Реферат: Проблеми пізнання Всесвіту

Проблема формування структури Всесвіту, похо­дження галактик, зір і планет, зокрема і Землі, нале­жить до числа найфундаментальніших проблем сучас­ного природознавства.

Дослідження цих проблем має не тільки величезне наукове, а й велике світоглядне значення. Воно сприяє з'ясуванню місця людини і людства у світобудові, вза­ємозв'язку між еволюцією матерії у Всесвіті і виникнен­ням життя, озброює науку новими переконливими аргументами проти релігійних уявлень про світ.

Як ми не раз відзначали, основним питанням філо­софії є питання про відношення матерії і духу, мислення і буття. Матеріалізм розв'язує це питання однозначно — на користь первинності буття, вічності матерії.

Проте, хоч матерія вічна, вона може змінювати свої форми, космічні об'єкти виникають і проходять певні шляхи розвитку. При цьому завжди і в усіх без винятку випадках виконується один з найфундаментальніших законів природи — закон збереження матерії.

Сучасні захисники релігії, змушені, як було вже ска­зано, визнати наукову картину матеріального світу, водночас не відмовляються від догмату творення, який є одним з основних положень релігійного вчення. За так званим Старим завітом творча сила, тобто бог, створила небо і землю. Правда, і в цьому питанні церква змушена дещо відступити під тиском наукових даних. Сьогодні мова йде вже не про надприродне створення Землі, а ли­ше про створення світу в цілому. Що ж до Землі, то богослови змушені погодитися з тим, що наша планета сформувалася за законами природи. Ясна річ, у світі, створеному разом з його законами богом.

Планетна космогонія. Вік нашого Всесвіту, як ми вже знаємо, оцінюється в 15—20 млрд, років. Наша планета Земля та інші планети Сонячної системи сформувалися близько 5 млрд, років тому. А багато які зорі й галак­тики — у ще більш віддалену від нас добу. Чи здатна наука проникати в таке далеке минуле, розкривати закономірності процесів, що давним-давно завершилися?

Учені-матеріалісти відповідають на це питання пози­тивно.

«Для нас... походження Землі є не тільки одним з найактуальніших питань природознавства,— говорив у 1951 році академік О. Ю. Шмідт,— а й питання цілком назріле, розв'язання якого підготовлене всім попереднім розвитком астрономії, фізики і наук про Землю. Ми вважаємо походження Землі цілком пізнаванним не тільки у філософському сенсі принципової об'єктивної природи, а й пізнаванним у наші дні...».

Які ж реальні шляхи наукового пізнання минулого

в науці про Всесвіт? Це передусім усе той самий метод порівняння. Ми не в змозі безпосередньо простежити еволюцію зорі або галактики через довгочасність подіб­них процесів, що набагато перевищує не тільки середню тривалість людського життя, а й увесь час існування земної цивілізації. Однак у Всесвіті є безліч зір і га­лактик, при цьому різні зорі і різні галактики знаходять­ся на різних стадіях свого розвитку. Порівнюючи ці стадії між собою, ми можемо відновити послідовність еволюційних етапів того класу космічних об'єктів, що нас цікавить.

Застосовуючи подібний спосіб, ми замінюємо порів­няння різних послідовних станів одного й того самого об'єкта порівнянням кількох об'єктів даного типу, що перебувають у різних станах.

Другий шлях — безпосереднє спостереження. Як ми уже відзначали внаслідок скінченності швидкості поши­рення електромагнітних хвиль ми спостерігаємо різні космічні об'єкти у різному минулому. Чим далі від Землі розташоване те чи інше небесне тіло, тим відда­леніший від нас у часі його стан ми спостерігаємо. Та­ким чином, приймаючи електромагнітні випромінюван­ня, що приходять до нас з відстаней у кілька мільярдів світлових років, ми здобуваємо можливість безпосеред­ньо спостерігати події, що відбувалися на ранніх етапах існування нашого Всесвіту. Саме таку інформацію при­носить реліктове випромінювання, що виникло через кілька сот тисяч років після початку розширення Все­світу.

Сучасні гігантські телескопи і радіотелескопи охоп­люють спостереженнями колосальний район простору радіусом близько 10—12 млрд. св. років. Тим самим, ми безпосередньо зазираємо на 10—12 млрд. років у минуле Всесвіту.

Нарешті, є ще один шлях пізнання минулих станів матерії. Справа в тому, що у природі існує два типи космічних цивілізацій настільки зливається з природ­ними космічними процесами, що збоку її стає важко відрізнити від них.

Іншими словами, нам, може, тільки здається, що космос «мовчить». Ми можемо не помічати проявів жит­тя і розуму у Всесвіті, які насправді існують і е важли­вими факторами еволюції космосу, тому, що давно вклю­чили ці фактори у свою природничонаукову картину світу.

