Реферат: Реабілітація верхніх кіцівок після переломів

Зміст:

Вступ

1. Методи лікування переломів

2. Переломи верхніх кінцівок та реабілітація після них

Використана література

Вступ

Переломи кісток – це порушення їх цілості. Виникають вони у будь-якій частині скелета. Переломи можуть бути наслідком травми (механічні) і патологічного процесу (пухлини, остеомієліт, туберкульоз тощо). Їх називають відкритими при порушенні цілості шкіри і закритими, коли вона збережена. Спостерігаються переломи без зміщення та зі зміщенням відламків. Близько 80% становлять переломи кінцівок. Розрізняють діафізарні (тіло кістки), епіфізарні (внутрішньосуглобові) та метафізірні (навколосуглобові) переломи трабчастих кісток.

Переломи характеризуються болем, припухлістю, деформацією, появою рузливості у місці травми, кістковим хрустом (крепітація) і порушенням функцій.

1.Методи лікування переломів

Лікування переломів зводиться до трьох основних принципів: репозиції – зістаілення відлямків кісток, іммобілізації – утримання їх в нерухомому положені до зростання перелому (консолідація), відновлення функції. Існують два основні методи лікування переломів: консервативний та оперативний. Перший застосовують у переважній більшості хворих у вигляді фіксаційного і екстенційного методів.

Фіксаційний метод – передбачає одномоментне зіставлення відламків кіток ручним способом або спеціальними апаратами і утримання їх до зрощення за допомогою фіксуючих пов`язок. Для цього використовують матеріали, що швидко твердіють, такі, як гіпс, деякі пластмаси, поліамадні смоли та ін. Найбільш поширені гіпсові пов»язки, основою яких є марлеві бинти різного розміру з гіпсовим порошком між його шарами. Гіпс (сульфат кальцію) висушують при температурі 130 градусів Цельсію і розтирають у порошок. При замочуванні нагіпсованного матеріалу він твердіє при температурі води 15 градусів за 10 хв, а при 40 градусах – за 4 хв.

Фіксаційний метод іммобілізації використовується при переломах без зміщення або тих, що легко репонуються. Залежно від виду і локалізації перелому застосовують гіпсову колову (циркулярну) пов»язку і лонгету, що охоплює кінцівку на 1\2 – 1\3 обхвату.

При накладанні гіпсових пов»язок обов»язково фіксують два суглоби – вище та нижче перелому, а при переломах плечової та стегнової кісток – три. Гіпсові лонгети застосовують при лікування деяких переломів кісток передпліччя, гомілки та стопи. Її накладають при ушкодженнях верхніх кінцівок по розгинальній стороні, на нижніх – по згинальній і фіксують мармевими бинтами. У випадках відкритих переломів кісток використовуються вікончаста і мостовинна циркулярні гіпсові по»язки, що мають отвори для лікування ран.

Гіпсові пов»язки технологічно простіші. Вони щільно прилягають до тіла і добре утримують зіставлені відламки кісток, дозволяють при переломах нижніх кінцівок покидати ліжко і ходити на милицях до утворення кісткового мозоля, легко і безболісно знімаються. Однак найближчі до перелому суглоби надовго знерухомлюються, порушується їх функція. М»язи на час іммобілізації поступово втрачають свій тонус і скорочувальну здатність.

Екстензійний метод полягвє у зіставленні і утриманні відламків до зрощення перелому за допомогою систем постійного витягання. Використовується цей метод тоді, коли не вдається зістивити відламки одномоментно. При такому лікуванні переломів спочатку поступово, протягом декількох годин або діб, за допомогою обтяження добиваються зіставлення кісток (ретенційна фаза). Застосовують витягання скелетне, липкопластерне, клеолове, цинк-желетинове і за допомогою манжетки.

Скелетне витягання використовується при лікуванні косих, гвинтоподібних і осколкових переломів довгіх трубчастих кісток, деякіх переломів таза, верхніх шейних хребців, кісток у ділянці гомілковостопного суглоба та п»яткової кістки.

