнародного співробітництва та економічного (торговельного) характеру міжнародних трудових міграційних відносин – співробітництво має бути взаємовигідним і тільки таким чином ефективним. Принцип недискримінації [16, с. 104] – надання іншій державі та її особам умов, які не гірші від умов для третьої держави та її осіб, що стосується і сфери міжнародної трудової міграції населення. Преференційний режим [16, с. 113] – надання пільг у певних економічних відносинах, як правило, щодо держав у рамках економічних інтеграційних об’єднань або зобов’язань щодо міжнародних договорів. Іноді преференційний режим відносять не до самостійних принципів, а до винятків із РНС.

Принципи МПРТМН сформувалися під впливом принципів міжнародного права в цілому та міжнародного економічного права зокрема. Зупинимося ще на деяких принципах МПРТМН, які закріплені конвенційно і не увійшли до вищеперелічених.

Одні з основних принципів МПРТМН – недискримінації та рівності (рівноправ’я) взагалі та рівних умов праці зокрема, необхідно ще деталізувати наступним чином. Конвенція МОП № 19 Про рівноправність громадян країни та іноземців у галузі відшкодування працівникам під час нещасних випадків 1925 р. [22]закріпила принцип рівноправ’я громадян держави та іноземців у зазначеній галузі. Це рівноправ’я забезпечується по відношенню до іноземних працівників та їх утриманців незалежно від місця їхнього проживання. Порядок виплати визначається внутрішніми законами держави, на території якої є місце працевлаштування. Ця ж Конвенція закріпила принцип обов’язкового страхування працівників-мігрантів (ст. 3 ) на рівні з громадянами держави.

Конвенція МОП №26 Про створення процедури встановлення мінімальної заробітної плати від 16.06.1929 [15], хоча напряму й не регулює питання щодо рівноправ’я громадян держави та мігрантів, однак передбачає створення механізму надання мінімальної заробітної плати. Із цього положення абсолютно логічним є висновок про те, що міжнародним трудовим мігрантам, які легально працюють у державі, мають виплачувати заробітну плату не нижче встановленої мінімальної. Принцип справедливої заробітної плати був підтверджений Конвенцією № 95 Про охорону заробітної плати 1949 р. [16].

Принцип збереження за мігрантами набутих та тих, що набуваються, прав у соціальній сфері закріплено в Конвенції № 157 Про встановлення міжнародної системи збереження прав у галузі соціального забезпечення 1982 р. [14], однак з урахуванням взаємності щодо допомоги з інвалідності, старості, втрати годувальника.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--