|
описуючи асоціації по причинно-наслідковій: залежності, Юм виходить з того, що схема «А є причина, а В -еі наслідок»уже виникла як узагалі, так і стосовно до кожного з майбутніх конкретних випадків і діє в якості «готової ланки»механізму цієї асоціації.
Навчання про асоціації руйнувало логічне трактування розумових процесів, вилучало з мислення його логічну основу. Таку ж роль у теорії пізнання Юма виконує так називана репрезентативна концепція: абстрагування й узагальнення. Юм запозичав її в Берклі і включив у свою асоціативну схему. Але це включення було зв'язано з внесенням у дану концепцію декількох змін. Саме по собі репрезентативне розуміння абстрагування полягало в наступному. Існування загальних понять заперечується, і їхню функцію виконує почуттєвий образ уявленн--представлення одного з одиничних предметів. Слідом за Берклі Юм часто зневажає відмінністю понять від представлень (ітадез) , а загального -від одиничного. Якої ж зміни вніс Юм у цю теорію відповідно до якої «деякі ідеї є особливими по своїй природі, але, представительствуя, вони спільні» (1, т.1, стор. 112) ?
По-перше, вихідний клас схожих один на одного речей, з якого потім витягається репрезентант, утвориться, згідно Юму, стихійно, під впливом асоціацій по подібності. По- друге, на відміну від Берклі Юм вважає, що почуттєвий образ бере на себе роль репрезентанта (представника всіх членів даного класу речей) тимчасово, а потім передає її слову, яким цей образ позначається.
Асоціативний спосіб утворення почуттєвих репрезентантів зм'якшує сугубо індивідуальний їхній характер, яким вони відрізнялися в Берклі. При утворенні репрезентанта через асоціації неповторні ознаки одиничного почуттєвого образа як би стираються й ідея, що відволікається, звільняється від особливостей окремих вражень. Загальне починає переглядати крізь одиничного репрезентанта як «сторона»всіх образів, ассоціюємих за принципом їхньої приблизної подібності один з одниМонтескє Якщо в Берклі абстрактна ідея є реальний індивідуальний «предмет» (комплекс відчуттів) , то в Юма вона відволікається від індивідуальності тією ж мірою, у якій асоціації спираються не на тотожність, але саме на відносність цієї тотожності, тобто на розходження між ассоциируемьлми ідеями: адже асоціювання абсолютне тотожних ідей не дає нічого, крім нікому не потрібних тавтологій. При цьому виправленні репрезентативна концепція абстрагування приходить у відповідність з фактами художнього мислення, у якому образний приклад, якщо він удало підібраний, заміняє масу загальних описів і навіть більш ефективний.
Ті ідеї, яким Юм додає статус загальних, виявляються як би усіченими приватними ідеями, що зберігають у числі своїх ознак тільки ті, що маються й в інших приватних ідей даного класу. Такі усічені приватні ідеї являють собою напівузагальнений, неясний поняття^образ-поняття, ясність якому додає з'єднується з ним, знов-таки по асоціації, слово.
Про існування субстанції.
Вирішуючи загальну проблему субстанції, Юм зайняв таку позицію: «неможливо довести ни існування, ні не існування матерії», тобто зайняв агностичні позиції. Така ж його формула й у відношенні субстанціонального «вищого духу», тобто бога, хоча в практичному житті Юм був атеїстоМонтескє Подібної агностичної позиції випливало очікувати від нього й у відношенні існування людських душ, але в цьому питанні Юм більш категоричний і зовсім відкидає погляд Берклі. Він переконаний, що ніяких душ — субстанцій немає.
Юм заперечує існування «Я»як субстракта актів сприйняття і затверджує, що те, що називають індивідуальною душею -субстанцією, є « чизв'язування пучок (Ьисіїе ог соїіес^іоп) різних сприйнять, що випливають Друг за другом з незбагненною швидкістю і знаходяться в постійному плині» (1, т. 1, стор. 367) .
Юм більш широко, чим Берклі, розглядає питання існування субстанції. По-іншому, чим його попередник, він розуміє і джерело виникнення переконаності людей в існування матеріальної субстанції. Берклі бачив причину появи в людей ілюзорної, на його думку, віри в те, що матеріальна субстанція існує, у фактах взаємозв'язку і яскравості визначеного роду відчуттів. їхній взаємозв'язок передбачався при цьому безупинній у часі, оскільки наявність розривів у послідовності відчуттів дану ілюзію послабляє. Інакше дивиться на це питання Юм: перерви в сприйняттях, навпаки, виявляються, на його думху, джерелом віри в буття субстанціальної їхньої основи, якщо після перерв ті ж самі сприйняття з'являються знову і знову. Для Берклі проблема субстанції, зводилася до того, щоб якось витлумачити стійке співіснування явищ, а для Юма це насамперед проблема тлумачення зв'язку явищ один з одним у тимчасовій їхній послідовності. Тому, по Берклі, переконанню в існуванні матеріальної субстанції заважає наявність самих тимчасових перерв у відчуттях, а по Юму, перешкодою цьому переконанню виявляються зміни в характері взаємозалежних один з одним сприйнять, тобто зміни в «наборі»їхніх сполучень.
