Реферат: Роль предмета в художній літературі

Прозорий вітер на ясному тлі, -змалюй дуби,

Могутні і крислаті,

Котрі од вітру гнуться до землі [6, 137].

Рецептивна естетика називає візуалізацію одним із головних засобів увиразнення внутрішньої форми. Р. Інґарден пояснює явище візуалізації в термінах актуалізація або конкретизація, коли говорить про "оприсутнення" предметів в уяві та фіксацію їх у "живій пам'яті" читача [3, 184]. М. Мак-Люен стверджує: "Принцип переведення невізуальних об'єктів та енергій у візуальні є підмурівком "прикладного" знання будь-якої епохи" [11, 249]. А М. Зубрицька називає проблему візії та візуалізації однією з центральних теоретико-літературних проблем homo legens - "людини, що читає". Стверджуючи виняткову роль візії та візуалізації автора і читача у процесі написання та сприймання художнього тексту, дослідниця зауважує: "Література як словесно-комунікативне мистецтво є репрезентантом духовного виміру, який ділить простір візуалізації на зовнішній та внутрішній... Як ми дивимось на світ і що ми бачимо навколо себе, залежить однаково від ока як зорового органу і від внутрішнього ока, що просвітлює простір нашої думки" [2, 45].

На безперечній важливості цього явища наголошують і теоретики літератури, і самі митці. Зокрема, Є. Рейн вважає очі домінантним органом відчуттів поета, стверджуючи: "Зір і є тим механізмом, який утягує речовий світ у поезію" [14,5]. Характеризуючи вміння Й. Бродського створювати надзвичайні за образністю метафори, Є. Рейн називає його "поетом дивовижного (изумительного) зору" [14, 7].

Об'єктивна реальність дається нам через відчуття, а художня реальність-через уяву. Тому візуалізація - це умова, необхідна для сприймання художнього твору: завдяки здатності до "внутрішнього бачення" та фантазування читач формує уявні картини, у такий спосіб актуалізуючи для себе внутрішній світ твору- його персонажів, пейзажі, інтер'єри. Зазначмо, що процес візуалізації - це не сухе відтворення предметного плану об'єктивної реальності, а творчий процес передачі художньої енергії через деталі та образи.

Для прикладу, рядки поезії Л. Костенко "В маєтку гетьмана Івана Сул йми..."

... і тільки гриви... курява... і свист...

лунких копит оддаленілий цокіт...

і ми... і степ... і жовтий падолист...

і цих дворів передвечірній клопіт... [6, 26]

- чудовий зразок того, як за допомогою предметного ряду поетеса створює візію - тривимірну картину, котра поєднує час і простір, зорові і звукові образи, інформативне наповнення та емоційне враження, і в такий спосіб генерує потужні смислові концепти історичної та генетичної пам'яті.

Час, простір, образи персонажів опредмечуються - візуалізуються - і саме тому стають придатними для усвідомлення й подальшого аналізу читачами.

О. Потебня довів, що наша думка за змістом - це "або образ, або поняття" [13, 36]. Справді, текст мистецького твору сприймається нами як низка образів - чуттєвих (зорових, слухових тощо) або емоційних, що виникають у свідомості, а то й підсвідомості, читача. Художній предмет стає джерелом образності літературного твору, об'єднуючи візуальний, інтелектуальний і емоційний моменти - з одного боку, дає "картинку", з другого - формує поняття про час, простір чи персонажа, а також викликає певні емоції, настрій.

Завдяки інформаційно-емоційному відображенню художнього предмета у свідомості читач має змогу на чуттєвому рівні "ввійти" в художню реальність, отримує доступ до під- і над-текстового рівня інформації. Предметний світ творить своєрідні декорації до того, що відбувається в зображуваному письменником художньому світі. Художня предметність незамінна у великих прозових творах, творах на історичну тематику, бо завдяки їй автор змальовує певну історичну епоху. Не менш, а може, і більш важлива вона в поезії - тут вона навіює відповідний настрій, надає поетичному слову особливої енергетики - здатності викликати певні емоційні стани.

