Реферат: Психологія неповнолітніх

Становлення особистості

Підлітковий вік — складний і відповідальний період становлення особистості (за Л. І. Божович, це період другого народження особистості). Формується соціальна спрямованість і моральна свідомість: моральні погляди, судження, оцінки. Уявлення про норми поведінки запозичені у дорослих, оволодіння ними відбувається через реальні стосунки та оцінки їх діяльності дорослими. Знання моральних норм та еталонів взаємин розуміють не завжди глибоко, важко сприймається моральний релятивізм, тому оцінки вчинків інших категоричні, безкомпромісні. Моральні переконання ще нестійкі, але вони стають специфічними мотивами поведінки. З'являються власні погляди, оцінки, які ще можуть швидко змінитися, але й протилежну точку зору підліток буде захищати так само пристрасно, як і минулу.

Важливі зміни відбуваються в мотиваційній сфері: потреба в самоповазі, в самоствердженні, у визнанні товаришів, у позитивному ставленні з боку значущих товаришів. З'являється орієнтація на майбутнє: мрія, ідеали, перспективні плани, віддалена мета. Проте для підлітка характерна й відмова від поставленої мети всупереч її об'єктивній значущості, бо воля ще слабка. Підлітки частіше діють за найбільш сильним мотивом, власною ж поведінкою вони ще не володіють і самі визнають відсутність у себе вольових якостей.

Педагогічне завдання — розвивати у підлітків вольову поведінку, використовуючи для цього емоційно привабливі цілі, підтримувати їх наміри й уявлення про можливість досягти власного рівня домагань. За Л. І. Божович, у підлітків у вольовому акті ще слабко представлена виконавська частина. Очима підлітків: основною причиною їх неуспішності в иіколі є лінощі. Практика свідчить, що не менше значення має забезпечення пізнавальної мотивації, розвиток інтересів.

Підлітків характеризує легкість виникнення переживань, емоційної напруги. їм важко стримувати свої й радість, і горе, й образу, і гнів. їх емоції відрізняються ригідністю — інертністю, негнучкістю, навіть тенденцією до самопідтримування. Підлітки «купаються» у власному горі або в почутті провини. Вони відчувають задоволення від будь-яких переживань, відчувають потребу в сильних емоційних насиченнях. Суперечливі прагнення, які виникають досить часто, ще більш підсилюють загальний емоційний фон, і це веде до виникнення стану афекту. Афективний стан може бути досить тривалим і виникати з незначного мриноду. Треба вчити підлітків володіти своїми емоціями, усвідомлювати їх, говорити про них, виявляти в культурних формах.

Відбувається інтенсивний розвиток самосвідомості: виникає інтерес до свого внутрішнього світу, що веде до поглиблення та ускладнення процесу самопізнання. Підліткова рефлексія спрямована на розуміння самого себе: особлива увага приділяється власним якостям особистості, тому підвищується чутливість до оцінок з боку оточуючих, виникає орієнтація на реальні досягнення. Рефлексія відкриває недосконалість «Я», що глибоко та гостро переживається. Найбільший сплеск рефлексивності в VII—VIII кл. Зростає критичність з приводу власних недоліків, наприклад, уже в VI кл. з'являються діти, які не вважають себе здібними до жодного з предметів.

Моральна мотивація ще нестійка, тому підліток легко піддається навіюванню таким формам соціальної поведінки, які роблять його дорослим у власних очах.

Образи «Я», що створює в своїй свідомості підліток, дуже різноманітні: це фізичне «Я» (уявлення про свою зовнішність), про психічне «Я» (про риси характеру, про свої здібності тощо). Але ставлення до всіх цих рис свого «Я» залежить від системи цінностей, яка формується завдяки впливу членів своєї сім'ї та ровесників. Саме тому одні гостро переживають відсутність зовнішньої краси, а інші — фізичної сили, дехто всю увагу спрямовує на підвищення результатів у спорті. Образ «Я» ще нестабільний, уявлення про себе рухливе. Іноді випадкова фраза, комплімент або посмішка надовго порушують спокій душевного життя підлітка.

