Реферат: Проблеми виховання 2

Історія людського суспільства поклала на батькову голову відповідальність за своїх дітей, за організацію життя родини, коронувавши їх як найперших і незамінимих вихователів у житті кожної людини. Без батьківської мудрості нема виховуючи силу сім’ї. Батьківська мудрість духовним надбанням дітей, сімейні стосунки побудовані на громадянському обов’язку, відповідальність, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величезною виховуючого силою.

У сім’ї однаково важлива роль належить як батькові та і матері. Про силу виховного впливу батьків красномовно говорить такі українські народні прислів’я і приказки: “який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина”. “Які мамо й тато, таке й дитятко” слова батька та матері для дитини має авторитетне значення.

Спочатку є тільки любов. Мама – найкраща, найдобріша. Батько – найдужчий, найсміливіший. Хоч би якими вони не виглядали в очах інших, у малюка свій власний погляд. Найближчі, найрідніші – і найкращі. Він ще не зіставляє не порівнює. Просто наділяє їх усіма чеснотами. За старих часів вважали, що влада батька має небесний походження. Про шанування батьків існувала окема заповідь, а хто не дотримувався цієї заповіді, то Бог жорстоко карав дітей. Батьки також відповідають за свою сім’ю перед суспільством і законом. Батьки мають велику владу і повинні мати авторитет у своїй сім’ї. Хоч кожна сім’я є колектив. Все ж батьки і діти відрізняються тим, що перші керують сім’ю а другі використовуються в сім’ї. Народ засуджує тих хто не виконує свої батьківські обов’язки. Дітей повинні виховувати батько з матір’ю. Слово отець – мати, батько – мати належать до одного з найбільш характерних атрибутів українського фольклору .

Мати – найрідніша наймиліша, найдорожча. З якою радісною усмішкою вимовляє дитина це дивовижне, сонячне слово. Ідеал матері яка виносить дитину під своїм серцем і проводить на світ, зігріває теплом, ласкою і палкою любов’ю, виховує в ній доброту і світлий розум, плекає чуєність і доброзичливість, широко втілений в українському фольклорі. Рідна мати – перший педагог, від якого розпочався родовід вихователів та й самого виховання, і її ніким замінити не можна. Справжня мати нічого не пошкодує для своїх малят. Вона ніколи не залишить дитину і біді, а тим більше не кине її на призволяще. Мати завжди зрозуміє дитину, завжди поспішить її на допомогу, не вагаючись віддасть останній шматок хліба, а за врятування дитини – навіть життя. Мати невтомно піклується про своїх дітей. Результати материнського виховання залишають у дитини глибокий слід на все життя. Любов матері до дитини найсильніша в світі. Уявити собі матір без глибокого почуття любові до дітей важко, а то й просто не можливо.

Без глибокої, самовідданої любові до дітей не буває і не може бути повноцінного сімейного виховання світле благодарство і велика любов матері до дітей формує її авторитет і водночас і силу виховного впливу. Однак в любові до дітей треба мати почуття міри, ніколи не впадати в нерозумну, сліпу любов, яка спотворує виховання, калічить дитину. Також батьки не повинні виховувати дітей в суворості за допомогою покарань. Розумно люблять своїх дітей ті батьки, які ніжність не доводять до розпеченості, піклування – до потурання примхам, а вимогливість поєднують з повагою до особистості дитини. Батьки. Які гарно виховували своїх дітей живуть з дітьми в любові і дружбі.

Добре виховати своїх дітей – не тільки найголовніший моральний, а й конституційний обов’язок кожного батька і кожної матері. За виховання своїх синів і дочок вони відповідають перед суспільством. Суть цього прекрасно передав А.С. Макаренко, який писав: “Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але це – не все: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – наша провина перед іншими людьми, перед усією країною”.
”Виховання майбутніх матерів і батьків – одно з найважливіших завдань школи” так говорять В.О. Сухомлинський у своїй книжці “Батьківська педагогіка”.

Батько й мати дали тобі життя й живуть для твого щастя – втоми ми дітей. Все, що дають тоді батько й мати, - це їхня праця, піт, втома. Вмій поважати працю батьків. Найбільше щастя для матері й батька твоє чесне життя, працьовитість, а в шкільні роки – любов до навчання, повага до старших, активна участь у суспільно корисній праці. Принось, у дім щастя, оберігай щастя сім’ї. Якщо люди вважають тебе недоброю людиною – це велике горе для твоєї матері і батька. По-справжньому любити матір і батька – означає приносити в дім мир, спокій.

Дорожи честю сім’ї. Твоя сім’я – це не тільки батько й мати. Це й ви, діти. Це твоя поведінка, твої вчинки. З усіма людьми треба бути правдивими, та для матері й батька найменша краплинка неправди – якщо тільки вони дорожать власною честю й честю сім’ї велике нещастя. Запитуй бать й матері дозволу на те, що би з їх волі робити не можна або ж безтактно. Справжня свобода сина й дочки – бути слухняними дітьми. Під кореня воля батьків перша школа громадянського виховання, перша дисципліна твоєї совісті. Якщо ти не навчився підкорятися волі батьків і в цьому підкоренні вбачати справжню свою волю ти не зможеш стати стійким, несхильним громадянином.

