Реферат: Принципи об єктивного юридичного права поняття види

1. Поняття об’єктивного юридичного права.

2. Поняття принципів права.

3. Види принципів права.

4. Загальні принципи права

1. Поняття об’єктивного юридичного права

Термін «право» вживають у різних значеннях (право першо­сті в черзі; право на подяку за безкорисну допомогу; право співзасновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав; право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння та ін.). В усіх випадках термін «право» походить від кореня «прав», що означає правда, справедливість. Але не у всіх наведених прикладах термін «право» має юридичне значення. Право першості в черзі — це норма, що стала звич­кою, норма — звичай, а не право в юридичному значенні слова. Право на подяку за допомогу — це моральна норма. Право спів-засновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав — це «право», що грунтується на законі, який чітко визначає, що таке корпоративні права. Таким са­мим, тобто основаним на законі, інших офіційних джерелах, є суб'єктивне право зажадати повернення свого майна із незакон­ного володіння. Лише в двох останніх випадках вживання тер­міна «право» має юридичне значення.

Тому в юридичній літературі останніх років (С.С. Алексеев, П.М. Рабинович) можна зустріти поділ права на:

— загально-соціальне, або безпосередньо-соціальне (випливає безпосередньо із соціального життя і не залежить від держави);

— спеціально-соціальне, юридичне (є наслідком державної діяльності, втіленням волевиявлення держави).

Юридичне право ще називають «законодавчим правом», на відміну від звичаїв — «передзаконодавчого права».

Юридичне, «законодавче право» нерідко визначають як «по­зитивне право». Це є штучне право, що виходить від держави і суспільства, виражено в писаних нормах, міститься в норматив­но-правових документах: законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади. «Позитивне право» як система норм, що міс­тять права та обов'язки, офіційно закріплені державою, начебто то протиставляється «природному праву», яке має глибший, об-фунтованіший, вихідний у житті людей норматив поведінки, джерелом якого є сама природа людини. Джерело прав люди­ни — вона сама, її потреби та інтереси, її спосіб існування та розвитку. Вона же виступає їх носієм.

З цього погляду природне право як сукупність прав і обов'яз­ків має загальносоціальне, людське походження, а не державне. Воно — продукт нормальної життєдіяльності людини, а не дер­жави. Саме природне право є підставою невід'ємних, природ­них прав людини (право на життя, право на свободу, право на рівний еквівалент при товарному обміні), які існують незалежно від того, закріплені вони де-небудь чи ні.

Природні права безпосередньо випливають із природного порядку речей, із самого життя, з існуючих у суспільстві еконо­мічних, духовних та інших, у тому числі природних, чинників. Тому природні права ще називають «природженими» суб'єктив­ними правами. Вони й складають сутність загально-соціального, або безпосередньо-соціального права. З точки зору природно-правової теорії, права людини слід розуміти не як державний да­рунок, а як «природжені», дані людині від природи права, які демократична держава закріплює в нормах Конституції, інших за­конах і в такий спосіб визнає їх «позитивними», «юридичними».

Юридичне право, у свою чергу, має два значення:

— об'єктивне юридичне право — система діючих у державі правових норм і принципів. Вони встановлені (або визнані) дер­жавою як регулятор суспільних відносин, забезпечені нею. Тер­мін «об'єктивне» означає, що вони одержали об'єктивацію в офіційних державних актах і тому є незалежними від індивідуаль­ного інтересу (волі) та свідомості суб'єкта права (крім «автора» цих норм). Суб'єкт, вступаючи в громадське життя, уже стика­ється з «готовими» юридичними нормами, які виникли до нього і незалежно від нього;

— суб'єктивне юридичне право — правові норми і принципи як певні юридичне визнані можливості (свободи) суб'єкта права задовольняти власний інтерес (приміром, можливість задоволь­нити інтерес особи, яка має пільги щодо податків, полягає в одер­жанні цих пільг). Термін «суб'єктивне» означає, що наданими можливостями (правами і свободами) суб'єкт на свій розсуд може скористатися або не скористатися, усе залежить від його волі (ін­тересу) та свідомості. Суб'єктивне юридичне право є похідним від об'єктивного, виникає на його підґрунті та у його межах.

