Літні погодні умови НПП "Святі Гори" сприятливі для організації рекреаційної діяльності взагалі, еко туризму зокрема. Так купальний сезон триває 93 дні, середні глибини для купання становлять 1,5 - 2,5 м, на значних ділянках є піщані і трав'яні пляжі. На території парку є джерело мінеральної залізистої води з цінними лікувальними властивостями. Вона сприяє лікуванню залізодефіцитної анемії.

Для перенаселеного Донбасу з його великою потребою у відпочинку та оздоровлення місцевих жителів національний парк "Святі Гори" може і повинен стати справжньою "рекреаційної Меккою". Так, до складу зони стаціонарної рекреації парку входять 137 оздоровчих заклади, найвідоміші з яких санаторій "Святі Гори" і "Шахтар". В даний час функціонує тільки 81 заклад, з них - 50 баз відпочинку, 26 оздоровчих таборів. Більша частина курортно-рекреаційних закладів (64,2%) зосереджена на території курорту "Слов'яногірськ".

По сусідству з парком розміщений другий курорт - "Слов'янськ". У межах м. Слов'янська знаходяться солоні озера Ріпне, Сліпне - з лікувальними сульфідними мулових грязями, а також хлоридно - натрієвої Раповию водою. З рекреаційно-оздоровчою метою використовуються також озера Вайсовое, Лиман.

На території Донецької області розвивається також релігійний туризм. Тисячі паломників відвідують Святогірський монастир.

НПП "Святі Гори" - не тільки одні з найяскравіших перлин "природного скриньки" Україна. Це місце релігійного паломництва численних віруючих та прихожан Свято-Успенської Святогірської лаври, розміщеної в межах парку на мальовничому правому березі річки Сіверський Донець.

На початку XVII ст. тут, у печерах крейдяної скелі, існував православний Успенський монастир. На самій вершині цієї скелі, розташовується Миколаївська церква, побудована невідомими майстрами в XVII ст. До середини другої половини XIX ст. належать такі оригінальні споруди Святогірського ансамблю, як Андріївська каплиця на крейдяній скелі, головний храм монастиря - Успенський собор, Покровська церква з дзвіницею, Печерника, залишки Кирило-Мефодіївських сходок, меморіальні поховання відомих родин XIX ст. - Голіциних, Куракіних, Іловайських та ін Пізнавальну рекреаційну цінність представляють печери на території колишнього монастирського Арсеніевского скиту "Святе місце", а також гора "Фавор", де існувала Преображенська церква. Більша частина цих унікальних пам'яток архітектури зараз відреставрована і являє національне культурне надбання.

Висновок

Рекреаційні ресурси - це сукупність природних і антропогенних об'єктів і явищ, які можна використовувати для відпочинку, лікування і туризму.

Найбільше значення мають природно-географічні та історико-культурні ресурси.

Рекреаційне законодавство в даний час перебувати в стані розвитку.

Регіони Україна неоднаково забезпечені природним туристично-рекреаційним потенціалом. Максимальна питома вага природно-рекреаційного потенціалу в сумарному природно-ресурсному потенціалі (ПРП) має АР Крим (1,76%), а мінімальний - Тернопільська (0,11%) та Рівненська (0,12%) області. Проте, не дивлячись на це, з метою розвитку туристської діяльності, залучення туристів в регіони необхідно максимально використовувати наявні там природно-рекреаційні ресурси. Для цього слід виділити найбільш привабливі для туристів природні об'єкти, природно-рекреаційні райони і розвивати відповідну інфраструктуру.

Основними рекреаційними регіонами Україні є території Приазов'я, Причорномор'я а також Закарпаття. Донецька область в достатній мірі забезпечена рекреаційними ресурсами. На її території розташовується національний парк "Святі Гори", Великоанадольський ліс, природні заповідники: Хомутовський степ, Кам'яні могили, Азовська дача, Чердакли та ін.; ландшафти Білосарайської коси; ряд зоологічних та орнітологічних заказників: Крівокоскій лиман, Білосарайська та Крива коса; етимологічні заказники: Старченківського і Кальчінський.

Таким чином Україна має хорошу забезпеченість рекреаційними ресурсами, необхідними для оздоровлення населення. Однак соціально побутовий комплекс з регіонах, використовуваних для рекреації не відповідає сучасним вимогам, що служить перешкодою як для розвитку національного туризму так і для залучення в Україні туристів з інших держав.