“При нещасті є в людини: смерть, старість і лихі діти, - говорить українська народна мудрість. Старість – невідворотна смерть – найвимоглива, перед цими нещасними ніхто не може зачинити двір свого дому. А від лихих дітей дім можна берегти як від вогню. І не залежить не тільки від батьків твоїх а й від вас, дітей.

Бути хорошим дітьми – означає не допускати, щоб старість батька й матері була отруєна, твоєю поганою поведінкою. Будь-яке бажання своє піддавам контролю розуму, думки, свідомості а як це бажання відіб’ється в духовності світі, моїх батьків”. Що воно дасть їм і що відбере в них.

“Хороші діти спокійна старість, лихі діти старість перетворюють в пекло”, - говорить українська народна мудрість. Пам’ятай як ви діти, ставитесь до своїх батьків – матерів, так і ваші діти ставитимуться до вас коли ви станете батьками й марелями. “Без любові й відданості дітей батьківство й материнство перетворюється в гірке похмілля, якому кінець приносить тільки смерть”. Любити людство легше, ніж допомогти сусідові. Якщо доблестю є творення добра для сусіда, то бути добрим сином, доброю дочкою – це має бути в крові дитини, отроцтва, зрілості й старості. До кінця днів своїх людина мусить лишатися ситий. Чим більша її відповідальність за власних дітей, тим вищий її синовний обов’язок – навіть тоді коли вже немає в живих її матері й батька.памятай, що в світі завжди є й будуть люди старші від тебе – не тільки за віком, а й за правом на повагу. Будь здатний по – синовньому ставитися до людей, які є твоїми батьками й матерям.

- Вмій відчувати найтонші рухи матері й батька. Їхня хвороба – твоє горе. Їхні невдачі й неприємності на роботі – твоя біда. Їхня ганьба – не тільки твоя ганьба, а й твоє нещастя, позбавитися його можна тільки подолавши його. Якщо в сім’ї горе, нещастя, неприємності, твоя відповідальність за благополуччя сім’ї зросте в сто раз. Лише наполегливою працею ти можеш полегшити життя своїх батьків. Ця твоя праця – найскладніша й найтонша людська справа. Це труд душі. Нещастя горе, біда матері й батька перемагаються й полегшуються часто вже тим, що і як ти думаєш. Умій думати добре, у думках і почуттях. Це не означає що доброта твоя має бути сліпою. В поведінці в житті своїх батьків діти можуть побачити й зло. До зла треба бути непримиренними. Справжня відповідальність батьком не прощає їм зла.

Бережи здоров’я батьків. Пам’ятай, що рано старість і хвороба твоїй матері й батькові пиносіть не стільки праця, втома, стільки сердечні хвилювання, переживання, тривога прикрощі. Спроби батьків впливати на дітей виявляться марними, якщо батько й мати не є тими людьми, для моральна культура й повнота життя дітей становить істину потребу право веліти і любити дітей – речі залежні. Відчуваючи справжню любов знаюча що це любов оберігає й захищає її дитину з розумінням ставиться до вимогливості, строгості, батька й матері, розуміє, що в поведінці неприпустимі свавілля. А справжня любов – це мудре управління дитячими бажаннями, вміннями не тільки задовольняти, а й обмежувати їх. Повелівання без любові перетворює життя дитини в муки. А чим ніжніша й щедріша батьківська любов тим ліпшою і непохитнішою має бути ваша любов без уміння веліти, особливо обмежувати бажання, виховувати свідоме ставлення до власних бажань перетворює дитину в примхливу свавільну істоту, на яку, як швидко переконується в цьому батько й мати немає ніякої управи. Неслухняність – в переважній більшості випадків є порушенням гармонії любові і волі.

Любові і дружби, взаємна підтримка батьків й матері є для дитини наочним прикладом, що вводить її в світ складних людських відносин. Батько і мати взаємно доповнюють одне одного; дитина по – справжньому бачить батька, якщо в нього хороша дружба з матір’ю. Та все ж перші джерела, перші найтонші корінці морального розвитку стає такою, яка гармонія любові й волі в її духовному віті. Мудрість материнської любові полягає в тому яка воля управляє любов’ю і справжня любов одухотворяє головний благородний стимул волі – почуття відповідальності за майбутьне людини.

Утвердження культури матері в духовному житті дітей – культу, в якому повага пройнята глибоким розумінням і розуміння надихає повагу, пошану, любов, благовіяня, - вимагає від педагога мудро й піднесено говорити з дітьми про високу материнську місію.

Чутливим і співчутливим, здатним по – справжньому любити й жаліти матір і батька може лише те дитя, яке знає не тільки радість. Дитина повинна знати що таке важко. Якщо вона не знатиме що таке материнський біль, вона може ввійти в життя легковажною. Громадянин трудівник, мужній і несхитний воїн готовий покласти голову за своє віру й свої переконання, починається із самовідданої, безкорисливої любові до матері. Без матері – найдорожчої в світі людини світ має здатися дітям убогим і побожним і вони повинні оберігати серце матері, бо воно невичерпне щедре й нескінченне в своїй людові.