З образом «Я» пов'язана самооцінка. Для підлітка важливо знати не тільки який він є, але й наскільки значущі його індивідуальні особливості для оточуючих, а тому й для самого себе. Постійно відбувається порівняння: «Я такий, як усі» або «Я не такий, як усі». Але в ідеалі самооцінка повинна складатися з порівняння самого себе сьогодні з самим же собою, але вчора: «Я вчора і я сьогодні, а яким я стану (повинен стати) завтра?» Цс складно, але ефективно. Самооцінка має загальний характер та ще й занижена: підлітки перебільшують свої недоліки, успіхи дещо занижують. Але за заниженою самооцінкою може ховатися високий рівень домагань, на основі цього розвивається феномен «дискомфорт успіху». Підліток, маючи таку самооцінку, знецінює досягнення своїх ровесників, радіє їх невдачам. Така конфліктна самооцінка виникає при завищених вимогах з боку батьків або песимістичних уявленнях про можливості свого сина або доньки. У підлітка тоді виникає сильна реакція навіть на справедливі зауваження. Він шукає зовнішні причини для виправдовування своїх реальних невдач або тих, що прогнозуються. Такий «афект неадекватності» вимагає пошуку психологічного захисту у вигляді знецінення успіхів інших. Висока самооцінка повинна поєднуватися зі здатністю диференційовано оцінювати свої досягнення і в той же час бачити й недоліки, і перспективи покращання результатів за рахунок усунення недоліків.

Якщо молодші підлітки перебільшують якості інших і недооцінюють себе, то старші адекватно оцінюють інших, але перебільшують оцінку себе. М. І. Лісіна висловила гіпотезу про продуктивність дещо завищеної самооцінки у порівнянні з заниженою. Загальне позитивне ставлення до себе, до своїх можливостей повинно залишатися незмінним, а недоліки сприйматися як тимчасові, які в майбутньому можна усунути, якщо постаратися.

Самооцінка поступово емансипується від оцінок оточуючих і набуває все більшого значення як регулятор власної поведінки.

Крім реального «Я» виникає й «Я-ідеальне». Якщо рівень домагань високий, а свої можливості усвідомлюються недостатньо, тоді «Я-реальне» буде дуже відрізнятися від «Я-ідеального». Такий стан веде до невпевненості в собі, а в поведінці це виявиться в образливості, впертості, навіть в агресивності. Якщо «Я-ідеальне» сприймається досяжним, воно спонукає до самовиховання, здійснення якого сприяє розвитку саморегулювання. Саморегулювання вміщує в собі вільну постановку мети та вибір засобів її досягнення. Деякі старші підлітки (3 %) розробляють навіть програму самовдосконалення, але не всі мають силу волі та наполегливість, щоб здійснити її. Здатність ставити мсту, усвідомлювати засоби її досягнення, використовувати свої можливості, передбачати результати є показником високої зрілості особистості, що з'явиться пізніше. Проте наприкінці підліткового віку виникає потреба в життєвому самовизначенні (закінчують 9-й клас), спрямованість на майбутнє, визначення свого життєвого шляху, майбутньої професії. Ця потреба конкретизується в новій соціальній позиції, яка розгортається на наступному віковому етапі.

Розвиток інтелектуальної сфери

У підлітковому віці новоутворення в розвитку пізнавальної сфери (внутрішній план дій, довільність пізнавальних процесів, рефлексія) молодшого школяра закріплюються, ускладнюються і розповсюджуються на всі сфери діяльності та життя. Формується теоретичне рефлексивне мислення, цьому сприяє засвоєння системи теоретичних знань на рівні теоретичних узагальнень і за допомогою вербально сформованих гіпотез. Розвивається здатність до дедуктивного міркування.

Підлітки оволодівають новими логічними операціями: уподібнення, аналогія, заперечення, ствердження, кореляція та ін. Вони стають здатними на системний пошук вирішення інтелектуальної задачі, будують різні підходи до її розв'язання, перевіряючи логічну ефективність кожного з них, шукають помилки й протиріччя в судженнях.

