Реферат: Принципи права природокористування
- захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;
- збереження природних водно-болотних угідь;
- запобігання погіршенню естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;
- консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь (ст.164 ЗК України).
З метою забезпечення екологічної та санітарно-гігієнічної безпеки громадян законодавством визначаються вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо шляхом встановлення таких нормативів:
а) оптимального співвідношення земельних угідь;
б) якісного стану грунтів;
в) гранично допустимого забруднення грунтів;
г) показників деградації земель та грунтів (ст.165 ЗК України).
Додержання вимог законодавства про охорону довкілля, підвищення родючості ґрунтів та збереження інших корисних властивостей землі належить до обов’язків землекористувачів (ст.96 ЗК України).
Використання земельної ділянки способами, що суперечать екологічним вимогам, є однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою (пункт "г" ст.141 ЗК України).
А громадяни та юридичні особи, винні в: псуванні сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забрудненні хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засміченні промисловими, побутовими та іншими відходами; розміщенні, проектуванні, будівництві, введенні в дію об’єктів, що негативно впливають на стан земель; непроведенні рекультивації порушених земель; знищенні або пошкодженні протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень; невиконанні умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту, - несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства (ст.211 ЗК України, статті 52-54 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статті 236, 237 та 239 Кримінального кодексу України).
Збалансованість економічних і екологічних чинників як принцип права природокористування набув послідовного втілення в законодавстві України лише в останнє десятиліття. Він є похідним від однієї з найпоширеніших у сучасному праві навколишнього середовища теорії взаємовідносин суспільства та природи - концепції сталого розвитку. Остання посідає дедалі вагоміше місце в правових системах багатьох країн світу.
Поштовх для її впровадження в правотворчу та правозастосовчу практику світове співтовариство отримало наприкінці 1980-х років, за активного сприяння Організації Об’єднаних Націй, під егідою якої в 1984 р. було створено Міжнародну комісію з навколишнього середовища й розвитку на чолі з прем’єр-міністром Норвегії Гру Харлем Брундтланд. У результаті діяльності цієї Комісії в 1987 р. Генеральній асамблеї ООН було подано історичну доповідь "Наше спільне майбутнє". Саме з моменту оприлюднення доповіді починається офіційний відлік часу виникнення концепції сталого розвитку.
Концепцією запропоновано досить чітку програму поєднання екологічних чинників з економічним і соціальним розвитком. Вона більш реалістична, а тому й більш перспективна, ніж концепція обмеження економічного розвитку і народонаселення задля збереження навколишнього природного середовища, що хронологічно передувала теорії сталого розвитку, але не знайшла послідовного втілення ні в міжнародному праві, ні в національних правових системах держав.
Концепція сталого розвитку наскільки проста як теорія, настільки ж складна в практичній реалізації. Вона базується на тому, що не можна ототожнювати розвиток з більш вузьким поняттям економічного зростання. Розвиток лише тоді може бути визнаний сталим, коли він спрямований на довгострокову перспективу, тобто не тільки задовольняє потреби сучасного покоління, а й не ставить під загрозу здатність прийдешніх поколінь задовольняти свої потреби.
Ця концепція базується на двох ключових поняттях: потреби розвитку й обмеження розвитку, що в ідеалі мають бути взаємно врівноваженими. Конструктивним у концепції є те, що екологічний фактор не "винесений за дужки" розвитку, а безпосередньо включається в його процес. Екологічні цілі суспільства розглядаються не як протилежні його економічним цілям, а як узгоджені, однопорядкові. Розвиток не може здійснюватися на довгостроковій основі, коли природоресурсна база виснажується і погіршується. Водночас не можна забезпечити екологічні інтереси суспільства, якщо не враховуються фінансові та інші втрати, пов’язані з відтворенням природних ресурсів, охороною навколишнього середовища.
Концепція вимагає збалансованості економічних і екологічних цілей у процесі природокористування. Цього не важко досягти, обраховуючи всі затрати-вигоди від здійснення екологічно коректного природокористування в довгостроковому контексті. Так, діяльність, спрямована на збереження і охорону земель чи лісових ресурсів, поліпшує довгострокові перспективи сільськогосподарського/лісогосподарського розвитку. А ресурсо - та енергозберігаюча діяльність, утилізація відходів з їх вторинним використанням слугують не лише економічним, а й екологічним цілям суспільства. "Все, що не є екологічно прийнятним, не повинно бути економічно вигідним" - таким є один з основних постулатів цієї концепції.
Принцип збалансованого врахування економічних і екологічних чинників у процесі природокористування починає набувати певного розвитку в екологічному законодавстві України, а також в організаційній діяльності держави і суспільства. Постулати сталого розвитку проголошуються в преамбулах і текстах більшості актів екологічного законодавства.
Практичній реалізації принципу збалансованого поєднання економічних і екологічних чинників у процесі природокористування сприяє запровадження відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" економічного механізму природокористування та охорони навколишнього середовища, що постійно вдосконалюється і поглиблюється. Велика увага приділяється інституційному й організаційно-методичному забезпеченню збалансованого, сталого розвитку України.
З метою забезпечення узгодженого розв’язання проблем соціально-економічного розвитку, охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів в Україні та виконання рішень Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р) постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1997 р. було утворено Національну комісію сталого розвитку України при Кабінеті Міністрів України.
24 грудня 1999 р. Постановою Верховної Ради України було схвалено Концепцію сталого розвитку населених пунктів як основу для розробки нормативно-правових актів, програм та проектів щодо регулювання планування і забудови, стимулювання інвестиційної діяльності, вдосконалення податкової політики, наповнення і раціонального використання місцевих бюджетів для забезпечення соціально-економічного розвитку населених пунктів.
Багатоаспектним характером і спрямованістю на довгострокову перспективу в контексті забезпечення збалансованості економічних і екологічних чинників сталого розвитку України характеризується Комплексна програма реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р.
Нарешті, виявом особливої уваги до проблеми з боку держави стало створення при Президентові України консультативно-дорадчого органу - Національної ради зі сталого розвитку України (Положення про Національну раду затверджено Указом Президента України від 3 травня 2003 р), до основних завдань якої належать:
- вироблення пропозицій щодо національної стратегії переходу України на принципи сталого розвитку;
- оцінка стану реалізації державної політики щодо створення еколого-економічних передумов для сталого розвитку України;
- експертиза проектів законів України, інших нормативно-правових актів з питань організації використання природоресурсного потенціалу, державної політики у сфері матеріального виробництва та здійснення заходів, спрямованих на забезпечення сталого розвитку України;
- розроблення пропозицій, спрямованих на виконання рішень та рекомендацій Комісії сталого розвитку Економічної та соціальної ради ООН та інше.
Очолює Національну раду зі сталого розвитку Президент України. Ним же затверджується персональний склад Ради. Наукове супроводження діяльності Національної ради забезпечує Національна академія наук України.