Мир і спокій щастя і благословення матері залежить від її дітей. Материнське щастя твориться дитиною, підлітком, юнаком. Повне материнське щастя в тому коли на душі у матері мир, спокій і впевненість у тому, що з дітьми все благополучно.

Биття материнського серця, радість її буття, висока мрія про ідеал, благородний порив до вираження себе в творчості, нової людини, віра у власну несхильність і нездоланність у найтяжчі хвилини життя, радість подолання труднощів усвідомлення власної мужності – все це від матері. Мати не тільки радить, а й продовжує. Якби вона тільки народжувала, вона не була б творцем роду людського. Мати породжує наше буття , мати одухотворяє живу крихітку духом народу, рідним словом, думкою, любов’ю й ненависність, відданість й непримиренність. Мати творить твою неповторну людську особистість – ось у чому смисл, мистецтво й майстерність того, що ми називаємо словом порідним. Завдяки матері своїй ти єдиний із своїм народом ти крапелька крові в його жилах, а водночас і єдиний у світі.

Берегти матір – означає дбати про чистоту джерела, з якого ти пив з першого свого подиху й питимеш до останньої миті свого життя.

Потрібно утверджувати в дитячому серці почуття турботи про матір, як про найдорожче в світі. Щоб кожне її слово було святинею, а воля законом. Це сходження на одному з вершин моральності – поступове, але невпинне. Треба використовувати кожну життєву обставину щоб дитина осмислила, що таке мати. Одного почуття прихильності мало. Дитина повинна якомога раніше замислюватися думати, міркувати, тим глибші бучц3дуть дитячі почуття. Треба бачити все, що відбувається в дитячій душі.

Треба знайти до кожного серця такий підхід, щоб взаємини дитини із світом, з явищами і фактами, з людьми пробуджували в неї не тільки добре почуття, а й тривожні, неспокійні роздуми передусім думки про те що втрата матері – ні з чим незрівнянне горе.

Мати повинна бути духовним повелителем і володарем у сім’ї. Справжня гармонія волі й любові досягається в тих сім’ях, де світло розуму, мудрості, що дивує дітей повсякденними відкриттями людської краси, випромінюється матір’ю, де духовну красу, благородств, відданість чоловіка, дружини й сім’ї, діти бачать саме завдяки цьому світлому що йде від матері. Від материнської мудрості йде сила духу, що дисциплінує батька, утверджує в ньому почуття благородної відповідальності за сію. В хорошої сім’ї, де біля духовних джерел. Стоїть мудра, горда, з яскраво вираженими почуттями власної гідності мати все це здійснюється тонко, красиво, тактично, непомітно; духовна влада жінки над чоловіком звеличує його. Чим непомітніша мама є духовним володарем, повелителькою сім’ї тим більш поважають діти батька тим відданіше люблять його тим мати й батько як щось єдине, що породило й творить їх.

Але все таке роль батька у вихованні дітей особлива. Роль батька визначається його відповідальність. Батько, який уміє бути відповідальним зобов’язаний повинен – справжній мужчина його воля стає силою, здатною дещепнувати думку почуття бажання дітей. Праця батька, який має на меті турботи про здоров’я благополуччя життя дітей стає осереддям його моральності.

Мужність батька помагає в умінні захистити, оберігати дітей і дружину. Моральний обов’язок в відповідальність мужчини вимагає від нього бути головним годувальником сім’ї.

Такі моральні настанови, яких ми вихудимо в дітей, підлітків і юнацтва любов і повага до батьків.

Батько – найрідніший, найдорожчий для тебе мужчина, в образі якого виражається людська відповідальність за твій прихід у світ, за кожний твій крок і вчинок за весь твій життєвий шлях. У батьківстві – велика місія продовження роду людського, творення нової людини, поступності поколінь, морального удосконалення особистості й роду людського в новій, створеній батьком і матір’ю особистості. Мати родить і породжує, батько – породжує й виражає, продовжує розвиває себе в сині й дочці, зливаючи своє духовне начало з началом матері. Батька треба поважати за те, що він відповідальний і зобов’язаний матір’ю відповідальність й здоров’язобовязаності батька визначається міра синівського підкорення.

Бути гідним свого батька – твоя особиста честь, честь і гідність батька треба берегти й множити, але не ставитися до них як до капіталу, на який можна жити за який можна придбати блага й привілей.

У любові до батька поєднується повага з вимогливістю. Дитині хочеться, щоб її батько був яскраво вираженою прекрасною особистістю.

А коли батько схибнув, навіть скоїв злочин – це не означає, що син має ненавидіти чи зневажати батька. Навіть до закоренілого злочинця приходить життя під впливом думки про те, що його діти переживають його падіння, як своє глибоке особисте горе.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--