Реферат: Психологічна підготовка працівника МВС
Проблема удосконалення методичної бази ОВС, націленої на розкриття та розслідування злочинів, може бути вирішена за рахунок використання знань таких близьких наук як психологія та психофізіологія. Вивчення оперативними працівниками психології допиту, психологічних проблем виконання покарань, оперативно-розшукової та соціальної психології допоможуть у розкритті злочинів під час оперативно-розшукової діяльності. Все більше значення у цій роботі набувають нетрадиційні психофізіологічні методи роботи (гіпноз, гіпнотичне програмування, побудова «психологічних моделей» і т.ін.).
Невід'ємною характеристикою діяльності оперативного працівника є рольова поведінка – «маска», що «одягається» для спілкування з різними категоріями громадян для розкриття і розслідування злочинів. Це передбачає маскування своїх дійсних цілей і намірів щодо конкретної події (особи, групи осіб); засекречення своєї приналежності до оперативної служби або ОВС в цілому [2, с. 67].
Обидва варіанти поведінки потребують наявності достатньо складних особистісних навичок та вмінь, які набуваються тільки при поєднанні теоретичних психологічних знань та практичного досвіду. Таким чином, оперативно-розшукова діяльність характеризується значною своєрідністю, для неї притаманні специфічні психологічні закономірності та засновані на них психологічні заходи і методи роботи. Знання їх – необхідна умова успішного застосування оперативно-розшукових сил, засобів і методів у боротьбі із злочинністю.
Важливим напрямком психологічного забезпечення оперативно-розшукової діяльності є психолого-педагогічне супроводження навчально-виховного процесу у спеціальних закладах освіти. Під час підготовки молодих фахівців в навчальних закладах освіти вивчаються спеціальні навчальні курси юридичної психології, психології слідчої діяльності, психології оперативно-розшукової діяльності. В процесі професійного психологічного відбору кандидатів на службу до оперативних підрозділів необхідно враховувати за якою спеціальністю вони будуть навчатися, куди підуть працювати.
Необхідно застосовувати ефективні диференційні тести, за допомогою яких досконало вивчалися би якості особистості абітурієнта. До майбутнього працівника ДАІ повинні висуватися одні вимоги, до слідчого – другі, до оперативного працівника – зовсім інші. За наявності низького рівня інтелектуальних здібностей, відсутності швидкої реакції та аналітичного складу розуму, така особа не зможе успішно виконувати свої службові обов'язки і зробить багато невиправних помилок, які можуть коштувати її здоров'я, а то і життя [3, с. 141].
Дуже велику роль при вирішенні питань професійного психологічного відбору на службу в органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність психологічної підготовки працівників до оперативно-розшукової діяльності та їх психологічного супроводження відіграє служба психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів ОВС України, положення про яку затверджено наказом МВС України № 423 від 28.06.1997р.
Успішне вирішення завдань, що постають перед оперативними підрозділами при розкритті злочинів можливе не тільки при достатніх знаннях, наявності професійних вмінь і навичок у особового складу, але й за умови наукової обґрунтованості та забезпеченості цієї діяльності, що досягається використанням спеціальних психологічних знань. Вони можуть застосовуватися у таких формах:
- психологічна консультація. У Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» ця форма використання спеціальних знань не обумовлена, але аналіз практики свідчить про важливість її застосування. Консультація психолога може знадобиться при підготовці до розвідувального опитування при реалізації оперативної комбінації, впровадження у злочинне середовище, особистого пошуку та ін.;
- залучення штатного фахівця - психолога до участі у плануванні та проведенні оперативно-розшукових заходів;
- безпосередня участь в оперативних заходах працівника, який має професіональну психологічну підготовку.
Психологічне забезпечення є новою формою підтримки оперативно-розшукової діяльності і тому потребує подальшої ґрунтовної розробки наукових основ професійної психології, нормативних документів, державних стандартів, методичних і навчальних посібників, технічних завдань на апаратуру, оптимальної організаційної структури служби психологічного забезпечення та системи підготовки кадрів як практичних психологів так і психологічної підготовки оперативних працівників [8, с. 58].
2. Психологічна готовність використання вогнепальної зброї працівниками правоохоронних органів (міліції)
Застосування вогнепальної зброї працівниками міліції регламентується ст. 15, 15і Закону України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію».
При застосуванні вогнепальної зброї працівник міліції здійснює ряд дій юрисдикційного, організаційно-управлінського, публічно-владного, виконавсько-розпорядчого характеру. Отже, застосування зброї – це важлива форма реалізації правових норм і ступеня управлінської діяльності. Загалом право застосування, яке відображає організаційні зв'язки та правовідносини, організуючу діяльність суб'єктів права, покликане поліпшувати процес реалізації права. Застосовуючи вогнепальну зброю, працівник міліції приймає владні рішення. Така владність забезпечує узгодженість його дій як працівника. Крім цього, застосування вогнепальної зброї вимагає не лише організаційно-правових дій, а й суворого контролю за всім процесом виконання. В цьому також виявляється важливість форми реалізації права.
Детально регламентують реалізацію права відомчі норми.
Такими в органах внутрішніх справ є, наприклад, накази Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження Інструкції про заходи безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю» (№ 115 від 21 лютого 1996 р.), «Про затвердження курсу стрільб зі стрілецької зброї для рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України» (№ 493 від 24 липня 1997 р.). Ці та інші відомчі нормативні документи позначаються на регламентуванні службової діяльності. Але вони призначені лише для відомчого регулювання, тобто є елементом (причому основним) механізму правового застосування. Побудовані на законі, відомчі правові акти не містять жодних нових положень. Вони більшою мірою спрямовані на організаційні, управлінські умови реалізації права, при цьому особлива увага звертається на заборони, які випливають із закону. Так, у наказах МВС України щодо табельної зброї вказаний перелік заборон, які ґрунтуються на принципі «заборонено те, що прямо не дозволяється законом» [4, с. 42].
