Реферат: Революція 1905-1907 р.р. в Росії, розстановка ії політичних сил

Рада вирішувала найважливіші загальнодемократичні питання того часу: про загальний страйк, 8-годинний робітничий день, про свободу слова, зібрань, демонстрацій, недоторканості особи і т.п.

В ході Всеросійського Жовтневого страйку 77% загального числа бастуючих вели боротьбу під політичними гаслами, центральний з яких був "Геть самодержавство!". 30% робітничих добилися задоволення своїх вимог, біля 60% робітничих закінчили боротьбу компромісом.

Таким чином, специфічний пролетарський засіб боротьби - страйк - ставало загальнонаціональним, а успіх її пояснювався об'єднанням всіх опозиційних самодержавству сил.

Загальнонаціональний підйом в жовтні 1905 року показав, що, незважючи на специфічні вимоги різноманітних соціальних шарів, російське суспільство являло собою зразок національної консолідаціі, висловило рідку одностайність в питанні про те, проти кого був направлений його протест.

Революційні події, хоча і поволі, змінювали світогляд селян. Вони викликали у них прагнення стати розпорядниками своєї долі. Однак незважючи на численні спроби різноманітних політичних партій влити селянський рух в загальне русло революційної боротьби, воно в значній мірі залишалося стихійним.

Осінь і зима 1905 року принесли нові форми організації селянських виступів - революційні селянські комітети, що намагалися вирішити насильницькими засобами земельне питання. 31 жовтня 1905 року в селі Марково Волоколамського повіту Московської губернії селяни зажадали установи повновладної народної думи, знищення станової нерівності, відмовилися платити викупни платежі. На сході була утворена Марковськая республіка, її президентом обрали старосту

І. А. Буршина. Селянська республіка проіснувала майже рік.

Селянський рух наклав істотний відбиток на весь хід революції. Розмах селянських виступів восени 1905 року змусив царя підписати 3 листопада маніфест про зменшення наполовину викупних платежів з селян з 1 січня 1906 року і про припинення їхньої виплати з 1 січня 1907 року.

12 жовтня 1905 року в розпал Всеросійського Жовтневого політичного страйку відкрився установчий з'їзд конституційно-демократичної партії (кадети), першої легальної політичної партії Росії. В склад її Центрального Комітету війшло 11 великих поміщиків і 44 представників інтелігенції (В. І. Вернадський, А. А. Кизеветтер, В. А. Маклаков, П. Н. Милюков, П. Б. Струве, І. І. Петрункевич і ін.). Костяк партії склали члени "Союзу звільнення". Їхнім політичним ідеалом було конституційне влаштування на основі загального виборчого права. По цьому же принципу вони підбирали собі союзників.

Програма кадетів містила наступні основні вимоги:

- рівність всіх перед законом, відміна стану, свобода совісті, політичні свободи, недоторканість особи, свобода пересування і виїзду за кордон, вільний розвиток місцевих мов на ряді з російським;

- Установче зібрання; розвиток системи місцевого самоврядування, збереження державної єдності;

- відміна смертної кари;

- відчуження частини поміщицького (передусім здаваїмого в оренду селянам на кабальних умовах), всього державного земельного фонду і надання його малоземельним і безземельним селянам;

- свобода робітничих союзів, право на страйки, 8-годинний робітничий день, охорона праці жінок і дітей, страхування робітничих;

- свобода викладання, зменшення плати за навчання, загальне безкоштовне обов'язкове початкове навчання і т.п.

- державне влаштування, що визначається основним законом.

Кадети хоча і визнавали необхідність конституційної монархії, монрахістами не були. Вони відносилися до неї як до неминучості, зважаючи на, по словам одного з видних кадетів Ф. Ф. Кокошкина, "звички населення втілювати подання про державу неодмінно в живому символі", "монархія була для нас... Питанням не принципу, а політичної доцільності".

Кадети називали себе ще “партією народної свободи”. В розпал Всеросійського Жовтневого політичного страйку вони нерідко діяли разом з лівими партіями. Так, єкатеринбурзькі кадети допомагали місцевим соціал-демократам грошами, укривали від поліції, давали свої паспорти, надавали явки, разом виступали на мітингах.

Однак це об'єднання не було тривким. Вищим принципом своєї партії вони вважали демократію, не ту демократію, що відстоює пріоритет класу або мас, а демократію як гарантію прав особистості, індивіда. Вони вважали, що класова демократія, а тим більш диктатура класу веде до обмеження прав і свобод інших шарів; між ними неминучо буде суперничиство, в суспільстві посилиться напруга, що призведе до ще більшому коагулюванню прав і свобод особистості, до конфліктів, до політичної нестабільності.

В бурхливі жовтневі днів 1905 року кадети нерідко були схильні до самих радикальних мір, в тому числі навіть до підтримки збройного повстання.

Маніфест 17 жовтня. В період Всеросійського політичного страйку, повсюдних виступів різноманітних шарів суспільства царський уряд знаходився в стані розгубленності.

17 жовтня 1905 року цар підписав найвищий маніфест . В ньому проголошувалися “непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсної недоторканості особи, свободи совісті, слова, союзів і зібраннь”. Маніфест надавав виборче право тим шарам населення, що були його позбавлені. Майбутня Дума наділялась законодавчими правами замість законодорадчих.

19 жовтня Витте був призначений головою Ради Міністрів. Росія отримала шанс перейти від самодержавної форми правління до конституційної монархії, лібералізації політичного режиму.

Маніфест 17 жовтня по-різному був зустрі в суспільно-політичних колах Росії. 18 жовтня вийшло звернення РСДРП “ДО російського народу”: “Борющийся пролетаріат Росії переміг... Цар куль і кнутів, цар в’язниць і шибениць, цар шпигунів і катів підписав маніфест про права народу... Цар і маніфести брешуть і лицемірять, і вірити їм не можна. Вони хочуть заспокоїти народ паперовою конституцією і нишком відібрати те, що йому пообіцяли... Перемога одержана, але цього мало...”.

Маніфест 17 жовтня відбився на долі “Союзу союзів”. З нього вийшли земці-конституционалисты і академічний (професорсько-викладацький) союз. Вони поповнили ряди кадетської партії. До листопада 1905 року “Союз союзів” налічував вже 94 тис. членів. Поряд З центральним діяли і місцеві “Союзи союзів” на рівні губерній. 28 листопада бюро “Союзу” приймає рішення готуватися до загального страйку і “останньої збройної бійки з ворогами народної свободи”.

Таким Чином, в “Союзі союзів” в кінцевому підсумку перемогли революційно-демократичні сили. Милюков відійшов від керівництва Союзом.

Незабаром після опублікування царського маніфесту оформилася партія “Союз 17 жовтня” (октябристи), в яку війшли А. І. Гучков, Д. Н. Шипов і інші великі промисловці, торговці, поміщики. Октябристи повністю підтримували царський маніфест.