Реферат: Реформи братів Гракхів
Закон про висновок колоній (особливо Юнонії) і законопроект по латинах послужили тим ґрунтом, на якій реакція вирішила дати Гаю перший бій. Ґрунт був досить зручним. Проти заморських колоній взагалі можна було використовувати небажання плебсу їхати далеко від Рима; зокрема, проти підстави Юнонії можна було заперечувати по релігійних чи розуміннях аргументувати тим, що колонія на місці Карфагена може згодом зробитися суперником Рима. Що ж стосується дарування прав громадянства латинам, то ми знаємо, що ще в 125 р. аналогічна спроба Фульвія Флака розбилася об небажання римлян поділитися з ким-небудь своїм привілейованим положенням, і навряд чи з тих пір положення – змінилося скільки-небудь істотно.
Але вороги Гая знайшли підступний спосіб послабити вплив народного вождя і підірвати його авторитет. Виконавцем цього задуму став один із трибунів, Лівії Друз. Він походив зі знатної і багатої родини, був досвідченим політичним діячем і блискучим оратором. Посада народного трибуна зобов'язувала Друза стояти на захисті прав народу, але на ділі він став слухняним знаряддям знаті. Друз пропонував законопроекти зовні надзвичайно привабливі, здійснити які, однак було неможливо. Наприклад, Гай запропонував утворити дві колоні, де бажаючі могли б одержати земельні наділи. Друз же, демонструючи свою уявну народолюбов, запропонував створити 12 колоній, хоча в дійсності для них не знайшлося б землі. Коли Гай із працею домігся зниження орендної плати за землю, Друз за згодою із сенатом запропонував цілком скасувати орендну плату. Знать була готова на будь-які поступки, аби Друз став самою популярною людиною в Римі, а вплив Гая був би ослаблений. Друз завжди підкреслював, що всі його проекти вносяться зі схвалення сенату, і в такий спосіб обманював громадян, переконуючи їх, що сенат піклується про народ. Підступництву Друза не було меж: він обмовляв на Гая, говорячи, що той береться сам керувати усіма фінансовими справами нових римських колоній у надії збагатитися.
Саме в цей час Гай відбув в Африку, де на місці зруйнованого Карфагена хотів заснувати колонію Юнонію. Незабаром з Африки прийшли дурні звістки.
«Громадяни! – розповідав гонець, що звдти приїхав. – Нещастя грозить нашій новій колонії. Видно, неправий був Гракх, коли запропонував розорати землі на місці, відданому прокльону: адже там стояв Карфаген – місто, що заподіяло Риму стільки шкоди. Боги прогнівились на нас. Коли ми хотіли водрузити римський прапор на місці майбутньої колонії, піднявся сильний вітер. Прапор був розірваний у жмути, а внутрішності тварин, принесених у жертву, були скинуті з вівтарів і розкидані по нечистій землі».
Вражені слухачі качали головами, а оповідач продовжував: «Довго трудилися ми, ставлячи кам'яні стовпи на границі колонії. А коли настав ранок, жодного стовпа не виявилося на місці! Куди ж ділися ці камені? Уночі набігла зграя вовків. Ми бачили, як у темряві блищали їхні очі. Потім вовки зникли. Імовірно, вони були послані богами, щоб створити це чудо».
Незважаючи на марновірні страхи римлян, Гай продовжував роботи з підстави колонії з властивої йому енергією і діловитістю.
Аристократ Луцій Опімій, найлютіший ворог Гая і лютий супротивник його реформ, висунув свою кандидатуру в консули. Це змусило Гая залишити Африку і повернутися в столицю: він хотів перешкодити обранню Опімія.
Повернувши в Рим, Гай переселився з Палатинського пагорба, де жили аристократи, у квартал, розташований нижче форуму і заселений біднотою. Він хотів бути ближче до народу, більшість якого його як і раніше любило і поважало. Гай мав намір виступити з новим законопроектом про надання цивільних прав італікам. Почувши про це, жителі різних областей Італії стали сходитися в Рим, бажаючи підтримати свого захисника. Цивільні права, яких домагався для них Гай, означали, що вони зможуть одержувати від держави, так само як і римська біднота, земельні наділи і матеріальну допомогу.
Пропозицію Гая вороги зуміли використовувати проти нього. Консул Гай Фаній виступив перед народом з мовою, у якій грозив римлянам, що нові громадяни віднімуть у них все майно.
