Реферат: Про практичність соціальної психології
Друга тенденція полягає в посиленні тих наукових дисциплін, які, будучи по своєму предметі науками про відносини між суб'єктами соціальної взаємодії в якій-небудь конкретній області, приходять до того ж розумінню. Як приклад можна привести крос-культурну психологію, що дійсно кидає "виклик соціальної психології" (саме так називається відома робота. По цьому ж шляху розвивається й організаційна психологія або психологія організаційного розвитку - найбільш потужна галузь психології керування й промислової психології. Можна вказати також, що й російська соціальна психологія, як було показано вище, випробовує на собі вплив тієї ж тенденції переносу центра розвитку в конкретні галузі соціальної психології; соціальну етнічну психологію, соціально-політичну психологію й т.п.
Третя тенденція, що досить енергійно набирає силу в самі останні роки, на відміну від перших двох – розділяючи соціально-психологічне знання - це тенденція, що інтегрує знання в різних областях людської життєдіяльності навколо феноменів, які можна назвати комплексними, системними або інтегральними. У свій час А. Сміт називав їхніми моральними почуттями, чому й присвятив книгу, що вийшла майже одночасно зі знаменитим економічним трактатом про добробут націй. 90е роки без перебільшення можна назвати роками довіри як об'єкта дослідження.
Те, що довіра - найважливіша частина людських відносин, настільки очевидно, що, здавалося б, не вимагає особливих доказів. Це відомо людям усього миру з незапам'ятних часів. На думку антропологів привітальний жест - протягнена вперед рука з розкритою долонею - означав спочатку свідчення для іншої людини: дивися, у мене в руці немає ніякої зброї, я відкритий для мирного діалогу. І нині, незважаючи на винятково розвинену юридичну систему, що забезпечує контрактні, зафіксовані відносини, довіра залишається незамінним компонентом ділових відносин. Більше того, його роль зростає в міру того, як зростає значення відносин і їхня тривалість. Ніж важливіше угода, тим потрібніше довіра.
Досить показова й доля довіри як об'єкта наукового дослідження. Незважаючи на все своє практичне значення, довіру, видимо, здавалося настільки простим явищем, що майже не залучало уваги вчених протягом майже всієї історії людства. Навіть в області етики такі корифеї філософської думки як Платон, Аристотель, Августин, Гегель, Кант, Локк, якщо назвати лише деякі великі імена, присвячували проблемі довіри досить мало уваги в порівнянні з іншими проблемами.
Перший імпульс дослідженням довіри був даний лише в другій половині нашого століття у зв'язку з вивченням конфліктів і міжнародних переговорів, що, у свою чергу, було стимульовано ситуацією холодної війни й протистояння блоків. Потім довіра поступово проникає навіть у риторику державних діячів (згадаємо Рейгана: "Довіряй, але перевіряй").
Бум досліджень довіри в суспільних науках доводиться на 90-ті роки, коли поступово стало з'ясовуватися, що здається простим і самоочевидним об'єкт, подібно денному світлу, містить цілий спектр складних відтінків. Довіра стала вивчатися в різних сферах людського життя: у міжособистісних відносинах, суспільних процесах і, зрозуміло, в економіці, бізнесі. Довіра придбала статус "соціального капіталу", тобто засобу, що забезпечує існування й розвиток суспільства.
На жаль, у вітчизняній сучасній науці практично відсутні фундаментальні дослідження довіри. Виключення становить єдина робота, що з'явилася лише в 1997 р. Тим часом, значення довіри саме в соціально-психологічному плані неможливо переоцінити. Читачеві, знайомому із кризовою ситуацією в Росії, що зложилася після 17 серпня 1998 року, досить відкрити будь-яку газету, де без усякого частотного аналізу помітно як довіра вийшла на одне з перших місць серед ключових слів, відбиваючи девальвацію в країні цього найважливішого соціального капіталу.
Досить показова етимологія терміна. У більшості європейських мов корінь слова - "віра". У російській мові значеннєвий ряд похідних слів досить широкий і показовий: віра, довіра, вірний (правильний, надійний, відданий), перевірка, завірити, засвідчити, напевно й т.д. Відзначимо два змісти: "вірити в що-небудь" і "бути надійним", оскільки саме ці два змісти утворять одне із самих древніх і класичних визначень релігійної віри. Воно належить Апостолові Павлові й говорить: "Віра є впевненість у невидимому й здійснення очікуваного". Зберігаючи ті ж два змісти, воно підкреслює переконаність в існуванні того, чого поки немає в наявності, але обов'язково буде. Психологічно це можна ще визначити як "надійну надію". Однак, незважаючи на високий ступінь надійності, це все-таки надія, тобто позитивний прогноз у ситуації деякої невизначеності, чреватої, відповідно ризиком того, що очікування можуть і не виправдатися. Проте людина вірить. Чому ж "надія вмирає останньої".
