Реферат: Припинення адміністративних правопорушень
Заходи адміністративного припинення досить різноманітні. Це обумовлено тим, що в різних умовах, по відношенню до різних суб’єктів різні державні органи повинні застосовувати найбільш ефективні заходи для припинення антигромадських дій. Велике розмаїття заходів припинення свідчить про те, що основна увага приділяється профілактиці правопорушень, своєчасному припиненню подальших протиправних дій. Заходи адміністративного припинення застосовуються не тільки для захисту інтересів суспільства, але й для захисту інтересів, здоров’я та життя самого правопорушника (наприклад, заходи, що застосовуються до водія, який керує транспортним засобом у стані сп’яніння тощо).
Серед заходів адміністративного припинення розрізняють:
-затримання (застосовується як засіб припинення право-порушення, для доставлення порушника в міліцію, встановлення особистості та складення протоколу про правопорушення);
-вказівка порушникові на протиправність його дій та вимога їх негайного припинення (застосовується компетентними органами управління, має обов’язковий характер, а невиконання тягне відповідальність);
-вилучення майна, документів, інших предметів, які можуть стати об’єктами адміністративних правопорушень або перебувають у неправомірному володінні, використанні чи є речовими доказами (такими предметами можуть бути знаряддя незаконного мисливства, предмети контрабанди тощо);
-тимчасове відсторонення від виконання певних робіт або вилучення документів на право їх ведення чи експлуатацію механізмів (застосовується як засіб запобігання шкідливим наслідкам певних виробничих функцій, у відношенні осіб, стан здоров’я, яких загрожує оточуючим, а також, наприклад, у відношенні водіїв транспортних засобів, що перебувають у стані сп’яніння чи не мають прав на управління цим транспортним засобом). Особливим випадком цього виду адміністративного припинення є припинення експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких створює загрозу безпеці дорожнього руху;
-перевірочний огляд (застосовується з метою забезпечення безпеки життя та здоров’я громадян у відношенні фізичних осіб та речей уповноваженими на те органами та у визначених законодавством випадках);
-застосування заходів фізичного впливу, спецзасобів (здійснюється з метою захисту громадян, для припинення масових заворушень, для конвоювання тощо);
-специфічні повноваження представників адміністративної влади щодо перевірки документів, що засвідчують особу, а також право на вхід у житлове приміщення, на земельні ділянки для припинення адміністративного правопорушення, затримання правопорушника також можуть бути віднесені до заходів адміністративного припинення.
Крім вказаних видів деякі автори до заходів адміністративного припинення відносять такі заходи як:
-ліквідація результатів неправомірних дій (застосовується з метою поновлення стану, що існував до таких дій; наприклад, знос самовільно збудованих будівель);
-примусове лікування (застосовується у відношенні осіб, що хворіють на венеричні захворювання, СНІД, психічно хворих, що вчинили суспільно-небезпечні діяння) тощо.
2.1.Адміністративне затримання
Найпоширенішим та найхарактернішим заходом адміністративного припинення є адміністративне затримання.
В загальному вигляді адміністративне затримання можна визначити як “короткочасне обмеження особистої свободи з метою припинити порушення закону, запобігти шкідливим наслідкам, не дозволити порушникові уникнути відповідальності.”[7]
З наведеного визначення витікає, що загальною підставою адміністративного затримання є адміністративний проступок. Однак окрім загальної передумови — вчинення проступку — для затримання потрібна одна з наступних додаткових умов:
-наявність серйозних підстав вважати, що активні протиправні дії будуть продовжуватися;
-що правопорушник може заподіяти шкоду суспілним інтересам, іншим громадянам, собі;
-відсутність можливості скласти протокол про проступок та інші документи безпосередньо на місці (необхідність проведення медичного обстеження, експертизи тощо);
-відмова сплатити штраф на місці або розписатися у квитанційній книжці та вказати свою адресу, якщо відсутні свідки, які можуть повідомити необхідні відомості про порушника; відмова пред’явити документи, що засвідчують особу, або при відсутності таких.
Таким чином, адміністративне затримання є заходом адміністративно-процесуального характеру, який застосовується у зв’язку з вчиненням правопорушення і полягає у короткочасному обмеженні свободи правопорушника.
До основних нормативних актів, які регулюють питання затримання, відноситься Закон “Про міліцію”, яким атестованим працівникам міліції надається право затримувати осіб, які вчинили порушення, що тягнуть адміністративну відповідальність. Також затримання можуть застосовувати працівники служби безпеки, прикордонних військ, інспектори рибоохорони, лісового, мисливського господарства при наявності вказаних вище умов.
Складення протоколу про затримання, перелік органів (посадових осіб), компетентних застосовувати затримання, строки затримання, оскарження та опротестування затримання регламентуються главою 20 КпАП України.
Як правило, строк адміністративного затримання не може тривати понад 3 години і його початком вважається момент доставлення порушника, а у відношенні осіб, що перебувають у стані сп’яніння, — з часу витверезнення. Особи, які порушили прикордонний режим, можуть затримуватися до трьох або до десяти діб (з санкції прокурора).
Про адміністративне затримання обов’язково складається протокол.
Кожній затриманій особі має бути повідомлено про причини затримання (“Міжнародний пакт про громадянські та політичні права”, 1966 р.).
Адміністративному затриманню не підлягають іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом, при наявності у цих осіб документів, що підтверджують їх статус. Адміністративне затримання, як правило, не застосовується до військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ, а також до депутатів усіх ланок Рад, суддей та прокурорів.
Різновидом адміністративного затримання є привід та офіційна пересторога про неприпустимість антигромадської поведінки осіб. Ці заходи застосовуються, як правило, з метою припинення ухилення осіб від явки у відповідну державну установу.
Потрібно відрізняти адміністративне затримання від затримання осіб, що підозрюються у скоєнні злочинів. Такі особи позбавляються волі на строк не менше трьох діб, мають бути допитані впродовж 24 годин, і протягом 48 годин прокурор має вирішити питання про їх арешт (ст.ст. 106, 107 Кримінально-процесуального кодексу України).
За підставами, метою та строками розрізняють два види адмі-ністративного затримання: затримання на загальних підставах та спеціальні види затримання.