Реферат: Рабовласницькі державні утворення на території північного причорномор я

1. Рабовласницька держава та право скіфів 1

2. Грецькі міста колонії на території України, їх державний устрій 9

3. Державний устрій та право Боспорського царства 11

4. Список літератури 13

Історія державно-правового розвитку на території су­часної України бере свій початок від середини І тис. до н. е., коли у народів і племен Північного Причорно­мор'я з'являються перші державні утворення. Це були рабовласницькі держави, які виникли у процесі розпаду первіснообщинного ладу й встановлення класового суспільства.

I. РАБОВЛАСНИЦЬКА ДЕРЖАВА ТА ПРАВО СКІФІВ

1. Географічне розташування. Етнографічна історія.

У VII—III ст. до н. е. у степових районах Північно­го Причорномор'я, на території сучасної Південної та ПівденНо-Східної України, а частково і в Криму пану­вали скіфські племена. Вони займали значну терито­рію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. Більшість сучасних дослідників вважає, що формування скіфів відбулося внаслідок взаємодії як місцевих (кімме­рійських), так і прибулих (іранських) кочових племен. Прихід цих кочових племен у причорноморські степи датується звичайно кінцем VIII—VII ст. до н.е.

У VII ст. до н. е. у скіфів утворюється могутній пле­мінний союз. Відомості про основні племена, які входи­ли у цей союз, подає грецький історик Геродот (V ст. до н. е.). Наймогутнішим й найчисленнішим племенем, розповідає він, були скіфи царські, які вважали інших скіфів своїми рабами. Жили вони на лівому березі ни­жньої течії Дніпра, аж до Азовського моря і нижнього Дону, а також у степовому Криму. На правому березі нижнього Дніпра мешкали скіфи-кочівники, між Інгу­лом і Дніпром разом з кочівниками жили скіфи-земле­роби. У басейні Південного Бугу поблизу грецького міста Ольвія знаходились еліно-скіфи. Нарешті, на пів­ніч від царських скіфів (мабуть, у межах степової сму­ги України) розташовувалися скіфи-хлібороби (орачі).

І хоч у рамках скіфського племінного союзу прожи­вали не тільки власне скіфи, а й інші племена та різно­племінні групи, які відрізнялися від скіфів за поход­женням і живою, цю спільність античні автори називали «Скіфією», або «Великою Скіф'ю».

2. Суспільний лад. Ведення господарства.

У VII - VI ст. до н. е. більшість скіфських племен вже знаходилася на останній сходинці первіснообщин­ного ладу.

Родові зв'язки все ще були сильні. Основною сус­пільною одиницею була родова община, що складалася з кількох патріархальних сімей. Рід, родова община во­лоділи землею, виділяючи кожній патріархальній сім'ї ділянку землі за жеребом. Приватної власності на зе­млю в цей час не існувало.

У скіфів-кочівників кожна сім'я мала свою отару, стадо корів, але земля, як і у землеробів, належала об­щині, племені. Родова організація відігравала велику роль у кочівників при розподілі пасовищ, перекочовках і т. ін.

У скіфському суспільстві VII - VI ст. до н. е. вже мо­жна виявити ознаки, що свідчать про розклад родового ладу. З середовища вільних общинників — кочових ско­тарів і осілих землеробів — виділялася родоплемінна знать (родові старійшини, племінні вожді та ін.). Як свідчать археологічні дані, ставала все більш помітною майнова диференціація. З'являються у скіфів і раби, яких вони добували під час численних воєн і походів. Щоправда, роль рабської праці у Скіфії була незнач­ною.

Досягнутій скіфами сходинці розвитку відповідала й організація управління у формі військової демокра­тії. Найважливіші питання розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за все союзна рада. Але осо­блива роль у союзі належала військовим вождям — «царям», які очолювали скіфське військо під час похо­дів. Влада «царів» передавалась у спадщину, але кан­дидатури «царя» та його спадкоємця все ще затверд­жувалися народними зборами.

Розвиток виробництва, зростаюча майнова й соці­альна диференціація, процес класоутворення, що роз­почався, сприяли посиленню влади скіфських військових керівників, розвитку зародків спадкової знаті та дійс­ної царської влади.

Значно прискорила зміни, що назрівали у скіфському суспільстві, війна скіфів з військами перського цари Дарія І у 514—513 рр. до н. е.