«Невже ви не розумієте, – запитував він, – що, даровав італікам цивільні права, ви тим самим ограбуєте самі себе? Не сподівайтеся, що після цього ви будете займати в цирках і амфітеатрах ті ж місця, що і сьогодні! Адже ці люди заповнять усе місто, на їхню частку дістанеться весь хліб при роздачах, а ви нічого не одержите».
Римляни дійсно стали побоюватися за свої привілеї. Використовуючи їхню тривогу, Фаній вніс пропозицію не допускати в Рим італіків, а тих, хто вже прибув, – висилати з міста. Це завдало удару задумам Гаю. Адже саме італіки могли лиш зробити йому найбільшу підтримку. Тому Гай протестував проти дій суду й обіцяв допомогти італікам, яких хотіли вигнати.
Якось, проходячи по вулиці, Гай почув лементи знайомого йому італіка, якого схопили ліктори консула. По виду лікторів Гай зрозумів, що вони не підкоряться його наказу, а спроба примусити їхньою силою приведе до зіткнення, якого Гай хотів уникнути.
Стало ясно, що Гай не в змозі виконати своїх обіцянок, тому що народ не схильний був поділитися з італіками своїми привілеями. Римська біднота розуміла, що чим більше буде громадян, тим менше дістанеться при роздачах на частку кожного. Головний ворог Гая, вождь оптиматів Опімій, був обраний консулом. Однак Гай не падав духом. Він втретє виставив свою кандидатуру в трибуни, але цього разу не був обраний. Говорили, що трибуни пішли на обман і спотворили результати підрахунку голосів.
Тепер багатії перейшли в наступ: за їхньою вимогою був змінений ряд законів, і народ позбавився багатьох прав, добутих для нього Гаєм.
У засновану Гракхом колонію Юнонію сенат послав комісію, що причепливо перевіряла минулу діяльність Гая, шукаючи будь-якого приводу, щоб обвинуватити його в зловживаннях. Багато прихильників Гаю призивали його продовжувати боротьбу з аристократами, перейшовши до відкритої боротьби. Говорять, що так само думала і мати Гая Корнелія. За її наказом у Рим прибула група воїнів, переодягнених женцями. У рішучий момент вони повинні були виступити на стороні Гракха. Відносини між прихильниками Гаю й аристократами так загострилися, що зіткнення могло відбутися в будь-який момент. Так і сталося.
Один раз під час жертвоприношення, що здійснювалось консулом, один з лікторів грубо крикнув рядом, що стояв, друзям Гаю: «Гей ви, негідники! Поступитеся місцем порядним людям!»
Це викликало такий вибух обурення, що образник відразу був убитий. Довідавшись про те, що трапилося. Гай вдався у відчай: «Що ви наробили? Ви що, не розумієте, що наші вороги тільки і чекають приводу, щоб оголити мечі? Зараз вони одержали цей привід».
Дійсно, ледь звістка про вбивство ліктора облетів народ, на вулицях стали збиратися юрби збройних людей. Тільки злива розігнала усіх по будинках.
На інший день перед будинком, де радили сенатори, з'явилася юрба, що оголошувала повітря голосними криками і риданнями. До будинку принесли на носилках труп вбитого вчора ліктора. Сенатори, почувши шум, вийшли на площу і консул Опімій, роблячи вид, що йому незрозуміла причина хвилювання, запитав тих, що прийшли: «Громадяни, що сталося? Чому на вас жалобні одяги? Що означають ваші ридання?» – «Здійснилося нечуване злодіяння. Прихильники Гракха убили вчора ліктора, служителя закону», – відповідали люди, які несли труп. Їхні удавані крики і показна скорбота, так само як і мистецьки розіграний подив і збурювання Опімія, – усе це повинно було збудити римлян проти Гая, виправдати розправу з ним і його прихильниками.
Але багато громадян як і раніше стояли за Гракха. Вони обурювалися: «Сенатори ще говорять про правосуддя! А де було правосуддя, коли Тиберій упав під ударами убивць? Де були сенатори, коли труп народного трибуна волокли через усе місто?»
Вони розуміли, що загибель ліктора тільки привід, щоб почати розправу з Гаєм і його прихильниками. Сенатори прийшли до надзвич