Реферат: Риски в банковской практике

Децентралізована схема передбачає створення страхового резерву (пулу) безпосередньо на рівні самого комерційного банку. (індивідуальний принцип страхування), і у разі недостатності зарезервованих коштів виникає проблема із компенсацією решти вкладників.

Як видно з наведеного, найбільш продуктивним механізмом є централізована схема страхування.

Раніше в Україні діяла практика децентралізованого резервування в розмірі 11% від суми залучених вкладів фізичних осіб. Але зараз діє Положення “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”, яким передбачено використання централізованої схеми формування страхового фонду.

Резерв компенсації втрат від активних операцій

На сьогоднішній день комерційні банки створюють резерви майже під усі активні операції. Існують два види резервів на відшкодування збитків від активних операцій – загальний та спеціальний. Загальний резерв створюється тільки під один вид активних операцій банку – під стандартні кредити, спеціальні резерви формуються під усі активні операції, за якими банк може достовірно оцінити суму збитків.

Резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості КБ використовується для покриття можливих втрат від дебіторської заборгованості, якщо вона визнана безнадійною. Розмір резервів диференцюється залежно від класифікації дебіторської заборгованості за групами ризику окремо для заборгованості, що виникла виходячи з договорів, з урахуванням кількості днів прострочення і для заборгованості, що виникла не на підставі договорів, а залежно від часу її знаходження на балансі.

Відповідно до Положення «Про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами» НБУ наполегливо вимагає від КБ, які купують та продають ЦП, формувати резерви під ці операції. Але положення багатьох моментів не враховує.

1) не враховані особливості інвестицій банків до статутних фондів юридичних осіб.Справа в тому, що за бух. Обліком в 320 групі Плану рахунків КБ-ки разом з акціями враховують вкладення до статутних фондів юридичних осіб. Останні не відносяться до ЦП і не обертаються на ринку ЦП. Але резерви під ці вкладення повинні формуватися.

2) не враховані особливості банківських інвестицій в акції закритих акціонерних товариств, під купівлю продаж яких банк повинен сформувати резерв, рівний сумі договору, оскільки згідно Положенню 100% резервуванню підлягають ЦП, які не мають активного ринку;

3) не враховані особливості банківських вкладень в інфраструктуру фондового ринку;

4) не враховані особливості обігу державних ЦП.

Окремим випадком спеціального резерву вважається резерв подальших витрат, платежів та збитків . Він має свою особливість, оскільки обліковується не як контрарний рахунок, а як рахунок зобов’язань. Це продиктовано тим, що такий резерв у балансі неможливо віднести до якоїсь конкретної категорії активів і показати як скорочення її балансової вартості.

Слід звернути увагу на формування резервів для покриття кредитних ризиків , оскільки кредитні операції відносяться до базових операцій. Найризиковішими являються кредити, гарантії та депозити, надані СГД. А серед них найризиковішими для банків є кредити, надані за експортно-імпортними операціями, внутрішньоторгівельними операціями, та кредити, спрямовані на поточну діяльність (див. Табл. 3.6.2.).

У випускній роботі використані дані, отримані під час практики, наведені у таблиці 3.6.3. С – це системні банки.