— Та тихіше ти, почують!

— Ні, я не піду з вами. Мені ні до чого такий кайф. І вам не раджу. Пішли краще пограємо у футбол.

Для тих підлітків, кому дуже важко засвоїти навичку відстоювати свою думку наперекір тиску більшості, корисно пограти у гру "Заважає — не заважає". Умовою виграшу тут є уміння робити щось, що суперечить діям всіх. Наприклад, давати заздалегідь неправильні відповіді на загадки або в ході вікторини; коли всі співають хором, не співати, а підраховувати кількість слів у кожному куплеті пісні, тощо.

Суть психокорекційної роботи з підлітками "групи ризику", яким властиві патохарактерологічні відхилення, полягає в тому, щоб надати можливість кожному з них пережити у ході гри патогенну для його характеру ситуацію і знайти шляхи підвищення здатності в її розв'язанні. З цією метою застосовується метод психодрами. Підліток за допомогою особливих психологічних прийомів вводиться в ситуації, що з різних причин є важкими для нього, загрожують небезпекою "зриву", тобто декомпенсації. Розігрування такої ситуації надає можливість нібито "знеболити" психотравмуючі моменти, пережити і відреагувати психологічні конфлікти, досягти розуміння своїх внутрішніх проблем і засобів їх розв'язання.

Завдання психокорекційної роботи полягають у наступному.

1) Навчання підлітка "розпізнанню" небезпечних для нього ситуацій, тобто таких, що адресовані до його найуразливішого "місця найменшого опору". Досвід психотерапевтичної роботи показує, що невміння підлітка уникати несприятливих ситуацій відіграє не меншу роль у причинах дезадаптації, ніж невміння їх розв'язувати. Тому зусилля психолога, що веде групу тренінгу повинні бути спрямовані на підвищення здатності підлітка до розпізнавання і попередження виникнення таких ситуацій. Наприклад, підліток збуджуваного типу акцентуації, коли він відчуває наближення сварки з приятелем, повинен відразу ж припинити спілкування і піти, а не продовжувати з'ясовування стосунків, яке швидше за все закінчиться для нього неконтрольованим спалахом негативних емоцій.

2) Формування у підлітка здатності "об'єктивізувати" небезпечні для нього ситуації, тобто зуміти підійти до них нібито зі сторони, поглянути на те, що відбувається, так, ніби це відбувається з кимось іншим. У ході виконання цього завдання у підлітка формуються навички аналізу ситуації, уміння віднайти в ній головне і другорядне. Наприклад, якщо підліток з епілептоїдною акцентуацією характеру буде розуміти, які фактори викликають агресивну поведінку, які закономірності розвитку агресивного стану, які бувають різновиди форм прояву агресії, які методи подолання спалаху гніву, що накопичується — все це допоможе йому підвищити ступінь керованості своєю поведінкою.

Оскільки у процесі психодрами підлітки поводяться так, як вміють і як вони звикли, на очах у групи відбувається активізація негативного досвіду розв'язання складних ситуацій, що надає можливість членам групи вчитися на помилках і невдачах минулого.

3. Принципи організації антинаркотичного виховання в навчальних закладах

Досягнення мети антинаркотичної діяльності в навчальних закладах зумовлює її зміст і напрямок. Серед основних напрямків можуть бути названі:

1. Роз'яснення учням гігієнічних і моральних аспектів шкідливості вживання наркотичних і психоактивних речовин.

2. Роз'яснення причин виникнення наркоманії і токсикоманії. Розкриття суті наркоманії як захворювання і картини ранніх ознак цього захворювання.

3. Характеристика соціальних, економічних, етичних, психічних, соматичних, юридичних наслідків вживання наркотиків.

Оскільки в навчальних закладах перебувають діти різних вікових груп, напрямки антинаркотичної діяльності повинні бути чітко диференційовані з урахуванням вікового аспекту, типу навчального закладу, психологічної характеристики учнів та ступеня їх інтелектуального розвитку.

Антинаркотична діяльність не повинна бути ідентичною для 8-10-річних та 16-17-річних учнів. Ця робота має проводитись з урахуванням психофізіологічних аспектів дитячого організму.

При створенні спеціальних програм антинаркотичної діяльності для молодшої вікової групи необхідно враховувати те, що для цієї категорії дітей характерним є: невисока концентрація уваги, конкретно-образне мислення. Текстовий матеріал сприймається важко, оскільки навички читання ще недостатньо сформовані, увага нестійка. Об'єм тексту для молодшої вікової групи не повинен перевищувати 3 тис. знаків. Збільшення тексту ускладнює читання і розуміння матеріалу. Тому при розробці засобів навчання і антинаркотичного виховання перевагу необхідно віддавати наочності: буклетам, плакатам, фільмам тощо.

Завданням цих засобів є формування у молодших школярів (учнів 1-4 класів) негативного ставлення до наркотиків в загальному вигляді, без зайвої деталізації і аргументації.

На цьому етапі вони повинні чітко зрозуміти: наркотики — це погано, небезпечно.

Завданням навчання і виховання в середній віковій групі (5-8 класи) є подальше закріплення негативного ставлення до наркотиків шляхом поширення і поглиблення знань про ці речовини, про їх дію на організм, про наслідки вживання.