Поряд із законами і відомчими нормативними документами існують так звані похідні норми права. Це правила поведінки суб'єктів права, їхні юридичні обов'язки, повноваження та засоби їх забезпечення. Похідні норми приймаються разом із звичайними (основними), але окремі статті присвячуються суб'єктам реалізації права. Такі норми можна виокремити зі ст. 15, 15і Закону України «Про міліцію». Деякі юристи-науковці та практики аналізують дії працівника міліції при необхідній обороні, при затриманні злочинця, при крайній необхідності тощо.
Професійне використання зброї тісно пов'язане з імпульсивною та вольовою поведінкою працівника міліції. Імпульсивність вказує на порівняно невисокий ступінь свідомого контролю. І навпаки, вольова поведінка свідчить про вміння передбачати наслідки, усвідомлювати мету, управляти діяльністю. Цей процес є перехідним станом: від спонукання, наміру діяти – до дії.
Імпульсивна та вольова правоохоронна діяльність працівників міліції повинна регулюватися правовим контролем реалізації норм щодо вогнепальної зброї.
У питаннях застосування зброї до правопорушників треба здійснювати індивідуально-правове регулювання діяльності службових осіб міліції. Але похідні правові норми – це загальні вимоги до суб'єктів реалізації права. Вони лише орієнтують на індивідуалізацію у сфері права і, зрозуміло, не вичерпуються правозастосуванням. Тут важливо глибоко теоретично обґрунтувати правильне застосування зброї, оскільки йдеться про конкретизацію права.
Результатом конкретизації права є водночас нове правило поведінки, яке має також регулюючий вплив на суспільні відносини. Таких нових правил безліч. Звідси – й потреба в узагальненому правилі. Звісно, що універсальною є власне правореалізація вогнепальної культури юриста, зокрема працівника міліції [3, с. 143].
Вогнепальна культура працівника міліції покликана не тільки озброювати його конкретним переліком чи системою необхідних умінь і навичок, а й сприяти підвищенню техніки єдиноборства і затримання злочинця. Крім прийомів володіння табельною зброєю, працівник міліції, якому властива висока вогнепальна культура, здатний правильно здійснювати мотивацію правозастосування. У дозволених законом межах правозастосовувач завжди має певну можливість для творчого розв'язання справи з урахуванням нормативного і фактичного. А це потребує відповідних знань, досвіду, всебічної фахової і загальнокультурної підготовки.
Таким чином, вогнепальна культура працівника міліції — це обґрунтованість юридичної процедури, поєднання знань тактико-технічної характеристики вогнепальної зброї й прицільної снайперської стрільби з правовою оцінкою суспільно небезпечних ситуацій, а також навички застосування зброї з метою припинення злочинних діянь.
Юридична процедура потрібна для реалізації права, хоч вона є атрибутом будь-якої соціальної регуляції. У правовій системі, зокрема у застосуванні вогнепальної зброї, юридична процедура дуже важлива, адже йдеться про життя чи смерть людини, її здоров'я. Вона є засобом реалізації права щодо зброї і регламентується Законом України «Про міліцію», згаданими вище наказами МВС України та спрямована на встановлення порядку (як остаточної мети).
Юридичну процедуру слід розглядати в матеріальній, процесуальній і правотворчій діяльності. Для вогнепальної культури юриста характерна матеріальна юридична процедура. Вона стосується особи працівника міліції, його правомірної поведінки щодо використання зброї. Це по суті порядок реалізації працівником міліції права на застосування табельної зброї, який зафіксований у процедурно-правових нормах. Найбільш повно ці норми відображені у нормативно-правових актах Міністерства внутрішніх справ України, які тісно пов'язані з питаннями регуляції поведінки суб'єкта права [1, с. 117].
Юридична процедура як важливий елемент вогнепальної культури немислима без спеціального механізму дії права, який, як відомо, характеризують три чинники: духовний, психологічний та фізичний.
Духовний механізм дії права обґрунтовує саму потребу застосування вогнепальної зброї і дає змогу відповісти на запитання, чи має право працівник міліції стріляти в людину і навіть вбивати її. З позицій духовності – це складне питання, на яке відповісти однозначно неможливо. Культура застосування вогнепальної зброї змушує працівника міліції глибоко замислюватися над цією проблемою у кожному конкретному випадку.
Працівник міліції перебуває на державній службі і держава приймає відповідні закони, виконання яких є обов'язковим. Тому духовна відповідальність стосується не лише рядового виконавця, а й держави в цілому. Зауважимо, що працівникові міліції не треба цим зловживати. Його духовна відповідальність настає навіть тоді, коли застосування зброї буде правомірним.
З огляду на внутрішній світ суб'єкта реалізації вогнепальної зброї можливі розбіжності зовнішньої, внутрішньої і предметної діяльності, тобто психологічний механізм дії права немислимий без впливу моралі. Для того щоб працівник міліції вистрілив, йому потрібно зважитися на це насамперед психологічно. Одночасно застосування вогнепальної зброї пов'язане з моральними нормами.
У вогнепальній культурі психологічний (внутрішній) елемент виявляє аспект психологічного впливу на правопорушника. В більшості випадків злочинець, побачивши витягнену з кобури вогнепальну зброю в руках працівника міліції, припиняє протиправні дії. Проте чимало фактів свідчать і про протилежне, а саме: про непередбачені дії, агресивність злочинця, оскільки примусове зупинення його намірів засобами зброї є надзвичайно дієвим емоційним фактором [8, с. 61].