Так само, як реальна предметність заповнює наш простір і формує світ, що визначає наші думки, вчинки та світоглядні орієнтири, предметний план художнього твору стає джерелом інформації про літературних героїв. Можемо говорити також про те, що предметність формує просторовий та часовий континууми художнього світу - в основі класичних дефініцій часу і простору лежить їх оречевлення: час розуміється як "порядок слідування одна за одною речей", а простір - як "порядок речей, що існують одночасно" [12, 38]

Отже, предмети стають декораціями, тлом дії, прикметами пори року чи вказівкою на час доби, знаками думок чи почуттів або знаками інших предметів.

Наприклад, у рядках поезії Л. Костенко

...Струшується сад, як парасолька.

Мокрі ниви, і порожній шлях...

Ген корів розсипана квасолька

Доганяє хмари у полях [6, 92]

предмет корів розсипана квасолька окреслює широчінь простору - відстань та перспективу, з якої череда корів виглядає жменькою квасолі. Через формування просторового плану за допомогою предметів старовини (праска, трельяж, карафа, годинники) у вірші "Старий годинникар" [6, 19] поетеса реалізує концепт Часу, а в поезії "Дзвенять у відрах крижані кружальця..." [6, 41] абстракція Самотність (покинутість, занедбаність) втілюється в образі стежки, по якій вже тільки сніг іде. З'ясувавши основні поняттєві складники аналізованої категорії та її функції у процесі сприйняття художнього твору, слід подати її дефініцію. Для Г. Клочека вихідним параметром визначення "художнього предмета" є його функціональність: "Предмети, що виконують важливу художньо-генерувальну функцію, можна назвати художніми предметами" [5, 91]. Учений розглядає художній предмет як особливий компонент художнього світу, що втілює авторську інтенцію і працює на "кінцевий результат" - генерування художньо-естетичної енергії.

Погляд О. Чудакова дещо ширший (скажімо, ліберальніший) - для нього предмет стає художнім, щойно вводиться автором у твір. Утім дослідник усе ж таки розрізняє ступені відмінності художнього предмета від емпіричного в різних письменників - митців "першого, другого і третього рядів" [17, 35]. Для нього художність предмета - це один із критеріїв художності твору та талановитості автора.

Можемо погодитися з обома вченими: безперечно, автор високомистецького твору невипадково вводить у текст ті чи ті предмети; у такому творі немає зайвих, "прохідних" предметів - кожен "працює" на певний результат - настрій, враження чи картину. Водночас рівень їх "художності" (якщо розуміти художність як образність, смислове та емоційне наповнення, гармонію змісту і форми тощо) може різнитися. Ця шкала - умовна, але все ж існує. З огляду на це, оптимальним вважаємо таке визначення категорії: Предмети (природні і рукотворні речі, елементи інтер'єру, деталі портрета чи пейзажу), котрі функціонують у художньому світі як носії інформації, емоції та художньої енергії, ми називаємо художніми предметами.

Насамкінець укажемо найбільш ефективні методи дослідження категорії. Для аналізу художньої предметності потрібен метод, який би давав змогу моделювати процес сприймання предмета й у такий спосіб виявляти й пояснювати процес генерування ним художньої енергії. На цю роль, як видається, найбільше підходить рецептивна поетика, котра поєднує в собі набутки різних методологічних доктрин та будується на засадах системного підходу. Крім цього, залучення семіотики та феноменології дозволить із максимальною точністю та послідовністю аналізувати різноманітні явища художнього тексту, з'ясовувати їх інтенційність, виокремлювати зв'язки між ними та вибудовувати їх у струнку логічну систему.

Література

1. Гинзбург Л. О лирике. - Ленинград, 1974. - 414 с.