Між двома значеннями терміна «право» існує тісний взаємо­зв'язок. Поки норма права є загальною і поширюється на усі ви­падки конкретної сфери життя та діяльності людини, вона є об'єктивною. Коли норма права стосується певної ситуації і здій­снюється в конкретній поведінці суб'єкта, вона є суб'єктивною.

2. Поняття принципів права

Принципи права — об'єктивно властиві праву відправні нача­ла, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєд­нання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Інши­ми словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напря­мок його розвитку.

Принципи є підставою права, містяться у його змісті, висту­пають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій систе­мі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стриж­нем правової матерії.

Принципи права слід відрізняти від норм-принципів, тобто принципів, які прямо закріплені у нормах права та являють со­бою внутрішній зміст цих норм.

Відмінність принципів права від норм права:

Принципи права	Норми права
1. Розчиняються в безлічі норм, пронизують усю правову мате­рію, виводяться із її	1. З'являються як загальнообо­в'язкові формально-визначені правила поведінки, пронизані принципами права
2. Є стрижнем усієї системи права, додають праву логічно­сті, послідовності, збалансова­ності	2. Є частинками системи пра­ва, яка набуває логічності та збалансованості завдяки прин­ципам права
3. Мають вищий рівень абст­рагованості від регульованих відносин, звільнені від конкре­тики та подробиць	3. Являють собою модель (зра­зок, мірило, еталон) регульова­них суспільних відносин, фіксу­ють типові конкретні соціальні процеси, поведінку людини
4. Виступають як загальне мі­рило поведінки, не вказуючи права та обов'язки	4. Виступають як загальне мі­рило поведінки, вказуючи пра­ва та обов'язки
5. Є позитивним зобов'язанням і як таке набувають якостей особливого рівня права, що постає над рівнем норм, визна­чають їх ціннісну орієнтацію (спрямованість)	5. Перебувають під принципа­ми, під їх ціннісною орієнтаці­єю при володінні конкретною функціональною спрямованіс­тю (регулятивною та охорон­ною)
6. Не мають способів регулю­вання, їх провідним елементом є повинність (те, що повинно бути), яка безпосередньо відо­бражає існуючу в конкретному суспільстві систему цінностей та обґрунтовується нею	6. Притаманна їм повинність відображує існуючу в суспільст­ві систему цінностей не безпо­середньо, а опосередковано че­рез способи регулювання: до­зволяння, обов 'язки та заборони
7. Виступають відправним нача­лом при вирішенні конкретних юридичних справ, особливо при застосуванні аналогії зако­ну у разі наявності прогалин у законодавстві.	7. Виступають юридичною осно­вою при вирішенні конкретних справ разом із принципами, у разі їх (норм) відсутності чи не­повноти можуть бути заповне­ні лише принципами права.

3. Види принципів права

Усі принципи права можна поділити на:

загально-соціальні

спеціально-соціальні (юридичні)

Загально-соціальні принципи права: економічні; соціальні; полі­тичні; ідеологічні, морально-духовні та ін.

Спеціально-соціальні (юридичні) принципи права: • Загальні — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається національна правова система, і одночасно век­тор, що визначає напрямок розвитку цієї правової сис­теми. Належать до всіх галузей права.

Галузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвивається певна галузь права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї галузі.Властиві конкретній галузі права (наприклад, принцип рівнос­ті сторін у майнових відносинах — у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. — у міжнародному публічному праві).

• Міжгалузеві — своєрідна система координат, у рамках якої розвиваються кілька відповідних галузей права, і одночас­но вектор, що визначає напрямок розвитку цих галузей. Властиві кільком спорідненим галузям права (наприклад, прин­ципи гласності та змагальності сторін судового розгляду — в кримінально-процесуальному та цивільному процесуальному праві; принципи недоторканності власності, свободи економіч­ної діяльності, свободи укладати договір, необхідності конку­ренції та заборони монополізації — у підприємницькому та банківському праві).

Принципи права мають історичний характер. Вони є плодом багатовікового розвитку людства, результатом осмислення зако­номірностей розвитку суспільства в цілому, втілення їхніх демо­кратичної та гуманістичної традицій.

Призначення принципів права:

— здійснювати узагальнене закріплення засад суспільного ладу;

— забезпечувати однотипне формулювання норм права;

— забезпечувати їх вплив на суспільні відносини шляхом правового регулювання та інших видів правового впливу.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--