Реферат: Реформування агропромислового комплексу в Україні

Переваги цієї організаційно-правової форми полягають в наявності повної солідарної відповідальності учасників, що підвищує довіру до цих підприємств з боку кредиторів та інших партнерів.

Фермерське господарство – організаційно-правова форма господарювання, яка характеризується тим, що може засновуватись однією особою, можливістю бути самостійною в здійсненні господарської діяльності. Засновується не залежно від того чи був чи не був засновник членом КСП, тобто земельна ділянка видається із земель запасу або із земель, що знаходиться у власності рад місцевого самоврядування. Дана організаційно-правова форма є найбільш ефективною та стійкою на сучасному рівні.

Приватне сільськогосподарське підприємство – засноване на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили. Останнім (права наймання робочої сили) воно відрізняється від індивідуального підприємства, яке діє виключно на праці його засновника, тобто без залучення сторонніх працівників. Однією з найістотніших особливостей приватного сільськогосподарського підприємства є схильність співпрацювати з ним комерційних банківських структур, вітчизняних і зарубіжних інвесторів, які надаватимуть йому кредити, вкладатимуть у нього власний капітал з більшою зацікавленістю, ніж це мало місце щодо колективних та інших сільськогосподарських підприємств. У цьому одна з переваг приватних агроформувань.

Також варто зауважити, що важливим аспектом при реформуванні та утворенні нових форм господарювання є вирішення питання трудових відносин. Так трудові відносини працівників і трудові договори не повинні припинятися, а в трудових книжках робиться запис про реорганізацію підприємства. Працівники повинні бути працевлаштовані на тих підприємствах-правонаступниках які замінили реорганізовані КСП. Вони можуть бути звільнені вразі скорочення штабу працівників в процесі реорганізації (ч. 1 ст. 40 Кодексу Законів про Працю).

При звільнені повинні бути враховані переваги окремих категорій працівників на залишення їх на роботі (ст. 42 Кодексу Законів про працю).

На даний момент розглядаючи діяльність багатьох новоутворень можна отримати висновки того, що економічну відповідальність за розвиток підприємства несе виключно його засновник (засновники). Орендодавці ніякої відповідальності за діяльність підприємства не несуть. Вразі економічної невдачі до них не можуть висуватись будь-які санкції чи санкції.

Орендодавці та працюючі за контрактом повинні усвідомлювати, що вони не матимуть права втручатися у виробничу діяльність підприємств (приватних).

РОЗДІЛ 3СУЧАСНИЙ ЕТАП

3.1 Проблеми реформування

Для оцінки сучасного стану реформування, розвитку сільського господарства важливо детально проаналізувати кожну з форм прояву аграрної кризи, простежити тенденції зміни параметрів обсягу та структури сільськогосподарського виробництва, а також рівня його ефективності.

Насамперед слід зазначити, що на початку 2000 р. аграрні підприємства мали вкрай несприятливу структуру активів (авансового капіталу). В їх загальній вартості понад 84% становили необоротні активи, в тому числі 75 процентних пунктів припадало на будівлі і споруди, які переважно пустують і мають незадовільний фізичний стан.

Через такий фінансовий стан підприємства істотно знизили заробітну плату працівників і нерідко її не виплачували роками. Однією з основних форм прояву аграрної кризи є істотне зниження обсягу виробництва валової продукції сільського господарства.

За останнє десятиріччя склалася чітка тенденція до зниження врожайності всіх основних сільськогосподарських культур. Найвищими темпами відбувалося падіння урожайності зернових і цукрових буряків. Водночас з цим негативним процесом зменшувалась вся посівна площа, в тому числі і посівна площа таких важливих культур, як зернові культури та цукрові буряки. Але при цьому спостерігається зростання посівної площі соняшника – однієї з найбільш ліквідних культур.

Нерідко висловлюється думка, що в Україні необхідно скорочувати площу ріллі, тому факт зменшення посівної площі можна розглядати як позитивний.

Обвальне скорочення продуктивності тварин та поголів’я. Скорочення обсягу виробництва продукції тваринництва перетворилося в макроекономічний чинник, оскільки призвело до зростання дефіциту продуктів харчування тваринницького походження, а відтак, до підвищення цін на них. Це посилило інфляційні процеси, болюче вдарило, насамперед, по найбідніших верствах населення, яким такі продукти стали просто недоступними за ціною.

Масштаби зменшення обсягу виробництва сільськогосподарської продукції можна простежити з даних таблиці 2.

