Реферат: Религия и её функции
Іноземні джерела про християнство у Київській Русі представлені житіями святих ( Георгія Амастридського, Костянтина Філософа, Стефана Сурожського), енцикликою патріарха Фотія, творами Прокопія Кесарійського, повідомленнями західноєвропейських авторів - архієпископа Бруно (974-1009рр.), краківського єпископа Матвія (12 ст.) та інших. Найдавніші їх свідчення про появу християнства на території, яку обіймає сучасна Україна, стосуються пізньоантичних міст Північного Причорноморя, які ще в перші століття нової ери стали зосередженням найбільших вогнищ християнства.
З цього регіону на початку нашої ери починає поширювати християнство на теренах Східної Європи апостол Андрій Первозванний. Його кафедра містилася в Синопі і була апостольським осередком , найближче розташованим з північнопонтійськими землями. Особливого значення для слов'янського світу має апокрифічний переказ, записаний у “Повісті временних літ”, про те, що перший благовіст Христової віри приніс на землі України апостол Андрій під час однієї з своїх місійних подорожей в середині першого століття. Він благословив гори, де тепер стоїть Київ, поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору, і віщував місту, яке мало тут постати, торжество нової віри і світле християнське майбутнє.
Іншим легендарно-відомим місіонером на українських землях був учень апостола Петра римський папа Климент 4 (88-97рр.). Як опозиціонера до офіційної римської релігії, його було заслано наприкінці І ст. н.е. до каменоломень Херсонесу Таврійського, де він зазнав мученицької смерті за пропаганду християнського віровчення.
Повертаючись до 867р. до Моравії, слов'янські першовчителі беруть з собою частину мощів св Климента , щоб представити їх у Римі і Константинополі.
Розповсюдженню культу св. Климента в Київській Русі сприяло офіційне розміщення після перевезення князем Володимиром (980-1015рр.) з Корсуня (Херсонесу) до Києва у 988р. голови Климента, а також тіла його учня Фіва, в спеціальній раці . Автор “Слова” , виголошеного на честь цієї церкви, вважає св. Климента основним святим Церкви Христової і заступником Руської землі.
Таким чином, релігійно-культові уявлення словен цього періоду були досить розвинутими, і за умов еволюції місцевих культів та вірувань до монотеїзму християнізація східноєвропейських народів дає дедалі вагоміші результати.
В контексті цих подій активізуються слов'янські союзи племен, серед яких починають домінувати поляни на чолі з князем Києм (кін 6-почю7 ст.) Князь Кий заснував \місто біля старого торжища як форпосту, яке згодом назвали на його честь – Київ. Після смерті Кия середнє Подніпров'я було завойоване і поділене міх аварською та хозарською державами, і тривалий час соціально-економічне та духовне життя південно-східних слов'ян визначається владою Хозарського каганату. Хозарський період історії стародавнього Києва характеризувався толерантним відношенням до інших двох поширених релігій - ісламу та іудаїзму.
Наприкінці 8 – поч. 9 ст. християнська громада Києва будує перший храм св. Іллі, який в подальшому фігурує як соборний у місті.
Існування в Хазарському каганаті сильної християнської общини надавало можливість Візантії посилювати свій вплив у південнослов'янських землях. Появилася попередня життєдіяльність і стійкість соціальної організації східних слов'ян, що реалізувалася в утворенні самостійного державного об'єднання “Руська земля” – основи майбутньої Київської Русі.
Наприкінці 9 ст. організаційно в “руській землі” оформлюється церковна структура - митрополія. На чолі якої став болгарин Михаїл (кін. 9 ст.), який схилив київського князя Аскольда до прийняття християнства. Аскольду вдалося домогтися політичного визнання Русі. Однак обмеженість в перейманні візантійського християнства Аскольдом, його нехтування специфікою слов'янського світобачення призвели до того, що у 882р. новгородський князь Олег, використавши язичницьку опозицію, захоплює Київ . наступник Олега на київському столі Ігор (913-945рр.) сприяв дуалістичному, двомірному характеру релігійного життя в державі. Він толерантно ставився до християнства і не заважав його поступовому проникненню в країні.
По смерті Ігоря на чолі держави стає його вдова – княгиня Ольга. Під час її перебування у 957р. у Константинополі було докладено чимало зусиль , щоб здобути найвищого державного титулу “дочки” імператора, для чого Ольга приватно приймає хрещення. Після повернення з Константинополя княгиня починає проводити лінію на обмеження впливу язичництва у державі, порушивши “требища бісівські” і побудувавши дерев'яну церкву святої Софії. Проте заходи Ольги не дали бажаних наслідків. По-перше, не одержавши політичних переваг від Візантії, вона повернула свій погляд на Захід, запросивши священнослужителів з німецького королівства, що піднялося за Оттона І (936-973рр.). За свідченням німецьких хроністів , посли від княгині Ольги “просили посвятити для цього народу єпископа і священників”. У Проте вже в 962р. вони вернулися назад ні з чим. По-друге, намагання зберегти власну самобутність між Заходом і Сходом приводило до того, що в києво-руському суспільстві періодично відбувалося реставрування язичництва. Діяльність Ольги не знаходить підтримку і розуміння у її найближчому оточенні. Навіть син Святослав , незважаючи на вмовляння матері, відмовляється від прийняття християнства. Язичницька опозиція, скориставшись з цієї ситуації, усуває Ольгу від влади і віддає управління країною до рук войовничого, але , як показав подальший перебіг подій, недалекоглядного князя Святослава.
Хрестити Київську Русь і проголосити християнство державною релігією припало князю Володимиру. Прийшовши до влади за допомогою варязької дружини і язичницької еліти, Володимир задля їх інтересів запровадив язичницький пантеон богів. На місці старого капища , де стояв ідол Перуна, з'являються 6 різноплеменних богів – Перун, Дажбог, Хорс, Стрибог, Сімаргл, Мокош. Однак вони не змогли ідеологічно закріпити реформаторську діяльність Володимира. До цього додалися зовнішньополітичні обставини, за яких Київська держава опинилася практично в оточенні християнських держав.
Обережна і далекоглядна політика Володимира швидко приносить йому успіх в питанні запровадження християнства в Київській Русі. Сталося це за обставин послаблення внутрішньополітичного стану у Візантійській імперії. Як відомо, у другій половині 80-х рр. Х ст. вибухає вкрай небезпечне антиурядове повстання на Сході імперії, очолюване Вардою Фокою і підтримане населенням Таврії. Скрутне становище, в якому опинився імператор Візантії, змусило його звернутися до Києва з проханням про військову допомогу. Умови, за якими Київ погоджувався допомогти Візантії, продиктував Володимир. За ними київський князь зобов'язувався допомогти імператору придушити повстання, а за це він мав віддати за Володимира свою сестру та сприяти охрещенню населення Київської держави.
Після офіційного хрещення киян у 988р. християнство стає державною релігією Київської Русі. Однак подальше утвердження християнського віровчення в країні засвідчує ігнорування Володимиром зовнішніх ініціатив у християнізації населення. А саме, Володимир намагається не підпорядковуватися на константинопольському патріархату, ні римському папі, а продовжує розпочатий в Моравії Кирилом і Мефодієм процес розбудови слов'янського варіанта християнства.
+