Цей етап є найбільш важливим, оскільки в цьому віці саме і формується світогляд дитини, підлітка. Тут необхідне чітке і аргументоване подання матеріалу про шкідливість наркотиків. При цьому слід враховувати рівень знань школярів (учнів) з анатомії, фізіології, валеології, хімії. Надання інформації не повинно бути нав'язливим і некоректним. Методи такі ж самі, як в молодшій групі, але більш деталізовані, аргументовані. Об'єм матеріалу (особливо текстового) значно більший.

В старшій віковій групі (9-11 класи) на перший план виступають засоби, які в собі несуть аргументовану інформацію, найбільш значну і цікаву для цього віку. Тут можна і потрібно надавати великий об'єм інформації з включенням елементів психології, сексології, соціології тощо. Доцільно певну кількість занять проводити з медичними працівниками: психотерапевтами, гінекологами, урологами.

В старшому віці доцільним є подання інформації з конкретними прикладами — як негативними, так і позитивними. В антинаркотичній роботі не існує і не може існувати єдиного універсального засобу. До цього питання необхідно підходити тільки в комплексі. Створення комплексу заходів, спрямованих на протидію наркотикам — це загальне завдання медиків, педагогів, психологів та юристів. Зрозуміло одне: раннє антинаркотичне виховання в наш час є вкрай необхідним, але це виховання повинно здійснюватись високопрофесійно і перманентно. Епізодична (на громадських засадах) антинаркотична діяльність ніякої користі не приносить, а часто навіть завдає шкоди.

Крім роботи зі школярами, учнями, велику увагу слід приділяти антинаркотичному впливу на їх батьків. Озброєння батьків достатнім обсягом медичних знань з основ наркології, гінекології, психогігієни є одним з найважливіших питань антинаркотичної діяльності.

Надання цих знань (особливо батькам учнів початкової школи) треба пов'язувати з конкретними прикладами, з урахуванням регіональних, релігійних особливостей, рівнем вихованості дітей, типом сімейних відносин тощо.

Особливо важливим є переконання батьків в тому, що сім'я, відносини в ній є, системоутворюючими факторами в формуванні подальшої поведінки дитини. Необхідно навести приклади основних типів сімейного виховання: гіперпротекція. гіпопротекція по типу "попелюшки", "кумира сім'ї" та негативний вплив такого виховання на подальше формування особистості дитини взагалі й її стійкості до наркотизації зокрема.

Особливий наголос слід робити на тому, що особистий вплив батьків (особливо негативний) — сімейні сварки, побутове пияцтво — може сприяти дезадаптації дитини і в подальшому гіпертрофії наркотичної мотивації. Як і в роботі з учнями, підхід до антинаркотичної просвіти батьків повинен бути індивідуальним. Перш за все потрібно переконати батьків, що при найменшій підозрі вживання їх дитиною наркотичних речовин вони повинні негайно звернутися до спеціаліста. І в цьому питанні медики, педагоги можуть і зобов'язані надати допомогу.

Висновки

Профілактика зловживання наркотичними речовинами є дуже актуальною проблемою сьогоднішньої України, адже наркотики калічать молодих людей за якими майбутнє нашої нації, сприяють деградації населення держави, зростанню корупції й організованої злочинності. Методи недопущення ввезення наркотиків на територію України, перекривання шляхів надходження наркотичних речовин на чорний ринок, відслідковування і нейтралізації організованих злочинних груп, що займаються торгівлею наркотичними речовинами знаходяться в компетенції правоохоронних органів. Це окремий і дуже важливий аспект боротьби з наркоманією. Однак, найголовнішими все ж таки залишаються питання просвітницької, пропагандистської і психокорекційної роботи серед підлітків і молоді з метою формування усвідомленого негативного ставлення до наркотиків, соціально-психологічна профілактика дезадаптації і дезорієнтації молодої людини, що вводить її до групи ризику з захворювання на наркоманію, призводить до моральної деградації а врешті решт і до фізичної загибелі внаслідок призвичаєння до наркотичної отрути. Такими є загальні міркування щодо профілактики зловживання наркотичними речовинами, з них можна зробити наступні конкретні висновки:

1. Профілактика зловживання наркотичними речовинами значною мірою зводиться до формування негативного ставлення до наркотиків серед молоді. Ця робота повинна починатися в молодшій школі і продовжуватися (зі зміною форм і методів подачі матеріалу та методичних засад проведення тематичних уроків з огляду на вік дітей й учнівської молоді) в середній та старшій школі а також у вищих навчальних закладах. При веденні агітаційної і пропагандистської роботи не слід “згущати фарби”, потрібно утримуватися від погроз і афористичних сентенцій типу “одна крапля нікотину вбиває коня”. Треба акцентувати увагу на тому, що хоча період звикання до наркотичних речовин неоднаковий для різних людей і різних наркотиків (для маріхуани, наприклад, він може тривати до двох років, для алкогольних напоїв – п’ять, вісім і навіть більше років, в той же час для наркотиків опійної групи – від тижня до двох місяців), результат завжди один – фізичне і моральне руйнування особистості.

2. Чільне місце в профілактиці зловживання наркотичними речовинами має відводитися психологічній допомозі підліткам і молоді. Ця допомога може реалізовуватися у двох аспектах:

По-перше, задачею практичного психолога є допомога у соціальній адаптації молодої людини. Адже, не таємниця, що саме психологічні проблеми особистісного характеру штовхають багатьох молодих людей до знайомства з наркотичним зіллям. Психолог повинен допомагати дітям і підліткам, що мають проблеми у спілкуванні з батьками й однолітками, різноманітні комплекси, фобії і т. ін. позбутися їх без того щоб удаватися до уявного раю, який несуть наркотики.