Таблиця 2

Обсяг виробництва основних видів продукції в Україні, млн. т.

Види продукції	Роки					Дані 2000р.в %до1990р.
	1990	1991-1995	1996	1998	2000
Зерно	51,0	38,4	24,6	26,5	24,4	47,8
Цукрові буряки	44,2	31,3	23,0	15,5	13,2	29,9
Соняшник	2,6	2,2	2,1	2,3	3,5	134,6
Овочі	6,7	5,7	5,1	3,5	5,7	85,1
Картопля	16,7	17,3	18,4	15,4	20,2	121,0
М’ясо (в забійній вазі)	4,4	3,04	2,1	1,67	1,66	37,7
Молоко	24,5	19,1	15,8	13,8	12,7	51,4
Яйця (млрд. шт.)	16,3	12,0	8,8	8,3	8,8	53,4
Вовна, тис т	29,7	20,8	9,3	4,6	3,4	11,4

Як видно сільське господарство за роки кризи з прибуткової галузі перетворилося у збиткову. З усіх галузей народного господарства сільське господарство мало найгірший фінансовий стан, що є аномальним явищем для економіки держави. За роки цієї ж кризи відбулося затухання інвестиційної діяльності.

Однією з проблем переходу до ринкових відносин є – загроза сільського безробіття. Ринкові умови принципово змінюють мотивацію трудової діяльності, рівень організованості, поведінку окремих виконавців. У такій ситуації можливий перехід від латентної форми (існувала в радянські часи) до відкритої форми безробіття. Керівники приватних підприємств не будуть зобов’язані надати роботу усім бажаючим, як це робилось в колективних сільськогосподарських підприємствах. Це може викликати вивільнення величезної кількості робочої сили з аграрної сфери, що уже спостерігається в деякій мірі на Україні. Безробіття та деякі інші наслідки безконтрольної ринкової трансформації небезпечні соціальною стратифікацією сільського населення. Як і в часи столипінської аграрної реформи, можливі соціальні конфлікти між тими, хто виграв і хто втратив в результаті реформи.

Складність і відповідальність процесу ринкової трансформації не дозволяє пройти цей шлях дуже швидко і безболісно. Реформа вимагає суспільної згоди, напруженої роботи, нових ідей і плюралізму підходів до головної мети – нової якості життєвого рівня в нашій державі.

3.2 Перспективи реформування

Приватизація колективних господарств не є сама по собі кінцевою метою реструктуризації сільського господарства. Це лише обов’язкова стадія формування нового у сфері виробництва та агробізнесу. Це нове повинне стати основою альтернативної організаційної структури сільського господарства.

За час реформування аграрного сектору України було досягнуто чи мало позитиву та виробились деякі перспективи подальшого розвитку українського селянства. На даний момент можливо привести основні з них.

Однією з основних є те, що підприємства нового типу засновані на приватній власності, звільнені від державного контролю (безумовно це не стосується тих державних функцій, які здійснюються по відношенню до всіх типів підприємств та суб’єктів господарювання), а також від державного розподілу ресурсів.

Важливим також є те, що новоутвореним видам господарювання практично повністю забезпечено свободу економічного вибору (безумовно в межах чинного законодавства), і вони на даний час керуються ринковими міркуваннями у здійсненні такого вибору. Для задоволення своїх потреб нові підприємства утворюють все нові і нові асоціації.

Оскільки нове у господарюванні будується на приватній власності, змінюється система фінансування даного бізнесу. Неодмінним є розподіл функцій власника і функцій працівника, хоча ще спостерігається їх поєднання в одній особі. Цей розподіл в свою чергу дозволяє підвищити рівень, продуктивність, якість праці та вже готової продукції. Зменшення її собівартості, що дозволяє створити здорову конкуренцію. Також даний розподіл втілює необхідність побудови системи управління “знизу доверху ”, демократизує управління, а також впроваджує поєднання членського контролю з професійним менеджментом.

Цілком імовірно, що всі типи підприємств, що з’явилися у сільському господарстві України, а можливо найбільш розвинуті та прогресивні з них (виробничі кооперативи, акціонерні товариства, фермерські (селянські) господарства) утворили і є альтернативною структурою сільського господарства України.

Хоча приватизація в колективних господарствах і майже доведена до логічного кінця, проте навіть такий стан справ свідчить про визнання членами господарств та їх керівництвом безперспективності даного господарювання і необхідності його трансформації у ринково орієнтовану форму підприємства.