Реферат: Реформування освітньої галузі в наш час
Заказ 274 Предмет: педагогіка вищої школи
Тема: Реформування освітньої галузі в наш час
ВСТУП
Освіта – основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства. Вона є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. За роки незалежності на основі Конституції України визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі.
Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші властиві сучасній цивілізації риси зумовлюють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і основний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній модернізації галузі, ставлять перед державою, суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочерговість розв'язання їх нагальних проблем.
Питання, що розглядаються у даній роботі, висвітлюють основні моменти реформ, що відбуваються в сучасній освіті України і зокрема – в сфері вищої освіти.
1. СУЧАСНИЙ ОСВІТЯНСЬКИЙ ПРОСТІР УКРАЇНИ
Освіта в Україні має складну структуру європейського типу і включає дошкільну і середню освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну. Відповідно до реформування соціально-економічної системи країни в цілому, змінюються і сфера освіти. Поряд з удосконаленими навчальними закладами на базі колишніх державних, з’являються приватні структури. Активно організовуються профільні дитсадки з пріоритетним розвитком певного напряму, запроваджуються авторські програми (сьогодні їх в Україні функціонує 17,2 тис.). Значно зросла кількість навчальних закладів, які пропонують отримання середньої освіти певного спрямування, з поглибленим вивченням певних дисциплін (всього існує 21,6 тис. навчальних закладів, у т. ч. 273 гімназії, 232 ліцеї, 25 колегіумів). В галузі вищої освіти чи ненайбільший ступінь конкуренції: мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664 , ІІІ-ІV – 315 закладів, серед них 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Новою пропозицією на українському ринку освіти є бізнес-освіта, різноманітні тренінгові та консультаційні послуги [10; с. 8].
Соціологічні опитування показують, що на сьогодні виникає проблема довіри до новостворених установ. Якщо заклади початкової та середньої освіти в основному подолали цю проблему (як основний критерій – рівень довіри батьків, які вважають престижним навчати дитину у приватній школі), то вищі приватні навчальні заклади ще не встигли зарекомендувати себе досягненнями своїх випускників, при цьому потенційні роботодавці надають перевагу випускникам, що закінчили державні ВНЗ. Ринок освітніх послуг у галузі вищої освіти є достатньо привабливим, що зумовлено значною його місткістю (попит переважає пропозицію).
Основним показником авторитету певного ВНЗ може слугувати зацікавленість потенційних роботодавців у випускниках саме цієї установи. Так, опитування роботодавців показали, що рівень популярності того чи іншого ВНЗ залежить від наявності в ньому престижних факультетів. Наприклад, вважають, що найкращих економістів та юристів готують НаУКМА та університет ім. Т. Шевченка; кваліфікованих програмістів та комп’ютерщиків – КПІ, а найкращих банківських працівників – Київський національний економічний університет.
Отже, серед переваг державних ВНЗ роботодавці зазначають багаторічний досвід на ринку освіти, усталені традиції, гарний викладацький склад, і чи ненайважливіше – ретельність конкурсного відбору абітурієнтів. Хоча практично в усіх ВНЗ на сьогодні вчаться як бюджетники, так і контрактники (останні становлять від 5 до 50% загальної кількості студентів), всі вони складають однакові екзамени та тести.
Незважаючи на окреслені позитивні моменти, вітчизняні дипломи поки що не визнаються західними роботодавцями. Хоча останнім часом запроваджуються досить успішні перетворення та інновації, які наближають українські дипломи до вимог ринку та західних стандартів: поповнюється перелік можливих спеціалізацій.
Серед основних недоліків державної освіти відмічається корумпованість, формальність освіти (наприклад, в багатьох регіональних освітніх закладах ступінь магістра отримують автоматично, без спеціальних іспитів), а також відтік кваліфікованих фахівців через низький рівень оплати їх праці.
Сьогодні досить швидкими темпами ринок вищої освіти поповнюється приватними інституціями. Серед основних проблем, що вони мають подолати: по-перше, недовіра щодо рівня одержаної освіти, оскільки тут фактично конкурс починається і закінчується підписами в контракті; по-друге, майже всі викладачі працюють у таких ВНЗ за сумісництвом, а відтак – не має зацікавленості викладача у використанні своїх авторських розробок; по-третє, матеріально-технічна база, навіть за умов фінансових вливань абітурієнтів, не вибудовується за такий короткий термін; і нарешті – недержавні ВНЗ з’явились не так давно (трохи більше десяти років), і в них ще просто не було часу та можливості зарекомендувати себе.
Хоча слід зазначити, що приватні ВНЗ поступово починають конкурувати з державними “старожилами“. Найкращий приклад – вихід Міжрегіональної академії управління персоналом на 17 місце в рейтингу ВНЗ України. Факторами, що дозволили створити “ім’я“ цього вищого навчального закладу є серед іншого орієнтованість на потреби та вимоги ринку (спеціалізації, які пропонують приватні ВНЗ, – ті , що користуються найбільшим попитом на ринку праці), а також будування навчальних програм за західними зразками.
Між іншим, надаючи перевагу державному диплому перед приватним, роботодавці все ж таки зазначають, що приватні навчальні заклади ідеально відповідають для отримання другої вищої освіти або ж перекваліфікації. Зрозуміло, що протягом ще певного проміжку часу приватні ВНЗ не зможуть скласти жорсткої конкуренції державній системі освіти. Проте якщо фінансування державних закладів вищої освіти не покращиться, то ситуація може досить різко змінитися.
