Реферат: Процентна політика комерційного банку

Головною особливістю міжнародних фінансових ринків у 80-ті роки стала мінливість відсоткових ставок, а отже, збільшення відсо­ткового ризику банків. Якщо раніше головним ризиком банків був кредитний, то починаючи з 80-х років ризиком номер один у банків­ській сфері став ризик зміни відсоткової ставки. Це зумовило розви­ток збалансованого підходу до одночасного управління активами і пасивами, який і переважає нині у світовій банківській практиці.

Сутність збалансованої стратегії управління полягає в тому, що банки розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, ви­значаючи роль сукупного портфеля в одержанні високого прибутку за прийнятного рівня ризику. Спільне управління активами і паси­вами дає банку інструментарій для формування оптимальної струк­тури балансу та створення захисту від ризиків, спричинених знач­ними коливаннями параметрів фінансових ринків.

Головне завдання менеджменту — координувати рішення щодо активів і пасивів усередині кожного окремого банку, аби досягти найвищих результатів, максимально контролюючи обсяги, структу­ру, доходи та витрати як за активними, так і за пасивними операція­ми банку. Контроль керівництва банку над активами має координу­ватися з контролем над пасивами, оскільки лише в такому разі можна буде досягти внутрішньої єдності й завдяки цьому максимізувати різницю між доходами та витратами.

Головна ідея збалансованої стратегії полягає в розумінні того, що і доходи і витрати відносяться до обох сторін банківського балансу. При цьому ціна кожної операції чи послуги має перекрити витрати банку з її надання. Зниження витрат банку завдяки управ­лінню пасивами, так само допомагає досягти цільового рівня прибу­тку, як і надходження від активних операцій. Отже, традиційний по­гляд, згідно з яким увесь дохід банку генерують активи — кредити та інвестиції, поступився місцем ідеї одночасного скоординованого управління активами і пасивами.

Перевагою стратегій УАП є максимізація прибутку за умови прийнятного рівня відсоткового ризику, а також можливість більш зваженого підходу до проблем управління ліквідністю завдяки точ­ному визначенню потреби в ліквідних засобах. Така стратегія по­требує застосування багатьох складних методів і прийомів та висо­кого рівня кваліфікації банківських менеджерів, що часто переш­коджає її впровадженню у практику роботи українських банків.

Необхідною умовою ефективного застосування цієї стратегії з метою одержання максимального прибутку є можливість досить то­чно передбачати та прогнозувати зміни напряму, величини та швид­кості руху відсоткових ставок. У країнах з високим рівнем інфляції, нестабільною політичною та економічною ситуацією прогнозувати відсоткові ставки майже неможливо, а через це й використання де­яких методів управління активами і пасивами стає проблематичним.

Впровадження методики управління активами і пасивами в бан­ку починається зі створення спеціального комітету при раді дирек­торів, який називається Комітет з управління активами і пасивами (КУАП або АLКО).

Комітети з управління активами та пасивами — це нова органі­заційна форма управління, яка швидко розвивається. До складу та­кого Комітету входять представники управління фінансовими опе­раціями банку, кредитного та інвестиційного підрозділів, підроз­ділів економічного аналізу та прогнозування, головний бухгалтер, головний економіст, керівники великих філій. Комітет діє не на постійній основі, а збирається із визначеною періодичністю для ко­ординації процесу управління в усіх сферах діяльності банку. Така практика дозволяє створити робочий орган, повноважень якого доcтатньо для реалізації покладених на нього функцій.

Основні функції КУАП:

1) визначення рівня та меж допустимого ризику;

2) визначення потреб у ліквідних засобах;

3) оцінювання розмірів та достатності капіталу;

4) прогнозування та аналіз коливань відсоткових ставок;

5) прийняття рішень про хеджування ризиків;

6) оцінювання змін у доходах і витратах;

7) визначення прийнятної структури та якості кредитного й інвес­тиційного портфелів;

8) калькулювання цін на банківські послуги;

9) додаткові питання з управління активами та пасивами.

Прийняті Комітетом управлінські рішення виконуються праців­никами казначейства банку та інших структурних підрозділів з від­повідних напрямків діяльності.

Управління активами і пасивами, насамперед, зорієнтоване на короткострокову перспективу і пов'язане зі щоденним управлінням банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності застосування УАП є процентний прибуток, чиста про­центна маржа або прибуток на акцію. Невіддільними складовими процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, пе­редусім ризиком відсоткових ставок та ризиком незбалансованої лі­квідності.

Інструментарій управління активами та пасивами включає ін­формаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Тому, крім оперативного компонента, процес управління активами і паси­вами містить і плановий компонент, який призначений рухати банк в напрямку досягнення довгострокових цілей. З погляду стратегіч­ного планування довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкурентноздатним рівнем прибутку на активи (RОА) та прибутку на капітал (R.ОЕ).

Збалансована стратегія управління активами і пасивами реалізу­ється на практиці застосуванням спеціальних підходів структурного балансування та методів управління ризиками. Найпоширеніші се­ред них метод управління розривом (геп-менеджмент), метод серед­ньозваженого строку погашення (дюрація) та операції з похідними фінансовими інструментами, які проводяться на строковому ринку з метою хеджування ризиків.

В умовах, коли на банківському ринку йде жорстка боротьба за "пасиви", залучення клієнтів, від будь-якого банку, а від того, що розвивається особливо, потрібує максимум винахідливості і розмаїтності в запропонованих послугах.

Водночас, варто підкреслити, що зростання ставок не може бути безмежним, тому що існує визначена межа - так звана верхня межа ссудного процента. З позицій банка-позичальника її визначають реальні фінансові можливості комерційного банку. З погляду клієнтів-позичальників її визначає середня рентабельність підприємств, екстрена потреба в коштах і рівень прибутків (або заощадження) індивідуальні клієнти. Позичальник, скориставшись кредитом, повинен не тільки повернути позичку і заплатити проценти по ній, але й одержати прибуток. При цьому норма прибутку підприємства повинна бути не менше загального середнього рівня. Тому процентна ставка, як правило, установлюється з таким наміром, щоб дати позичальнику можливість одержати такий прибуток ( за умови його ефективної роботи). Якщо ж ставка процента настільки висока, що його виплата поглинає увесь прибуток, то використання кредиту стає недоцільним для позичальника. Підтвердженням цієї думки служить практика роботи українських банків у 1993-1994 р., коли в умовах гіперінфляції спостерігався надмірне зростання ссудного процента. У результаті багато позичальників були змушені відмовитися від одержання "дорогих" кредитів, що позначилося на стані ринку. Сформувалася стійка тенденція зниження попиту на ринку кредитних ресурсів, що вплинуло на зниження рівня процентних ставок. НБУ почав знижувати облікову ставку. Процентні ставки комерційних банків, що формуються з урахуванням динаміки базисної ставки, також знизилися.

Ефективність роботи комерційного банку багато в чому залежить

від того, наскільки ефективна його процентна політика.

Процентну політику банку на практиці звичайно розглядають із погляду максимизації його прибутків. Це може бути досягнуто різноманітними способами, у тому числі:

1) шляхом подальшого розвитку й удосконалювання існуючих форм і методів отримування процента, щоб установлювана ставка процента, по-перше, враховувала ситуацію на ринку банківських послуг, по-друге, найбільш повно відбивали умови договору між банком і клієнтом, і, по-третє, забезпечувала рентабельну роботу банку;

2) шляхом збільшення обсягу одержуваних процентних прибутків за рахунок розширення кола виконуваних банком операцій.