Реферат: Проблеми структурування релігії і визначення її поняття. Емоційне надолуження, міфотворчість, нормотворчість, інституціалізація, сакралізація - складові елементи релігійної діяльності

На певному етапі розвитку релігії передумовою виконання нею регулятивної функції стає її інституалізація, тобто виокремлення від маси пересічних віруючих групи осіб, що монополізують за собою право сакралізації соціальних цінностей, виникнення релігійної влади – організації у вузькому значенні слова, надбудови над організацією пересічних віруючих. Релігійні організації займаються систематизацією, інтерпретацією, розповсюдженням, пропагандою релігійної ідеології, монополізують за собою право її "істинного" тлумачення, право визначати "кому быть живым и хвалимым, кто должен быть мёртв и хулим", стежать за настроями і поведінкою віруючих, орієнтують їх, засуджують і припиняють інакомислення. При цьому істинність у релігійній ідеології, як і ідеології взагалі, набуває прагматичного тлумачення, істина зводиться до того, що корисно церкві і віруючим. Істинним оголошують усе, що може утішити, сприяє згуртуванню, консолідації, єдності, а помилковим, єретичним все, що веде до розбіжностей, розколу, підриву єдності віруючих і церкви. Оскільки вільнодумство віруючих і невіруючих погрожує згуртованості, єдності релігійних організацій, загрожує стабільності тих суспільних відносин, що виправдовуються релігією і церквою, остання, як і в інших формах ідеології, у міру можливостей прагне припинити вільнодумство. Ось красномовна рекомендація "світоча науки" Фоми Аквінського, ім’я якого носить Папська академія наук: "Спотворювати релігію, від якої залежить життя вічне, значно більший злочин, ніж підробляти монету… Отже, якщо фальшивомонетників, як і інших злодіїв, світські государі справедливо карають смертю, ще справедливіше стратити єретиків… Бо, як казав св. Єронім, члени, що гниють, повинні бути відсічені, а паршива вівця вилучена з стада, щоб все тіло і все стадо не зазнали зарази, псування, загнивання, і загибелі. Арій був в Олександрії лише іскрою. Проте, не загашена відразу, ця іскра підпалила весь світ." Відмінність соціальних функцій науки та ідеології, зокрема науки та релігії представлене тут досить виразно.

Якщо релігію аналізувати під кутом зору, хто її створює, то в ній слід виділити:

1) буденно-практичну діяльність мас, свідомість, що виростає із цієї діяльності, стихійно формується нею;

2) ідеології релігійних організацій, що проникають у повсякденну релігійну свідомість мас, нав’язуються їй, або узагальнюють її, орієнтуються на неї, але ніколи з нею цілком не збігаються;

3) релігійна творчість окремих осіб, яка спроможна, здатна впливати на обидва згаданих, рівня або один із них у тій мірі, в якій ця творчість орієнтується на інтереси релігійних, політичних, релігійно-політичних організацій та інтереси, потреби, ілюзії, настрої, установлення повсякденної релігійної свідомості мас.

Не Бог, не потойбічні сили, а саме релігійні та політичні організації на чолі з їх харизматичними лідерами разом з масами віруючих або всупереч їм створюють релігію, є її справжніми, дійсними творцями.

Аналіз соціальних функцій і структури релігії дозволяє перейти до розгляду проблеми визначення поняття релігії і проблеми раціональності релігії. Більшість студентів вважає, що наукове визначення поняття релігії взагалі неможливе, тому що кожна людина має своє поняття релігії. Помилковість цієї поширеної думки в тому, що різноманіття думок не є перешкодою для виявлення їхнього об’єктивного, загального змісту. До кінця 80-х років у вітчизняній літературі мало розповсюдження наступне визначення її поняття: "Релігія - віра у надприродні сили та поклоніння їм".

Недолік цього узагальнення в тому, що воно не тільки не вказувало, а приховувало реальні соціальні функції релігії. Релігія проголошувалась цілком ірраціональною. З цим не можна погодитись, перш за все тому, що релігійна діяльність пов’язана з усвідомленням життєвої необхідності сакралізації соціальних відносин.

У тій чи іншій мірі релігія – це благання про допомогу. Але віруючий не може помилятись у тому, чи потрібна йому допомога чи ні. Можна заперечити: поведінка віруючого ірраціональна, бо він шукає допомоги там, де її напевно не можна знайти. З таким аргументом можна було б погодитися, якби ті, що оточують віруючого, були б готові кинутись йому на допомогу. Оскільки такої готовності вони або не виявляють, або не здатні, не мають можливості її надати, створення образу уявного помічника, співрозмовника, рятівника не можна вважати цілком ірраціональним.

Сакралізація сімейних відношень, осуд розлучень, варварських методів регулювання народжуваності, прагнення будувати стосунки у релігійних громадах як братерські та сестринські, підтримувати один одного духовно і матеріально, не пити, не палити, (не опоганювати тіло – "храм божий") – втілення цих вимог у життя може принаймні в якійсь мірі принести віруючому і реальне щастя. Критерієм раціональності, розумності людських дій є зокрема збіг цілей і результатів діяльності. Релігія поступається науці в ступені раціональності, але її не можна оцінювати як цілком ірраціональну. Це достатньо переконливо довела вже німецька класична філософія. На відміну від французьких просвітників, що повністю ірраціоналізували релігію, Кант розрізняв в релігії розумне та нерозумне. До розумного він відносив мораль, до нерозумного все інше – молитву, культ. Але те, що Канту здавалось нерозумним, для віруючого є розумним. Молитва створює у віруючого певний настрій (згадаємо "Молитву" М. Лермонтова), а культ є засобом сакралізації. Коли Кант оцінював основний закон моралі як обов’язковий для кожної людини категоричний імператив, коли він зворушливо порівнював моральний закон з небом, з зірками на небі, він сам намагався сакралізувати мораль, моральний обов’язок. У тій мірі, в якій відбувається процес деміфологізації релігії, розкривається, оголяється її моральна природа, сфера сакралізованого морального регулювання поширюється з окремих соціальних груп на людину взагалі, ступінь її раціональності збільшується.

Аналіз соціальних функцій та структури релігії є підставою запропонувати наступне визначення поняття релігії: "Релігія – це світогляд, що за допомогою системи міфів та дій (обрядів), віри у надприродне створює сакралізовані авторитети, обґрунтовує необхідність дотримання сакралізованих соціальних цінностей, раціоналізує світ, психологічно підтримує віруючого". Це визначення на відміну від попереднього вказує на раціональні соціальні функції релігії.