Реферат: Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання
У сучасній філософії релігії стрижневими є й гносеологічні питання: чи є релігійні міркування та висловлювання знаннями подібно до наукового знання про дійсність категоріями можна передати релігійні вірування; чи с релігійні вірування раціональними, що є спільного між наукою і релігією та ін.
Значне місце посідає й проблема сенсу мови релігії. Філософські зусилля спрямовуються на визначення статусу мови релігії (це особлива «релігійна мова» чи «релігійне використання мови»?); на пошук критеріїв усвідомлення мовних виразів, що використовуються у спілкуванні віруючих; на описування співвідношення у цій мові свідомого та несвідомого, усвідомленого й істинного (хибного), осмисленого і граматично правильного тощо.
Інтерпретація релігії у філософії релігії залежить від контексту певного філософського напряму — екзистенціалізму, феноменології, філософії життя, герменевтики, позитивізму тощо.
3. Історія релігії.
Слідом за філософією релігії у межах філософського знання формується й історія релігії.
Історіярелігії—розділрелігієзнавства, якийрозглядаєплиннийу часірелігійнийфеноменувсьомуйогорізноманітті, відтворюєісторичніформирізнихрелігій, нагромаджуєізберігаєінформаціюпро релігії, щоіснувалиабоіснують.
Перші праці з історії релігії з'являються вже у XVIII ст. завдяки творчим зусиллям французьких дослідників Шарля де Бросса (1709—1777) і Шарля-Філіпа Дюпюї (1742—1809). Значний внесок у розвиток історії релігії зробили англійські вчені Вільям Робертсон-Сміт (1846—1894), англійський ентограф, дослідник первісної культури Едуард-Бернет Тайлор (1832—1917), англійський історик, етнограф Джеймс-Джордж Фрезер (1854— 1941), австрійський теолог, етнограф і лінгвіст Вільгельм Шмідт (1868—1954).
Історія релігії, з одного боку, аналізує релігію як певну замкнену систему, з іншого — вивчає соціально-історичний та історико-культурний контексти її побутування. Дослідження тут ведуться в межах загальної історії релігії, історії певних конфесій, наприклад християнства, ісламу, буддизму, або країнознавчої історії релігії (історія українського православ'я, історія релігії в Англії тощо). При цьому визначаються загальні закономірності історичного розвитку релігії, особливості поєднання в цьому процесі об'єктивного і суб'єктивно, стихійного і свідомого, традиційного й інноваційного тощо.
4. Соціологія релігії.
Із середини XIX ст. починає формуватися соціологія релігії.
Соціологіярелігії—розділрелігієзнавства, щовивчаєсуспільні основирелігії, їїмісце, функціїйрольусуспільнійсистемі, вплив релігіїнаіншіелементицієїсистемийспецифікузворотноговпливунарелігіюпевногосуспільстваїї засновниками вважаються німецький соціолог і філософ Макс Вебер (1864—1920), французький соціолог, філософ Еміль Дюркгейм (1858—1917), німецький філософ, соціолог Георг Зіммель (1858—1918), що виробили методологічні засади й теоретичні принципи, якими послуговується сучасна соціологія релігії.
Цей розділ релігієзнавства досліджує релігію як суспільну підсистему; вивчає причини виникнення релігії; закономірності й особливості її функціонування; аналізує структуру та елементи релігії, її місце, функції й роль у суспільній системі; визначає сутність, характер впливу релігії на особу, соціальні спільноти та специфіку їхнього взаємовпливу.
Соціологія релігії розглядає релігію на теоретичному й емпіричному (чуттєвому) рівнях. Теоретичний рівень дає змогу сформувати фундаментальні положення про релігію як цілісну систему, що функціонує у взаємозв'язку з іншими структурними елементами суспільства. На емпіричному рівні релігія постає у своїх конкретних проявах — як на макро- (суспільство, регіони), так і на мікрорівні (особа, малі соціальні групи віруючих).
5. Психологія релігії.
Наприкінці XIX — на початку XXст. формується психологія релігії.
Психологіярелігії—розділрелігієзнавства, щодосліджуєпсихологічнізакономірностівиникнення, розвиткуйфункціонуваннярелігійногофеноменанаіндивідуальному, груповомуйсуспільному рівнях; зміст, структуру, спрямованістьрелігійнихвірувань, уявлень, переживаньтощо; їхмісцеірольурелігійномукомплексітавплив нанерелігійнісферижиттяконкретнихіндивідів, соціальнихгруп, суспільствазагалом.
Суттєвий внесок у становлення та розвиток психології релігії зробили німецький психолог, фізіолог і філософ Віль-гельм Вундт (1832—1920), французький соціолог, психолог Гюстав Лебон (1841—1931), американський психолог і філософ Вільям Джеймс (1842—1910), німецький філософ Віль-гельм Дільтей (1833—1911), французький філософ, соціолог, психолог і етнограф Люсьєн Леві-Брюль (1857—1939) та ін.
Психологія релігії вивчає емоційний вимір релігії — релігійні настрої, переживання, почуття, мотиви, установки; аналізує психологічні аспекти релігійної діяльності: культу, навчання і виховання, спілкування віруючихтощо. Досліджуються психологічні аспекти виникнення, розвитку й функціонування релігійності на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях. При цьому з'ясовується специфіка релігійних вірувань, уявлень, настроїв, переживань, традицій, виявляються їх місце і роль у релігійному комплексі, їх вплив на нерелігійні сфери життєдіяльності особи.
