Реферат: Променеві ознаки захворювань печінки та жовчного міхура

В останні роки різко зросла захворюваність на жовчнокам'яну хворобу. І По своєму складу розрізняють холестеринові, пігментні, змішані (холестерино-пігментно-вапняні) і вапняні камені.

У діагностиці каменів жовчного міхура вирішальну роль грає сонографія. Її чутливість досягає 95-99%, а межа розпізнавання розмірів каменів - 1,5-2мм (більш дрібні камені можуть бути виявлені тільки при холецистографії).

На звичайних рентгенограмах жовчні камені можна розпізнавати тільки в тому випадку, якщо вони містять відкладення вапна. Інші камені виявляються при холецистографії, якщо міхурна протока прохідна і контрастована жовч проникає в міхур.

По-друге, з їхньою допомогою виділяють групу хворих із запальним стенозом термінального відділу загальної жовчної протоки. По-третє, вони дають можливість установити прохідність міхурової протоки і ступінь порушення концентраційної і рухової функції жовчного міхура, а це дуже важливо при плануванні лікування й особливо при вирішенні питання про хірургічне втручання.

При гострому холециститі на термограмах визначаються одиночна чи множинна ділянки гіпертермії над зоною жовчного міхура з підвищенням тут температури на 1,2-1,5°.

Рентгенотелевізійне просвічування дозволяє установити послаблення рухливості правої половини діафрагми, а іноді і збільшення жовчного міхура. Але головну роль у діагностиці холециститу має ультразвукове дослідження.

Камені в жовчних протоках при сонографії виявляються порівняно рідко, оскільки вони звичайно мають невеликі розміри, і до того ж на протоку нашаровується зображення дванадцятипалої кишки. У такій ситуації надійнішою виявляється холеграфія. Якщо у хворого немає вираженої жовтяниці, то на рентгенограмах і томограмах з'являється тінь жовчних проток. Камені обумовлюють у цій тіні дефекти наповнення. Але найбільш чітко візуалізуються камені в жовчних протоках при холангіографії.

В останні роки розширюються інтервенційні методи лікування жовчнокам'яної хвороби. Під контролем ультразвуку чи холецистографії роблять крізьшкірну пункцію жовчного міхура, його катетеризацію і наступне введення лікарських препаратів(аліфатичних спиртів), що розчиняють камені.

У практику ввійшли також методи екстракорпоральної ударно-хвильової літотрипсії. Перед подібним роздробленням жовчних каменів обов'язкове проведення холеграфії, тому що треба бути упевненим, що міхурова протока прохідна і дрібні уламки каменів будуть в змозі крізь неї перейти в загальну жовчну протоку і далі у кишечник.

Великою допомогою лікарю служать променеві методи при діагностиці холециститів. По-перше, вони дозволяють відразу розмежовувати калькульозні і некалькульозні холецистити.

У неясних випадках допомагає холецистографія. Нормальна тінь жовчного міхура на сцинтиграмах дозволяє практично виключити гострий холецистит.

У розпізнаванні хронічного холециститу, крім сонографії, певну роль грають холецистографія і холеграфія.

Непрямим показником холециститу є розширення зовнішньопечінкових жовчних проток, зокрема збільшення калібру загальної жовчної протоки більш 0,7-0,8см. Придивляючись до тіні жовчного міхура, можна помітити нерівність його контурів у випадку періхолециститу, а також різні деформації міхура.

При спайках форма міхура мало змінюється в процесі скорочення, а спорожнювання уповільнене.

В деяких випадках, при неможливості точно встановити діагноз, в сумнівних випадках або при ускладненій диф.діагностиці можна застосувати КТ. Семіотика холециститів аналогічна таким при УЗД. Симптомокомплекс холециститу часто неспецифічний. Гострий холецистит в першу чергу виявляється потовщенням стінок ЖМ та деформацією його контурів. Однак така картина може бути і при цирозі, асциті, панкреатиті та інш. Тому доцільно в таких випадках вводити внутрішньовенно розчин йодовмістних контрастних речовин.

КТ найбільш корисна при виявлені ускладнень гострого холециститу, тому що часто виявляє перивезикулярні паренхіматозні зміни краще за УЗД. За літературними показниками до 25-30% гострих холециститів ускладнюються емпіємою, гангреною та перфорацією. Гангренозний холецистит можна запідозрити при локальному скупченні рідини біля жовчного міхура, потовщенню його стінок та перифокальному набряку. Флегмонозне перивезикулярне абсцедування супроводжується ущільненням вмісту. При цьому камені зовні міхура свідчать про його перфорацію. Головною ознакою ерозії жовчного міхура є аерохолія, яку виявляють при КТ. Може виникнути часткова кишкова непрохідність, якщо камені потрапили у тонку кишку.