При цьому способі лікування кінцівок проводять спицю через кістку у ділінці виростків стегна або бугристості виликогомілкової кістки при переломах стегна, через п»яткову кістку – при переломах гомілкиЮ через ліктьовий відросток – при переломах плеча.Спицю закріплюють у дузі, до якої підв»язують шнур, пропускають його через блоки і залежно від ступеня розвитку м»язів підвішують гирі масою 8-14 кг при переломах стегна і 4-8 кг - кісток гомілки. Хворий лежить на спеціально обладнаному ліжку, а ушкоджену кінцівку кладуть на шину Белера, Брауна, ЦІТО або Богданова, що дає можливість здійснювати тягу за дистальні відділи ушкодженої кінцівки.

Витягання знімають після того, як сформується кістковий мозоль.

Липкопластирне, клеонове, цинк-желатинове витягання використовується при переломах кісток верхньої кінцівки, при лікуванні переломів у дітей.

Скелетне витягання залишає відкритим місце перелому і дає змогу щоденно контролювати травмовану ділянку. Вона не знерухомлює найближчі до перелому суглоби, що надає можливість починати раннє функціональне лікування. Разом з цим скелетне витягання при переломах нижніх кінцівок приковує хворого до ліжка і дозволяє йому встати і ходити лише після зняття іммобілізації.

Оперативний метод лікування переломів складається із відкритого (через операційну рану) зіставлення кісткових відламків і міцного утримання їх стержнями, цвяхами, гвинтами, шурупами, дротом, металевими пластинами (металоостосинтез), кістковими штифтами, трансплантантами. Після операції накладається відповідна гіпсова пов»язка. До цього методу лікування ваються при відкритих і внутрішньосуглобових переломах, при переломах стегнової кістки, ключиці, плечової кістки, кісток передпліччя, а також якщо інші методи виявились неефективними. Після повної консолідації перелому металеві предмети видаляються.

2.Переломи верхніх кінцівок

та реабілітація після них

2.1Діафізарні переломи плеча, передпліччя трапляються дуже часто. Вони виникають у верхній, середній або нижній частині тіла кістки і можуть бути поперечні, повздовжні, косі, гвинтоподібні, осколочні, вбиті, без зміщення і зі зміщенням відламків. У дітей спостерігаються переломи за типом зеленої гілки: ламається кістка без ушкодження окістя, вони часто виникають по лінії епіфізарного хряща (епіфізіоліз). Іммобілізація проводиться шляхом гіпсових пов»язок, витягання і оперативно. Після іммобілізації, незалежно від її методу, у комплексному лікуванні призначають засоби фізмчної реабілітації.

У лікарняний період реабілітаціїї застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Перший період – іммобілізаційний, продовжується до утворення кісткового мозоля і зняття іммобілізації. Його завдання: попередження пневмонії, тромбозу, пролежнів, трофічних розладів, атрофії м»язів, контрактур, остеопорозу, стимуляція регенеративних процесів, навчання прикладних і побутових навичок самообслуговування. Застосовують РГГ, лікувальну гімнастику по 10-15 хв, самостійні заняття 4-6 разів на день.

У комплекс лікувальної гімнастики використовують до 75% загальнорозвиваючих і близько 25% спеціальних вправ. Призначають вправи для вільних від іммобілізації суглобів, тиск по осі кінцівки, ізометричні напруження м»язів спочатку 2-3с, а у подальшому – 5-7с. Рекомендуються уявні рухи в знерухомлених суглобах з одночасним використанням активних у симетричних ділянках здорової кінцівки.

Другий період – постіммобілізаційний, починається з моменту утворення первинного кісткового мозоля і зняття чи заміна іммобілізації на часткову. У хворого можуть мати місце атрофія м»язів, тугорухливість суглобів, що підлягали іммобілізації, контрактура, послаблення м»язової сили, порушення координації рухів, зниження функції органів і систем організму.

В цей період основною метою ЛФК є відновлення функцій кінцівки і загального стану організму. Окремими завданнями є: відновлення амплітуди рухів в ушкодженій кінцівці, усуненню тугорухливості і контрактур, зміцнення м»язів, сприяння утворенню щільного кістково мозоля. Застосовують РГГ і лікувальну гімнастику 25-30 хв, самостійні заннятя через кожні 1-1,5 год, гідрокінезитерапію, спортивно-прикладні вправи:активні і пасивні, з булавами, гімнастичними палками, м»ячами, гантелями різної маси, на снарядах.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--