Реферат: Риск и ликвидность инвестиций комерческих банков
д) мінімізацію банківських ризиків.
Досягти банкам усіх цілей одночасно неможливо, необхідно знайти компромісне рішення , з’ясувати що для банку на даний час є пріоритетним, а що – другорядним. Так наприклад, комерційні банки як інституційні інвестори, вкладаючи кошти в цінні папери, можуть сформувати вторинні ліквідні резерви для поліпшення своєї ліквідності і ця мета для них буде настільки важливою , що на ринку цінних паперів банки встановлюватимуть таку ціну на свої фінансові активи, аби якнайшвидше їх конвертувати в готівку, незважаючи на інші цілі інвестування.
Збереження вкладених коштів знову ж таки досягається за рахунок зменшення дохідності паперів та зменшення капіталу. Найнебезпечніше вкладати кошти в облігації державних позик , у муніціпальні облігації, в акції фінансово стійких фірм, оскільки такі цінні папери забезпечені державними ресурсами чи багатством фірми. Їх дохідність не дуже велика, оскільки досить висока купівельна ціна у зв’язку із значним попитом на них.
Максимальний дохід від інвестицій у цінні папери одержить інвестор тоді, коли вкладе кошти в акції фирм, які щойно створилися. Ці фірми виплачують високі дивіденди як плату за ризик.
Стосовно примноження капіталу, то суттєве його зростання можливе у власників звичайних (простих) акцій економічно стійкихакціонерних компаній. Дивіденди тут невисокі, але капітал інвестора зростатиме.
Сукупність придбаних банком цінних паперів, право на володіння, користування та розпорядження якими належить банку та які згруповані за їх типами та призначенням, називається портфелем цінних паперів (інвестиціним портфелем).
Банківські портфелі цінних паперів класифікують залежно від мети вкладень (рис. 4)
 |
Рис.4 Класифікація банківських інвестицій [13,c.11]
1.3 РИСК И ЛИКВИДНОСТЬ ИНВЕСТИЦИЙ
Інвестиційні операції підлягають ризикам, які можна поділити таким чином:
а) зовнішні;
б) ринкові;
в) ризики формування інвестиційних портфелів.
До зовнішніх ризиків відносять: політичні, що спричинені нестійкою політично-економічною ситуацією в країні; та соціальні, що пов’язані з нестійкою соціальною ситуацією.
Із виходом країни з кризи в цілому інвестори можуть очікувать пониження зовнішніх ризиків.
Ринкові ризики розподіляються на :
а) кредитний (діловий) ризик – пов’язаний з тим, що емітент, який випустив боргові цінні папери, опиниться в скрутному фінансовому становищі. Погіршення фінансового стану емітента ставить під сумнів його спроможність погасити борговий цінний папір у повному обсязі та в установлені строки і сплатити нараховані проценти, а також спроможність повернути власникові пайового цінного паперу частину капіталу та належну цьому інвесторові частку нерозподіленого прибутку або виконати інші зобов’язання за цим папером;
б) інфляційний ризик – ризик того, що при високій інфляції доходи інвесторів не зможуть перекривати швидке знецінення вкладених інвестиційних коштів;
в) процентний ризик – це ризик втрат, що можуть мати інвестори чи емітенти у зв’язку із зниженням процентних ставок на ринку. Зниження ринкової вартості цінних паперів унаслідок зміни ринкової норми дохідності змінює рівень дохідності поточних та можливих інвестиційних вкладів;
г) відкличний ризик виникає для інвестора тоді, коли емітент відкликає свої відкличні цінні папери раніше, аніж інвестор отримає від них очікуваний дохід ;
д) ризик ліквідності – ризик, пов’язаний із можливістю втрат при реалізації цінних паперів у зв’язку із зниженням їх привабливості й можливості швидкої реалізації.
Ризики формування інвестиційного портфеля можуть очікувати інвестора, якщо він бажатиме виконати всі цілі інвестування одночасно – досягти ліквідності, дохідності, безпечності вкладень, зростання його капіталу [16,c.41].
До методу управління інветиційними ризиками відноситься диверсифікація вкладень, тобто формування інвестиційного портфеля за рахунок багатьох видів цінних паперів і паперів, які мають різний рівень якості; підтримка ступінчастої (сходинкової) структури портфеля – кошти так вкладаються в цінні папери, щоб у майбутньому кожного поточного року закінчувався термін погашення деякої частини вартості цінних паперів, тоді сума одержаних коштів від погашення реінвестуватиметься в цінні папери з максимальним терміном погашення.
Для зменшення ризиків при інвестуванні в цінні папери застосовують також стратегію “ штанги ”.У цьому разі суттєва частина інвестиційного портфеля складається із довгострокових зобов’язань, зрівноважених короткостроковими паперами при відсутності середньострокових.
Якщо прогнози на ринку цінних паперів вказують на зниження довгострокових процентних ставок, то банки здійснюють купівлю довгострокових цінних паперів. При зменшенні короткострокових процентних ставок доцільно вкладати кошти в короткострокові зобов’язання, увесь час при цьому зрівноважуючи інвестиційний портфель за строками.
Однак найсуттєвішими методами управління інвестиційними ризиками для комерційних банків є дотримання ними економічного нормативу інвестування, який не повинен перевищувати 50 % власного капіталу банків, та створення резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, що виникають у раз погіршення фінансового стану емітента цінного папера, унаслідок зміни норми ринкових процентних ставок, зміни інвестиційної політики банку.
Резерв на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами формується в разі зниження їх ринкової вартості нижче рівня балансової вартості. Резерв для портфеля цінних паперів на продаж створюється за окремими групами цінних паперів, а для цінних паперів на інвестиції – на весь портфель цінних паперів.
При розрахунку резерву береться до уваги тільки балансовий портфель цінних паперів, крім деривативів цінних паперів, цінних паперів власної еміссії, врахованих векселів тощо. Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що є у портфелі банку: на продаж – 15 і більше робочих днів та на інвестиції – 30 і більше робочих днів.
Для цілей резервування визначено чотири категорії класифікації цінних паперів, що базуються за факторами наявності чи відсутності активного ринку для певного типу цінних паперів (рис.5)
Наявність ринку
 | |
|