Щодо конкурентноспроможності української освіти на світовому ринку освітніх послуг, то безумовною є її цінова привабливість. Окрім того, що освіта в нас досить дешева за європейськими мірками, вартість життя в Україні також є доступною. Наприклад, навчання у приватному університеті Швейцарії коштує 20000-25000 USD на рік, а навіть досить скромне студентське життя потребує, як мінімум 1000-1500 USD. Тобто вартість одного року навчання у Швейцарії дорівнює приблизно двом повним дипломам про вищу освіту в найпрестижніших ВНЗ України. Навіть, скажімо у привабливій останнім часом для наших студентів Чехії (вартість скромного життя становить близько 120 USD на місяць, що приблизно співвідноситься з аналогічними цифрами стосовно України) рік навчання на медичному факультеті Карлова університету коштуватиме в 10 раз дорожче за аналогічний рік в українському медичному Університеті [6; с. 34].
Проте є суттєвий недолік навіть найкращих з наших закладів освіти – наші стандарти освіти не співвідносяться з європейськими, і нерідко – і навпаки: західна освіта не визнається нашими роботодавцями, а це знижує конкурентну привабливість українських закладів в галузі вищої освіти.
Бурхливо сьогодні в Україні розвивається бізнес-освіта. На ринку освітніх послуг бізнес-освіта представлена від початку 90-х років. Бізнес-школи – навчальні заклади, що пропонують освітні програми в галузі бізнес-адміністрування, організації та управління виробництвом у всіх сферах діяльності. Навчальні програми таких шкіл спрямовані на практичні аспекти управління і майже не концентрують уваги на теоретичних знаннях. Порівняно з традиційною західною освітою в цій галузі, наші бізнес-школи мають свої переваги та недоліки.
По-перше, вартість навчальних бізнес-програм в Україні майже втричі нижча порівняно з західною. Окрім того поки-що ні одна західна бізнес-школа не навчить робити бізнес “по-українські“ краще, ніж це пропонують гравці локального ринку.
Зараз в Україні досить широка пропозиція бізнес-освіти, різноманітних авторських програм та тренінгів. Проте, ступінь бізнес-освіти (МВА) в її класичному (максимально наближеному до західних стандартів і національних особливостей) варіанті надають Міжнародний інститут менеджменту (МІМ), “Києво-Могилянська бізнес-школа“ (КМБС), Львівський інститут менеджменту (ЛІМ), Дніпропетровська академія бізнесу і права (ДАУБП).
Серед основних недоліків українських програм МВА невизнання їх дипломів не лише за межами Украіни, але й всередині країни. В Україні неможливо акредитувати МВА-програму в Державній акредитаційній комісії, оскільки її немає в державному реєстрі освітніх програм. Як альтернативу пропонують проект дистанційної бізнес-освіти (розроблено Київським інститутом інвестиційного менеджменту та германським Інститутом міжнародних відносин), що буде акредитована у європейській Фундації з акредитування програм міжнародного бізнес-адміністрування (FIBAA). При цьому, як зауважують дослідники, "варто з’ясувати особливості дистанційної форми навчання, визначити переваги та недоліки" [4; с. 201].
Дистанційне навчання (ДН) – така форма організації освітнього процесу при якій основною є самостійна робота людини, що навчається. Це дозволяє навчатися в зручний для студента час та віддаленому від викладача місці. Такий тип навчання надає можливість отримати освіту широкому колу людей, які мають обмеження щодо того щоб вчитися очно.
ДН широко застосовують у світовій системі освіти. Центри ДН є при всіх університетах США, Західної Європи. Підключення Центрів до світової комп’ютерної мережі дозволяє створювати віртуальні класи для студентів. Що знаходяться в різних країнах. Глобальна мережа Інтернет є інтегральним засобом широкого використання ДН. Тому основною проблемою такої форми навчання в Україні за умов не досить активного використання ресурсів Інтернет (особливо по регіонах) є складність з отриманням інформації.
Управління освітою здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування. До державних органів управління вищою освітою належать: Міністерство освіти і науки України; центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади освіти; вища атестаційна комісія України; державна акредитаційна комісія.
Ці установи здійснюють керівництво у сфері освіти, беруть участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки, професійної підготовки кадрів; розробляють програми розвитку освіти, державні стандарти; забезпечують зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до їх компетенції; проводять акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних закладів, видають їм ліцензії, сертифікати; організовують атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань.
Органами громадського самоврядування в освіті є: Всеукраїнський з'їзд працівників освіти; загальні збори колективу навчального закладу; районні, міські, обласні конференції педагогічних працівників; з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим. Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики у сфері освіти.
В Україні діють також інші неурядові організації з залученням іноземного капіталу. Серед найвідоміших міжнародний фонд “Відродження“ (частина мережі фондів Сороса), British Counsil, Французький культурний центр. Всі вони є міжнародними благодійними організаціями, що фінансують проекти, які сприяють національному відродженню та демократизації освіти, підтримують різноманітні програми, надають гранти.
В Україні сьогодні працює понад 360 вищих навчальних закладів різних форм власності та відомчого підпорядкування, які здійснюють наукову і науково-технічну діяльність. В системі вищої освіти працює понад 60% кадрів вищої наукової кваліфікації. Створено Державну цільову науково-технічну та соціальну програму «Наука в університетах» на 2008-2012 рр.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--