Згідно з Геродотом скіфські племена, що вступали у боротьбу з персами, складалися з трьох основних частин, угрупувань. Кожну з них очолював свій вій­ськовий вождь — «цар». Один з них на ім'я Іданфірс був головним, і йому підкорялися інші вожді.

Боротьба з Дарієм І, що закінчилася перемогою скіфів, сприяла зміцненню скіфського союзу племен, піднесла політичний авторитет Скіфії. Крім того, у цій боротьбі кочові племена, у першу чергу царські скіфи, виступили на захист всього союзу, чим забезпечили собі панівне становище у союзі племен. Це надало їм мож­ливості експлуатувати землеробські племена, вимагати від них данину. Значно зміцнилася після перемоги над Дарією І влада «царів» і військово-дружинної знаті.

У підсумку на рубежі VI—IV ст. до н. е. у Скіфії, як вважає ряд скіфологів, відбуваються становлення класового суспільства та виникнення рабовласницької держави. Саме у цей час скіфський цар Атей усунув інших «царів» і узурпував усю владу. Атей прожив дов­ге життя і в 40 р. IV ст. до н. е. зумів об'єднати під своєю владою майже всю країну - від Азовського моря до Дунаю, перетворивши Скіфію на могутнє царство. Центр держави Атея знаходився на нижньому Дніпрі, де наприкінці V ст. до н. е. виникло велике укріплене поселення — Каменське городище. Однак сутичка скіфів у 339 р. до н. е. з македонським царем Філіппом II закінчилася поразкою і смертю Атея.

Незважаючи на загибель Атея, Скіфське царство збереглося, хоч розміри його значно зменшилися. Скі­фія залишалася все ще сильною в економічному і воєн­ному відношеннях. Як свідчать писемні й археологічні джерела, царство, створене Атеєм, існувало з IV до III ст. до н. е.

Більш міцною була Скіфська держава з центром у Криму, що склалася близько III ст. до н. е. Столицею нової держави стало місто Неаполь скіфський (непо­далік від сучасного Сімферополя) — з міцними мурами, великими зерносховищами, багатими гробницями. Свого розквіту Скіфське царство у Криму досягає у II ст. до н. е. Воно проіснувало аж до другої половини III ст. н. е. і було знищено готами.

Рівень господарського життя населення Скіфії на той час був досить високим. Панівне становище в економі­ці займали орне землеробство і скотарство. Скіфи ви­рощували різні культури рослин. Скіфи-орачі сіяли хліб не тільки для власних потреб, але й на продаж. Орання землі здійснювалося за допомогою запряженого волами плуга, врожай збирався залізними серпами, зерно змо­лочувалось у зернотерках. Величезними стадами худоби і табунами коней володіли скіфи-кочівники. Значних успіхів набуло у скіфському суспільстві також вироб­ництво шкіри, ткацтво і т. ін. Інтенсивно розвивалася торгівля з прибережними грецькими містами. Скіфи доставляли сюди хліб, худобу, хутро, .рабів та інші това­ри, а натомість одержували вино, дорогу кераміку, юве­лірні вироби. У результаті між скіфами і греками вста­новилися міцні й широкі торгові зв'язки.

Успіхи в економічному розвитку стали основою для росту майнової нерівності й соціальної диференціації.

Основи родоплемінної структури у скіфському сус­пільстві підривалися зростанням приватної власності, майновою нерівністю, розвитком рабства. У руках іму­щих опинялися кращі ділянки землі, пасовища, величез­ні стада худоби, табуни коней, раби. Ще Геродот по­відомляв про скіфських багачів, які вважалися «найблагороднішими, що користувалися найбільшим май­ном», і про скіфську бідноту, яка належала до «най­нижчого походження».

Унаслідок цього з загальної маси вільних землеро­бів і скотарів виділилася пануюча верхівка, до якої належали царська сім'я, військова аристократія, дру­жинники, родоплемінна знать, що зливалася з оточенням правителя, багаті торговці. Саме у неї зосереджувались основні багатства, джерела яких були різноманітними. Так, важливим засобом збагачення пануючої верхівки залишались, як і раніше, грабіжницькі воєнні походи. З часом усе більшого значення набувала експлуатація вільних общинників, данників і рабів. Істотний прибу­ток приносила й торгівля, особливо хлібом, з грецьки­ми містами Північного Причорномор'я.

У скіфів було, за даними Геродота, багато жерців, котрі являли собою відособлену соціальну групу, окремі категорії якої займали досить високе становище.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--