Реферат: Психологія особистості як наука про людину
Циклотимний тип:
a) Гіпоманічний ( веселий, жвавий, підприємливий, сповнений планів, наполегливий, товариський);
b) Практичний (реаліст, із почуттям гумору, активний, залежно від настрою – між манією та дипресією);
c) Депресивний (похмурий, тугодум, турботливий, товариський, з потребою в розумінні).
Конституційно:
Пікніки – середнього зросту, голова кругла зі схильністю до облисіння, тулуб короткий і кремезний, добре розвинута грудна клітка, не дуже сильні та короткі кінцівки, м’яка мускулатура. Обличчя кругле, навіть п’ятикутне, широке чоло, світла шкіра, схильність до повноти.
Кречмер розвиває свою теорію темпераментів, окремо виділяючи таблицею “спеціальні дарування”, властиві повноцінним соціальним варіантам темпераментів. Наприклад, поэт-циклотимик для нього “реаліст, гуморист”, а шизотимик – скоріше романтик, художник форми. Подібним чином розділяє він характери дослідників і вождів.
Теорія Э. Кречмера була дуже поширена в Європі.
Психодинамічний напрямок
1. Психоаналіз Фрейда
Розроблена Зиґмундом Фрейдом теорія особистості шокувала представлення свого часу, тому що представила людину не як homo sapiens, що усвідомлює своє поводження, а як істота, що знаходиться в конфлікті, корені якого лежать у сфері несвідомого. Фрейд першим охарактеризував психіку як поле бою між непримиренними інстинктами, розумом і свідомістю.
Психоаналітична теорія Фрейда є прикладом психодинамічного підходу. Динаміка тут означає те, що поводження людини детерминовано, і несвідомі психічні процеси мають велике значення в регуляції поводження людини. Психодинамічна теорія особистості Фрейда є основою подальших практик – наприклад, психоаналізу.
Топографічна модель рівнів свідомості
Відповідно до “топографічної моделі”, у психіці виділяється три рівні: свідомість, підсвідоме і несвідоме.
Рівень свідомості складається з відчуттів і переживань, що ми усвідомлюємо в даний момент часу. Свідомість вміщає в себе малий відсоток всієї інформації, що зберігається в мозку, що швидко опускається в область підсвідомого і несвідомого в міру переключення людини на інші сигнали.
Область підсвідомого, область “доступної пам'яті”, містить у собі досвід, що не є затребуваним прямо зараз, але який здатний повернутися у свідомість чи спонтанно з мінімум зусиль. Підсвідоме є мостом між усвідомленими і неусвідомленими областями психічного.
Найглибша і значима область розуму – несвідоме. Воно являє собою сховище примітивних інстинктивних спонукань, а також емоцій і спогадів, що у результаті ряду причин були витиснуті зі свідомості. Область несвідомого багато в чому визначає наше повсякденне функціонування.
Структура особистості
На початку 20-х років Фрейд переглянув свою концептуальну модель психічного життя і ввів в анатомію особистості три основних структури: ід (воно), его і суперего. Це було названо структурною моделлю особистості, при цьому Фрейд був схильний вважати їх скоріше процесами, чим структурами. Фрейд віддавав величезне значення цьому розподілу: «тут починається психоаналітична теорія»
Термін Ід походить від латинського “воно” і означає примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти особистості (сон, їжа, дефекація, копуляція), а також наповняє наше поводження енергією. Ід має своє центральне значення для індивідуума протягом усього життя, воно не має якихось обмежень, хаотично. Будучи вихідною структурою психіки, ід виражає первинний принцип усього людського життя – негайну розрядку психічної енергії, стримування якої приводить до напруги в особистісному функціонуванні. Ця розрядка одержала назву принцип задоволення. Підкоряючи цьому принципу і не відаючи страху чи тривоги, ід може становити небезпеку для індивідуума і суспільства. Також “воно” відіграє роль посередника між соматичними і психічними процесами.
Фрейдом були описані два процеси, за допомогою яких ід рятує особистість від напруги: рефлекторні дії (наприклад, кашель у відповідь на роздратування дихальних шляхів) і первинні процеси (які формують психічні образи, безпосередньо зв'язані з задоволенням основної потреби). Первинні процеси – нелогічна, ірраціональна форма людських представлень. Вона характеризується нездатністю придушувати імпульси і розрізняти реальне і нереальне. Прояв поводження як первинного процесу може привести до загибелі індивідуума, якщо не з'являться зовнішні джерела задоволення потреб. Так немовлята, за твердженням Фрейда не можуть відкладати задоволення своїх первинних потреб. І тільки після усвідомлення ними існування зовнішнього світу, з'являється здатність до відстрочки задоволення цих потреб. З моменту появи цього знання виникає наступна структура – его.
Его (від латинського “я”) – це компонент психічного апарата, відповідальний за прийняття рішень. З метою перетворення і реалізації потреб у соціально прийнятному контексті, его черпає з “ід” частину енергії, забезпечуючи безпеку і самозбереження організму. Воно використовує стратегії осмислення і сприйняття у своєму прагненні задовольняти бажання і потреби “воно”. Его у своїх проявах керується принципом реальності, ціль якого – збереження цілісності організму шляхом відстрочки задоволення до перебування можливості його розрядки і/або відповідних умов зовнішнього середовища. Его було названо Фрейдом вторинним процесом . Звільнення деякої кількості енергії его для рішення проблем на більш високому рівні психіки є однієї з основних цілей психоаналітичної терапії.