Перші дослідники довіри звернули увагу на аналогічну психологічну характеристику довіри й прийшли до висновку про те, що бувають такі ситуації, коли довіряти (хоча б психологічно) вигідніше, ніж не довіряти, незважаючи на можливі розчарування. Часто буває, що просто немає іншого виходу. Типовий приклад: довіра до тому, хто охороняє нас у потенційно небезпечній ситуації. Таким чином, потреба в довірі зв'язується з уразливістю, ситуація невизначеності й оптимізм, надія на краще в іншій людині спонукають до довіри. Хто довіряє покладається тим самим на іншу людину, очікуючи, що той не обдурить, не підведе, говорячи інакше, не порушить морального зобов'язання стосовно того, хто довіряє, беззахисному й вразливому. У свою чергу, хто довіряє теж бере на себе зобов'язання виконати свій моральний борг якщо буде потреба, і ця взаємна довіра стає настигнутою основою для міцного й довгострокового співробітництва. Відповідно, чим коротше угода й більше орієнтація на підпорядкування партнера, перемогу над ним, тим менше потреба в довірі до нього, тим більше акцент на силові, зовнішні гарантії. Такі гарантії звичайно забезпечуються третьою стороною. Гарантії існують і при співробітництві, але мають переважно моральний характер відповідальності за рекомендацію.
Одне з найбільш розгорнутих сучасних наукових визначень довіри в літературі по психології ділових відносин формулюється в такий спосіб.
"Довіра є оптимістичне очікування людини, групи або фірми, що перебувають в умовах уразливості й залежності від іншої людини, іншої групи або фірми в ситуації спільної діяльності або економічного обміну з метою сприяти в остаточному підсумку взаємовигідному співробітництву сторін. При недоліку ефективних договірних, юридичних або суспільних засобів, що забезпечують дотримання зобов'язань, довіра опирається на добровільно прийняте на себе зобов'язання тих, кому довіряють захищати права й інтереси всіх сторін, що беруть участь у взаємодії". Це по необхідності деталізоване визначення має й іншу, більше коротку і ясну форму: "Довіра є опора людини, групи або фірми на добровільно прийняте на себе зобов'язання іншою людиною, фірмою або групою визнавати й захищати права й інтереси всіх сторін, що беруть участь у спільній діяльності або економічному обміні".
Важливим кроком є спроба Л. Хосмера сформулювати сучасні "всесвітні" принципи ділового поводження, орієнтовані на довіру як на свою основу, опираючись на минулу перевірку теорією й практикою аксіоми світової філософської думки. Таких принципів і, відповідно, аксіом виявилося десять.
1. "Ніколи не роби того, що не у твоїх довгострокових інтересах або інтересах твоєї компанії". Принцип заснований на навчанні давньогрецької філософії (Протагор) про особисті інтереси, що сполучаються з інтересами інших людей і розходженні між інтересами довгостроковими й короткостроковими.
2. "Ніколи не роби того, про що не можна було б сказати, що ця дія чесна, відкрита й щира, про яку можна було б з гордістю оголосити на всю країну в пресі й по телебаченню". Принцип заснований на поглядах Аристотеля й Платона про особисті чесноти: чесності, відкритості, помірності й т.п.
3. "Ніколи не роби того, що не є добро, що не сприяє формуванню почуття ліктя, почуття того, що всі ми працюємо на одну загальну мету". Принцип заснований на заповідях всесвітніх релігій (Августин), що призивають до добра й жалю.
4. "Ніколи не роби того, що порушує закон, тому що в законі представлені мінімальні моральні норми суспільства". Принцип заснований на навчанні Гоббса й Локка про роль держави як арбітра в конкуренції між людьми за блага.
5. "Ніколи не роби того, що не веде до більшого блага, ніж шкоді для суспільства, у якому ти живеш". Принцип заснований на етиці утилітаризму (практичній користі морального поводження), розробленої Бентамом і Миллем.
6. "Ніколи не роби того, чого ти не бажав би рекомендувати робити іншим, які опинилися в схожій ситуації." Принцип заснований на категоричному імперативі Канта, у якому декларується знамените правило про універсальну, загальну норму.
7. "Ніколи не роби того, що ущемляє встановлені права інших". Принцип заснований на поглядах Руссо й Джефферсона на права особистості.
8. "Завжди надходь так, щоб максимізувати прибуток у рамках закону, вимог ринку й з повним обліком витрат, тому що максимальний прибуток при дотриманні цих умов свідчить про найбільшу ефективність виробництва". Принцип заснований на економічній теорії Сміта й навчанні Парето про оптимальну угоду.
9. "Ніколи не роби того, що могло б ушкодити слабим у нашому суспільстві". Принцип заснований на правилі розподільної справедливості Ролса.
10. "Ніколи не роби того, що перешкоджало б праву іншої людини на саморозвиток і самореалізацію". Принцип заснований на теорії Нозика про розширення ступеня свободи особи, необхідної для розвитку суспільства.
Не маючи можливості тут зупинятися на характеристиці досліджень довіри, де виявляється його структура, фази формування, детермінанти й т.п., проте перелічимо хоча б виявлені фактори, що сприяють формуванню довіри й перешкоджають йому, оскільки вони красномовно підтверджують висновок про найважливіше значення подібних інтегральних феноменів для розвитку соціальної психології як практичної науки.
Фактори, що сприяють установленню довіри в ділових відносинах. У сучасній науковій літературі їх аналізують на міжособистісному рівні й на більше високому й широкому рівні - організації або суспільства. До факторів міжособистісного рівня ставляться наступні необхідні характеристики й оцінки того, кому довіряють.
1. Порядність - репутація чесному й вірного своєму слову людини.
2. Компетентність - володіння спеціальними знаннями й навичками міжособистісного спілкування, необхідними для виконання зобов'язань.
3. Послідовність - надійність, передбачуваність і здоровий глузд у різних ситуаціях.
4. Лояльність - доброзичливість, або готовність захистити, підтримати й побадьорити інших.
5. Відкритість - психологічна доступність, або готовність вільно ділитися з іншими ідеями й інформацією.