Емпієму ЖМ знаходять при КТ вкрай рідко, тому що гній має той же самий коефіцієнт абсорбції, що і жовч. У той же час геморагічний холецистит діагностується легко - значно підвищуються показники щільності вмісту, особливо на тлі перивезикулярного набряку і рідини.

Єдиною патогномонічною ознакою гострого холециститу с газ в ЖМ, що говорить про емфізематозний запальний процес.

Хронічний холецистит частіше потрапляє у поле зору лікаря КТ при дослідженні іншої патології органів черевної порожнини. До специфічних ознак хронічного холециститу належать: нерівномірне потовщення стінок ЖМ, збільшення денситометричних показників, наявність у ньому конкрементів. Міхур частіше скорочений навколо камінців, може бути наявною його деформація та перегини.

Порушення концентраційної функції жовчного міхура і його моторики також відносяться до числа непрямих симптомів холециститу. Для цього найдоцільніше використовувати динамічну гепатобілісцинтиграфію. Хворому внутрішньовенно вводять гепатотропний препарат типу "Мезида" в обсязі 0,5-1мл активністю 1-2МВк на 1кг маси тіла. Перші порції РФП появляються в загальній жовчній протоці через 10-12хв. Ще через 2-5хв на сцинтиграмах виявляється зображення печіночного і загального жовчного проток, а ще через 2-3хв - жовчного міхура. При виведенні РФП із жовчю радіоактивність печінки знижується (на 50% за 30хв), а інтенсивність випромінювання над жовчним міхуром зростає. Але в кишечник виділяється дуже мало РФП. Щоб викликати спорожнювання жовчного міхура й оцінити прохідність жовчних проток, пацієнту дають жовчогінний сніданок. Після цього зображення жовчного міхура прогресивно зменшується, а над кишечником реєструється збільшення радіоактивності.

4. Радіоімунний аналіз (РІА)

Визначення жовчних кислот.

Розрізняють первинні (холева і хенодезоксихолева) і вторинні (літохолева і сульфолітохолева) кислоти.

Показання: діагностика внутрі - і позапечінкових порушень холестаза, доброякісних і злоякісних пухлин, гепатитів, цирозів. У педіатрії для діагностики неонатальних гепатитів, біліарної атрезії, внутріпечінкових холестазів. Можливо паралельне визначення феритину, гастрину, трипсину, інсуліну й ін.

Висновок

Таким чином, можна визначити діагностичні програми та схеми променевого дослідження при ураженнях печінки, жовчних шляхів:

При вогнищевих ураженнях на перший план виходять ультразвукові і комп’ютерно-томографічні дослідження. При їхній недостатності прибігають до методів штучного контрастування - холецистографії, холеграфії, холангіографії, ендоскопічної ретроградної панкреатохолангіографії, ангіографії. При дифузних ураженнях печінки зростає значення сцинтиграфії. Оцінку біохімічних процесів у печінці проводять за допомогою радіоімунного визначення гормонально активних речовин і ферментів. Це класична загальна тактична схема. Але при окремих синдромах лікар може змінювати її, виходячи з даних анамнезу, клінічного огляду, результатів лабораторних і інструментальних досліджень.

Провідні променеві дослідження при захворюваннях печінки, жовчного міхура і жовчних шляхів

Мета обстеження	Провідні променеві методи
Загальна оцінка морфології печінки	Сонографія, КТ
Дослідження функції ретикулоендотеліальної системи печінки	Гепатосцинтиграфія
Дослідження жовчовидільної функції печінки	Гепатобілісцинтиграфія (холесцинтиграфія)
Жировий гепатоз	КТ
Вогнищеві ураження печінки	Сонографія, КТ
Оцінка морфології жовчного міхура	Сонографія
Визначення аномалій жовчного міхура	Холецистографія
Діагностика жовчнокам'яної хвороби та холециститів	Сонографія, холеграфія
Дослідження жовчних проток	Холеграфія, ЭРПХГ, транспарієтальна холангіографія
Виявлення розширення жовчних проток	Крізьшкірна крізьпечінкова холангіографія
Диференціація печінкової та механічної жовтівниці	Холецистографія, МРТ
Вивчення концентраційної функції жовчного міхура	Холеграфія
Вивчення моторики жовчного міхура	Холецистографія, сонографія
Наявність дуоденального рефлюксу	Холецистографія, сцинтиграфія
Система печінкової артерії	Целіакографія
Система воротної вени	Целіакографія, портографія
Печінкові вени	Сонографія, гепатографія

Література