Походження поняття суперего можна проілюструвати цитатою з “Лекцій по психоаналізу”, де Фрейд пише, що “Я можу взяти себе як об'єкт, звертатися із собою, як з іншими об'єктами, спостерігати за себою... Отже, Я розчленоване, воно розчленовується в деяких своїх функціях, принаймні, на час. Я міг би сказати просто, що особлива інстанція, що я починаю розрізняти в Я, є совістю, але більш обережним було б вважати цю інстанцію самостійної і припустити, що совість є однією з її функцій, а самоспостереження, необхідне як передумова судової діяльності совісті, є іншою її функцією”.
Отже, суперего – останній компонент особистості, що розвивається, функціонально означаючи систему цінностей, норм і етики, розумно сумісних з тими, що прийнято в оточенні індивідуума. Будучи морально-етичною силою особистості, суперего є наслідком тривалої залежності від батьків. Далі функцію розвитку бере соціум (школа, однолітки і т.д.).
Суперего підрозділяється на дві підсистеми: совість і его-ідеал. Совість здобувається за допомогою батьківських покарань. Вона включає здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провини в дитини. Заохочувальний аспект супереего – его-ідеал. Він формується з позитивних оцінок батьків і веде індивідуума до встановлення в себе високих стандартів. Суперего вважається цілком сформованним, коли батьківський контроль заміняється на самоконтроль. Важливо відзначити – принцип самоконтролю не служить принципу реальності: суперего направляє людину до досконалості в думках, словах і вчинках, намагаючись переконати его в перевазі ідеалістичних ідей над реалістичними.
Рушійні сили поводження
Рушійними силами поводження Фрейд називав інстинкти – психічні образи тілесних потреб, виражені у виді бажань. Трактуючи закон збереження енергії, він сформулював, що джерелом психічної енергії служить нейрофизіологічний стан порушення. Кожна людина має обмежену кількість цієї енергії, і ціль будь-якої форми поводження є зняття напруги, викликаного скупченням цієї енергії в одному місці. Таким чином, мотивація людини цілком заснована на енергії порушення, виробленого тілесними потребами. Кількість інстинктів необмежена, але Фрейд поділяв їх на дві групи: інстинкти життя й інстинкти смерті.
Перша група інстинктів (Ерос) містить у собі сили, які служать для цілі підтримки життєво важливих процесів і для забезпечення розмноження виду. Загальновідомо, що Фрейд вважав сексуальний інстинкт одним з ведучих; енергія цього інстинкту одержала назву лібідо (енергія лібідо) – термін, вживається для позначення енергії життєвих інстинктів у цілому. Лібідо може знаходити розрядку тільки в сексуальному поводженні. Але тому що сексуальні інстинкти різноманітні в прояві, Фрейд припустив, що кожний з них зв'язаний з визначеною ділянкою тіла, тобто ерогенною зоною, і виділив чотири ділянки: рот, анус і полові органи.
Друга група інстинктів – інстинкти смерті (Танатос), що лежать в основі проявів агресивності, жорстокості, убивств і самогубств.
Любий інстинкт має чотири характеристики: джерело, мета, об'єкт і стимул. Джерело – це стан чи потреба організму, що викликає цей стан. Ціль інстинкту завжди складається в усуненні чи редукції порушення. Об'єкт означає будь-яку людину, предмет у навколишнім середовищі чи в тілі самого індивідуума, що забезпечує ціль інстинкту. Стимул являє собою кількість енергії, необхідної для досягнення мети, задоволення інстинкту.
Для розуміння динаміки енергії інстинктів і її вираження у виборі об'єктів є поняття зсув активності. Відповідно до цієї концепції, вивільнення енергії відбувається завдяки зміні поведінкової активності. Прояву зміщеної активності можна спостерігати, якщо вибір об'єкта по якійсь причині не можливий. Такий зсув лежить в основі чи творчості домашніх конфліктів через проблеми на роботі. На думку Фрейда, багато соціально-психологічних феноменів можна зрозуміти в контексті зсуву двох первинних інстинктів: сексуального й агресивного.
Психосексуальні стадії розвитку особистості
Одна з передумов психодинамічної теорії полягає в тому, що людина народжується з визначеною кількістю лібідо, що потім проходить у своєму розвитку кілька стадій, іменованих як психосексуальні стадії розвитку. Психосексуальний розвиток відбувається в незмінному порядку і властивий всім людям поза залежністю від культури.
Фрейдом була запропонована гіпотеза про чотири стадії: оральна, анальна, фалічна і генитальна. При розгляді цих стадій треба враховувати ще кілька факторів, уведених Фрейдом: фрустрація, занадте піклування, регресія і фіксація. У випадку фрустації психосексуальні потреби дитини припиняються батьками чи вихователями, тому не знаходять оптимального задоволення. При занадтому піклуванні дитина не має можливості сама керувати своїми внутрішніми функціями, що в зрілі роки може привести до “залишкового” поводження, зв'язаного з тією стадією, на яку довелася фрустрація чи регресія. Регресія – це повернення в найбільш ранню стадію і прояв дитячого поводження, характерного для цього періоду. Нарешті, фіксацією називається затримка чи зупинка розвитку на визначеній стадії.
Стадії психосексуального розвитку докладніше: