Реферат: Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні

2. Законодавча база.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про підприємництво" від 07.02.1991 р. (зі змінами і доповненнями), підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

- вільний вибір видів діяльності;

- залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

- самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

- вільний найм працівників;

- залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

- самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця.

Суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

- громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності (дієздатними вважають осіб піс­ля досягнення повноліття – 18 років);

- юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність";

- об’єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.

Закон "Про підприємництво" передбачає також певні обмеження в здійсненні підприємницької діяльності. Так, заборонено займатися підприємництвом:

- військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств;

- особам, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, до закінчення терміну, встановленого вироком суду;

- особам, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини. Вони не можуть також виступати співзасновниками підприємницької організації, займати керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

3. Роль малого бізнесу в ринковій економіці.

Підприємництво — первинна ланка народного господар­ства. Народне господарство країни є складною структурою галузей, що виробляють найрізноманітніші товари та нада­ють послуги населенню, суспільству з відповідною систе­мою виробничих відносин.

На основі суспільного поділу праці народне господар­ство ділиться на такі галузі: промисловість, сільське госпо­дарство, будівництво, транспорт, торгівля та ін. Статисти­ка налічує понад 400 галузей. Від розвитку кожної з них і всієї їх сукупності залежать у кінцевому підсумку вели­чина валового національного продукту, рівень життя насе­лення.

Підприємництво у політекономічному розумінні — це пер­винна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка виступає як товаровиробник і забезпечує процес відтворення на основі самостійності та самоокупності.

На підприємстві відбувається безпосередньо поєднання робочої сиди із засобами виробництва, значною мірою вирішується доля НТП, ефективності виробиицтва. Від діяльності окремих підприємств залежать величина ство­рюваного валового національного продукту, соціальне-економічний розвиток суспільства, ступінь задоволення мате­ріальних і духовних потреб населення. Як самостійна господарська одиниця підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися май­ном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалі­зовану продукцію і з якого оплачуються рахунки іншихпідприємств за поставку сировини, напівфабрикатів, ви­плачується заробітна плата членам трудового колективу, здійснюються інші платежі.

Тривалий час в економічній науці та практиці була поширена думка про переваги великого виробництва над дрібним. Тому вживалися заходи щодо централізації ви­робництва. З цією метою у 60-х і особливо у 70-х роках наполегливо проводилася політика створення на території республік колишнього Союзу, у тому числі і в Україні, виробничих і науково-виробничих об'єднань. Наприкінці 60-х років їх налічувалося в СРСР- 608, а на початку 1981 р. стало вже 4,1 тис., наприкінці 1990 р. — 4,7 тис. У них об'єднувалася половина підприємств країни. В організації таких об'єднань не обійшлось без помилок. Був взятий курс на ліквідацію малих і середніх підпри­ємств шляхом їх штучного залучення до об'єднання. Такі адміністративно-організаційні утворення в ряді випадків були малоефективними і не дали очікуваних результатів. Підтвердженням цього є те, що у таких об'єднаннях було зайнято понад 60 % виробничого персоналу, а давали вони продукції трохи більше 57 %.

Важливою проблемою суспільного виробництва є ви­значення оптимальних розмірів підприємств. Оптимальни­ми вважаються такі розміри, за яких створюються найбільш сприятливі умови для використання досягнень на­уки, техніки, при мінімальних затратах досягається ефек­тивне виробництво високоякісної продукції. Оптимальні розміри підприємства визначаються у кожному окремому випадку і залежать від досягнень рівня техніки, технології, паливно-енергетичних ресурсів, розвитку транспорту, про­фесійного рівня робітників тощо. Відповідно до цих умов підприємство може бути великим, середнім або малим.

Розрахунки економістів показують, що на сучасному етапі розвитку продуктивних сил в автомобільній промис­ловості найбільш вигідними є підприємства з обсягом виробництва 500-600 тис. легкових і 130—150 вантажних автомобілів. У взуттєвій промисловості найбільша ефек­тивність досягається на підприємствах, що виробляють 4— 5 млн. пар взуття на рік. Розширення виробництва понад ці межі призводить до зменшення економічної ефективнос­ті роботи підприємства через збільшення термінів будів­ництва, транспортних витрат, ускладнення у системі уп­равління підпривмством тощо.

НТР не завжди пов'язується з укрупненням виробни­цтва, збЬялпенням підприємства. На перший погляд здаєть­ся, що автоматизація виробництва обов'язково вимагає створення великих підприємств. Проте досвід показує, що за умов технічного прогресу, які постійно змінюються, вигідніше мати не гігантські автоматичні лінії, а окремі високопродуктивні автомати, роботи, верстати з програм­ним управлінням, які легше піддаються переналадці і блокуванню відповідно до потреб ринку.

При визначенні оптимальних розмірів підприємств вра­ховують не лише чисто технічну сторону виробництва, а й соціальне-економічне становище — наявність трудових ресурсів, їх зайнятість, ступінь задоволення потреб насе­лення у тому чи іншому товарі тощо.