Підлітки відмовляються від дослівного запам'ятання навчального матеріалу, і на перше місце висувається словесно-логічна довільна пам'ять. Прийоми логічного запам'ятовування вдосконалюються, текст трансформується, відтворюється основний зміст прочитаного.

Активно розвиваються внутрішнє та писемне мовлення. Проте дівчатка мають кращі успіхи у висловлюванні своїх думок у письмовій формі. У хлопчиків мовлення більш лаконічне, стереотипне, вони повільніше реагують на те, що їм говорять. Але після 14—15 років хлопчики не тільки наздоганяють у цьому плані дівчаток, але й випереджають їх.

Суттєвих змін у підлітковому віці зазнає уява. Стара форма уяви, яка виявляється у молодших у грі, малюванні тощо, «згортається». Знижується інтерес до малювання, змінюються види ігор, підлітки критично ставляться до продуктів своєї власної дитячої творчості. Уява зближується з теоретичним мисленням, що сприяє розвитку нових форм творчості: конструювання, написання віршів тощо. За Л. С. Виготським, гра дитини переростає у фантазію підлітка. Уява-фантазія викликає задоволення. Підліток краще усвідомлює свої емоції, потяги, починає мріяти, уявляти своє майбутнє. Таким чином, підлітковий вік характеризується інтенсивним переплетенням суперечливих тенденцій розвитку.

3 одного боку, для цього періоду характерні негативні прояви: дисгармонічність у перебудові організму, складність періоду статевого дозрівання, нестабільність, рухливість особистісного зростання, поява нових протестуючих форм поведінки стосовно до дорослих тощо.

Але з іншого боку, цей період характеризується появою позитивних рис: більш різноманітними та змістовними стають відносини з оточуючим світом, чітко виявляється пластичність та сенситивність до соціального розвитку, зростає самостійність, схильність до самоаналізу, самокритичність. Формується потреба в особистісному самовизначенні, що має важливе значення для переходу в юнацький вік.

За останні десятиріччя якісно іншими стали потреби, інтереси підлітків, підвищився рівень особових домагань, зросла вимогливість до самореалізування, тоді як практична участь у соціальному житті стала мінімальною. Сучасний підліток менш романтичний. Свою перспективу він вбачає у збагаченні власної індивідуальності, що відкриває сприятливі умови для розвитку творчої самодіяльності.

Криза підліткового віку, яка перемістилася на кінець цього періоду, обумовлюється залежністю психічного стану від фізичного. На фоні емоційного напруження будь-які зовнішні труднощі сприймаються підлітками особливо гостро. Криза пов'язана з рефлексією на свій внутрішній світ і глибоким незадоволенням собою, а також фрустрированістю соціальних потреб:

потреби в позитивній оцінці з боку дорослих, які для нього значущі;

потреба в самоповазі;

потреба в спілкуванні з ровесниками.

Депривація важливих для підлітка потреб іноді приводить до зовнішнього прояву негативізму, до прихованого або явного егоцентризму. Якщо до цих проявів додається негативне ставлення до навчання, низька працездатність, переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, ранній прояв сексуальних потягів, підвищений інтерес до сексуальних проблем, схильність до алкоголю, агресії тощо, то все це й становлять фактори ризику стати справді «важким» підлітком.

Проте правильно організована педагогічна робота з підлітками доводить їх високу сенситивність до особистісно-орієнтованої взаємодії, коли дорослі розуміють емоційний стан підлітка, роблять коректне зауваження з приводу недоліків, враховують здатність їх до діалогічного спілкування та ін. У підлітків розвивається почуття відповідальності за себе й за інших, здатність виявляти самостійний вибір, розуміти й засвоювати моральні поняття й «громадянський обов'язок перед суспільством, у якому лише можливий повний і вільний розвиток особистості».

2. Поняття девіантної поведінки. Теорії девіації. Причини девіантної поведінки молоді

Девіантна поведінка - поведінка (окремі вчинки або їх сукупність), що входить у суперечність із загальноприйнятими в даному суспільстві юридичними, моральними і соціальними нормами суспільства (правопорушення, алкоголізм, наркоманія тощо).