Це значить, що Юм у даній проблемі переносить центр ваги на питання про заподіяння наших вражень. Так, наприклад, міркує він, одержуючи враження лампи, що коштує на столі і час від часу мною запалюваної, я думаю на підставі цього, що існує даний матеріальний об'єкт за назвою «лампа». Отже, дозвіл проблеми субстанції залежить, з погляду Юма, від більш загальної проблеми причинності,
Придя до думки про залежність проблеми субстанції від проблеми причинності, Юм визначив субстанцію як передбачуваний центр асоціативного підсумовування перцепцій у часі (а також один з одним) у відносно стійку цілісність. Асоціації забезпечують з'єднання отличающихся Друг від Друга комбінацій вражень (наприклад, вид деякого предмета зараз і його вид, що змінився, після кілька років) у представленні про об'єкти поза лвздською свідомістю. Ці останні об'єкти мисляться як причина комбінацій вражень у свідомості людей.
Весь цей механізм можна підсумовувати в такий спосіб;
спочатку уява поєднує схожі один на одного перцепції в загальну Для них серію. Потім люди приписують перцепціям даної серії безупинне існування й у ті інтервали часу, коли їх ніхто не сприймає. Виникає «фікція безупинного існування», переданого нашими почуттями гіпотетичним речам поза свідомістю, після чого складається стійке представлення про те, що перцепції суть наслідку зовнішніх речей, причинне обумовлені ними. Перцепції переривчасті і мінливі, зате зухвалі їхні зовнішні об'єкти відносно постійні і стійкі.
Так виникає ніби-то розкол дійсності на два різних світи: можливий мир субстанціональних речей і почуттєвий світ сприйнять. Устає питання, чи маються «містки»заподіяння, знову з'єднуючі ці світи один з одним?
Проблема причинності.
У філософії Юма структура причинно-наслідкового відношення може бути зведена до схеми «подія -- подія», де стрілка означає зв'язок заподіяння. Але «подія»Юм розуміє не в змісті об'єктивно-матеріального процесу, а в змісті деякої сукупності почуттєвих переживань у свідомості суб'єкта. Таким чином, зазначена схема здобуває вид «перцепція перцепція».
Уся сукупність різних каузальних зв'язків, що, згідно Юму, підлягають філософському дослідженню, може бути наочно зображена за допомогою наступного креслення.
Область психіки людини.
;! )• -> (2)
Об єктивний світ.
1, 2 —обєкти, що, може бути існують поза нами; 3, 4 - враження, що, може бути, цими обьектами викликані;
5, 6 -ідеї, викликані враженнями 3 і 4.
Схема причинності в Юма.
Щодо каузальних зв'язків 1—, 1— і 2— Юм висловлює думка, що ми не можемо твердо і теоретично коректно довести ні їхню наявність, ні їхня відсутність. Одне враження не може бути причиною іншого, що твердо знав і Берклі, а тому каузального зв'язку 3— бути не може, хоча і може бути помилкове її чекання по асоціації. Р; аузальний характер зв'язків 3— і 4— не викликає в Юма ні найменшого сумніву: враження суть причини, а ідеї –іх наслідку. Настільки ж переконаний був він і в існуванні казуальних зв'язків 3—, 4—, 5—, Й 6—. Тут мається на увазі, що стала після декількох повторень послідовності подій 3— асоціація, наприклад 3 з 6, відіграє роль причини появи ідеї 6, ледь тільки заново з'являється враження 3. Буває, що люди витлумачують сталу в їхній свідомості 3- як доказ наявності каузального зв'язку З—, але це вже помилка. Асоціативні зв'язки 5— і 6— з'являються пізніше, ніж 3— і 4-. Юм, природно, заперечує можливість каузального зв'язку 5—, тому що
ніяка ідея не може стати причиною враження. Як ми бачимо агностицизм Юма при дослідженні проблеми причинності проявився повною мірою.
Така схема видів причинного зв'язку по Юму. На цьому можна і закінчити огляд філософської концепції британського мислителя. Варто тільки додати, що ця концепція стала свого роду класичної для неопозитивистов, а самого Давида Юма вважають прабатьком цього філософського плину.
ВИСНОВОК
Підводячи підсумки, хочеться сказати наступне. Звичайно у філософії Джорджа Берклі і Давида Юма багато уразливих місць, багато з чим можна непогоджуватися, сперечатися. Але, як відомо, у суперечці народжується істина. А тому що дана робота не переслідувала мети захистити погляди філософів, то надамо їм відстоювати свої світогляду за допомогою власних аргументів, у красі і нетривіальності яких ми вже могли переконатися. Крім того, заперечувати величезне значення цих британських мислителів для усієї світової філософії напевно неможливо. Ними залишене велика творча спадщина, що використовують навіть сучасні філософські школи.. І залишити без уваги філософські концепції Джорджа Берклі і Давида Юма було бьі великою помилкою для людини, що всерйоз цікавиться філософією. |