Не можна відкидати і ту обставину, що ми не спо­стерігаємо у Всесвіті й ніякої астроінженерної діяль­ності космічних цивілізацій. Це теж необхідно пояснити. От одне з припущень: усі космічні цивілізації, що розта­шовані у доступному нашим спостереженням районі простору, перебувають на нижчому рівні науки, техніки й технології, ніж земне людство. Або інша гіпотеза: по-ваземні цивілізації з якоїсь причини ретельно прихову­ють від нас, а можливо, і одна від одної своє існування, спеціально маскуються. Можливе також ще одне пояс­нення, дещо образливе для нас: «ми» не викликаємо у «них» будь-якого інтересу — з одного боку, нічого не можемо «їм» дати, а 8 другого — і нічим не загрожуємо. А втім, подібне «пояснення», як неважко побачити, всту­пав в явну суперечність з міркуваннями, висловленими раніше.

З подібними міркуваннями можна погоджуватися або не погоджуватися, але питання залишається відкритим. А реальний стан речей такий: позаземні цивілізації поки що не виявлені й перспектива їх відкриття в до­ступному для огляду майбутньому в дуже і дуже про­блематичною.

Методичні міркування. Розглянемо питання про те, чи не суперечить припущення про одиничність земної цивілізації у Всесвіті нашим діалектико-матеріалістичним уявленням про світ. Чи не в воно своєрідною по­ступкою релігії?

Ідея поширеності розумного життя у Всесвіті три­валий час висувалася передовими умами людства на противагу релігійній ідеї виключності Землі, нібито створеної богом спеціально для людини, яка е вінцем божественного творіння. Можна, зокрема, нагадати, що в довгому списку звинувачень у єресі, пред'явленому Джордано Бруно священною інквізицією, фігурувало й обвинувачення в поширенні ідеї множинності населе­них світів.

Але, по-перше, сучасні богослови зайняли досить гнучку позицію: можливу поширеність розумного життя у Всесвіті вони намагаються тлумачити як доказ боже­ственної могутності. А, по-друге, у припущенні про унікальність земного життя немає нічого релігійного чи ідеалістичного. Якою б не виявилася насправді реальна дійсність — чи то поширене розумне життя у Всесвіті чи земна цивілізація єдина — наші матеріалістичні уявлен­ня про світ від цього не можуть постраждати. Адже, як відомо, матеріалізм визнав природу такою, якою вона є.

У принципі не виключено, що земна цивілізація — це тільки початок. Що ж до інших космічних тіл, то розуму, а можливо, й життю на них ще тільки судилося виникнути. Нарешті, як зазначалося, йдеться про можли­ву унікальність життя і розуму земного типу. Сучасна наука не тільки не заперечує, а підкреслює закономір­ність виникнення високоорганізованих систем у мате­ріальному світі як загальну властивість матерії, що розвивається, але розумно обмежує застосування цієї загальної тези в конкретних ситуаціях, наприклад в умо­вах, що існують в астрономічному навколишньому світі.

А тепер повернемося ще раз до астросоціологічного парадоксу й замислимося над тим, чи існує він взагалі. Цю проблему було піддано всебічному обговоренню на Всесоюзному симпозіумі «Світоглядні й загальнонауко-ві основи проблеми пошуку позаземного розуму», що відбувся в жовтні 1987 року в м. Вільнюсі.

В яких ситуаціях можна говорити про виникнення парадоксів у науці? Очевидно, у тих випадках, коли результати спостережень вступають у суперечність або з твердо встановленими фактами, або з добре обгрунто­ваною і перевіреною на практиці науковою теорією.

Чи виконується хоч би одна з цих умов у випадку а «великим мовчанням космосу»? Як сформувався астро-соціологічний парадокс? Чому суперечить відсутність явних проявів діяльності космічних цивілізацій? Фак­там? Але їх немає! Обгрунтованій теорії, з якої одно­значно випливає існування позаземних цивілізацій? Але й такої теорії теж не існує!

На чому побудовано висновок про можливість існу­вання космічних цивілізацій? У кінцевому підсумку на так званих «експертних оцінках», пов'язаних з пошуком позаземного розуму. Такі оцінки, певна річ, спираються на дані сучасної науки, але все-таки це — лише е к-с п е р т н і оцінки, тобто суб'єктивна думка, висловлена тим чи іншим ученим.

Таким чином, «велике мовчання» космосу суперечить не фактам, не добре обгрунтованій теорії, а саме експерт­ним оцінкам. Отже, одне «плече», один бік тієї суперечності, з якої складається астросоціологічний пара­докс, у кращому разі має лише гаданий характер.

Не кращі справи і з другим боком. Адже висновок про «велике мовчання космосу» — теж припущення, що грунтується на невдачі наших спроб знайти прояви діяльності позаземних цивілізацій за допомогою спосте­режень. Але хто довів, що ці спостереження вичерпують усі можливості й не існує таких проявів діяльності розумних мешканців Всесвіту, яких ми просто не по­мічаємо?

Так чи можна вважати суперечність припущень парадоксом? Ніякого астросоціологічного парадоксу на­справді немає — дійшли висновку учасники симпозіуму. Існує надзвичайно складна проблема, яка поки що да-

лека від розв'язання. Для песимізму немає підстав, але потрібна реальна оцінка стану речей і тих труднощів, які постали перед сучасною наукою в цій галузі дослі­джень.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--