Для розуміння і пояснення релігійних явищ психологія релігії використовує різноманітні психологічні теорії, зокрема біхевіоризм, психоаналіз (фрейдизм і неофрейдизм), когнітивізм, трансперсоналізм та ін.
6. Феноменологія релігії.
Майже водночас із розвитком психології релігії набувають самостійного статусу й феноменологічні дослідження. їх автори прагнуть зрозуміти смисл релігійних явищ без світоглядних та ідеологічних упереджень, цікавляться способами, у які конкретна особа сприймає у своєму досвіді релігійну реальність. Вони вивчають форми вираження релігійного, відшукують обставини, за яких воно має для особи певне значення.
Феноменологія релігії намагається аналізувати феномен релігії без опертя на раціональні засоби, посилаючись при цьому на так зване ейдетичне (вільне від наявних у досвіді суджень та оцінок) бачення, інтуїцію, особливе вчування тощо. Феноменологія релігії має на меті з'ясувати власні якості релігійних явищ — риси, ознаки, які безпосередньо не дає процес релігійного відображення і які є продуктом мисленнєво-фантазійного виповнення сущого й творення віруючим належного (категорії «спасіння», «спокута», «святе», «священне й профанне» тощо). Вона є плідним теоретико-методологічним засобом вияву глибинного сенсу релігійності, слугує створенню передумов для адекватного теоретичного відтворення історії релігії.
Феноменологіярелігії—розділрелігієзнавства, щодосліджуєрозуміннясмислурелігійноговираженняконкретноїлюдининаосновіїїінтуїції, особистихвідчуттяібачення.
Незважаючи на введення самого терміна ще у 1887 р. голландським теологом та істориком релігії Шантепі де ла Соссе (1848—1920), феноменологія релігії набуває розвитку тільки в XX ст., особливо з виходом двох монографій голландського теолога і релігієзнавця Герарда ван дер Леува (1890—1950) — «Вступ до феноменології релігії» (1925) і «Феноменологія релігії» (1933). Значний внесок у розроблення проблем феноменології релігії зробили німецький філософ, теолог Рудольф Отто (1869—1937), німецький філософ і соціолог Макс Шелер (1874—1928), франкомовний філософ, історик Мірча Еліаде (1907—1986) та ін. Географія релігії. Існує тісний зв'язок між появою і розвитком релігій та певним етнічним підґрунтям, конкретним географічним середовищем. На виникнення, поширення релігій, їхній зміст і форми впливають природні умови буття певного етносу: ландшафт; особливості клімату, рослинного та тваринного світів; наявність чи відсутність річок, морів; специфіка ґрунту та його родючість тощо. Досліджує роль і місце природного фактора в появі й поширенні релігій певного спрямування географія релігії.
7. Географія релігії
розділрелігієзнавства, щовивчаєрольприродногофактораупоявійпоширеннірелігійврізнихираїнахіре-гіонахземноїкулі, досліджуєпросторово-часовізакономірностівзаємодіїрелігійногофеноменаіззовнішнімсередовищем.
Географічні аспекти вивчення релігії є дуже давніми — вони сягають часів давньогрецького історика Геродота. Предмет географії релігії уперше сформулював І. Кант, визначивши його як взаємодію «релігія — зовнішнє середовище». Із погляду Канта, цей розділ релігієзнавства мусить вивчати окремі конфесії, їх існування в конкретних природних, соціально-культурних, етнічних, економічних умовах різних країн; досліджувати вплив певних релігій на етнокультурні процеси в них і зворотну дію зовнішніх умов на релігію в ході її поширення.
Сучасна географія релігії прагне дати наявну релігійну карту світу; спрогнозувати перспективи її зміни; розкрити залежність певних релігій від умов конкретних географічних регіонів; передбачити появу там нових релігій. Вона розглядає географічний аспект виникнення і подолання міжконфесійного протиборства, виявляє взаємозв'язок етнічного та конфесійного в релігійній мобільності тощо.
Нині, окрім названих розділів релігієзнавства, розвиваються політологія релігії, культурологія релігії, етнологія релігії, з'являється герменевтичне та корпоративне релігієзнавство. Тож релігієзнавство є складним, багатоплановим утворенням, яке постійно розвивається.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Академічне релігієзнавство: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Анатолій М. Колодний (наук.ред.). — К. : Світ Знань, 2000. — 862с.
2. Гудима Арсен Миколайович. Релігієзнавство: Підруч. для студ. вищ. мед. закл. освіти I-II рівнів акредитації. — Т. : Укрмедкнига, 2002. — 262с.
3. Лубський В. І., Бурлак С. М., Вороновська Л. Г., Горбаченко Т. Г., Козленко В. М. Релігієзнавство: Предмет, структура і методологія курсу. Релігія як предмет дослідження. Загальна характеристика релігій світу. Ранні національні релігії. Пізні національні релігії. Світові релігії. Нетрадиційні релігії. Свобода совісті як загальнолюдська цінність: Підручник. — К. : Видавничий центр "Академія", 2000. — 408с.
4. Лубський Володимир Іонович, Теремко Василь Іванович, Лубська Марія Володимирівна. Релігієзнавство: Підручник. — К. : Академвидав, 2002. — 432с.