Реферат: Розгляд спорів господарськими судами

Відповідно до ст. 1 ГПК країни господарчі спори з участю громадян-підприємців передані також на розгляд господарських судів.

Господарському суду підвідомчі справи, що виникають у зв’язку із оскарженням відмови у державній реєстрації, або якщо ця реєстрація не проведена у встановлений строк, якщо засновником (засновниками) підприємства є юридичні особи. У випадку, коли одним із засновників підприємства є не юридична особа, а з позовною заявою щодо відмови в його реєстрації або не проведення її у встановлений строк звертається засновник – юридична особа, позовна заява підлягає розгляду господарським судом.

Відповідно до статті 8 Закону України “Про підприємництво” судовий порядок скасування державної реєстрації підприємства встановлений для випадків: визнання недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, установчих документів, здійснення діяльності, що судового порядку, рішення про скасування державної реєстрації може бути визнане недійсним в порядку передбаченому законодавством.

Господарському суду також підвідомчі справи про вирішення спорів із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств, про визначення недійсними установчих документів. Чинне законодавство не передбачає розгляд в господарському суді позовів трудових колективів про визнання недійсними актів про ліквідацію або реорганізацію підприємства.

Відмова у реєстрації об’єднання громадян може бути оскаржена до суду загальної юрисдикції 1 ст. 16 Закону України “Про об’єднання громадян” оскільки до реєстрації об’єднання громадян не є юридичною особою.

Спори, пов’язані з примусовим розпуском (ліквідацією) об’єднання громадян, вирішуються господарським судом, на загальних підставах за заявою легалізую чого органу або прокурора. Проте стаття 2 ГПК і Угода про порядок вирішення спорів. Пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.92 р., не передбачають права прокурорів держав, що раніше входили до складу СРСР, на подання позовів до господарських судів України. Отже, до укладення відповідних міждержавних угод чи договорів, заяви таких прокурорів розгляду господарськими судами України не підлягають.

У визначенні підвідомчості справ зі спорів, що виникають у застосуванні Закону України “Про об’єднання громадян” господарському суду слід враховувати загальні правила, тобто виходити з суб’єктного складу учасників спору. Згідно із статтею 14 Закону України “Про об’єднання громадян” об’єднання громадян набувають статусу юридичної особи лише у разі реєстрації (офіційного визнання), тому спори за участю громадських об’єднань, не зареєстрованих у встановленому порядку, а також спори про оскарження рішення легалізую чого органу про відмову у реєстрації господарським судам не підвідомчі. Відповідно до частини шостої статті 14 – місцеві органи державної виконавчої влади, виконавчі комітети сільських, міських рад, реєструють в обов’язковому порядку місцеві осередки зареєстрованих всеукраїнських та міжнародних об’єднань громадян за умови, якщо така реєстрація передбачена статутними документами цих об’єднань. В разі реєстрації місцевих осередків вони не набувають статусу юридичної особи, і тому спори за їх участю підвідомчі господарському суду лише за умови, якщо статутом об’єднання громадян місцевому осередку надане право здійснювати в господарському суді повноваження сторони у справі. Рішення (свідоцтво) про реєстрацію об’єднання громадян є актом державного органу, який здійснив реєстрацію. Тому позовні заяви про скасування реєстрації розглядаються господарськими судами на загальних підставах за встановленою підсудністю.

Таким чином, критерієм віднесення до підвідомчості справ господарським судам є характер спору, правовідносин та суб’єктивний склад учасників спору, що визначені Законом України “Про господарські суди” та Господарським процесуальним кодексом України.

У вирішенні питань щодо прийняття позовних заяв господарським судом слід розрізняти поняття підвідомчості та підсудності справ.

Підсудністю називається розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами. У відповідності з статтями 13, 14² , 15 ГПК підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ.

Відповідно до ст.. 13 ГПК місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам. А стаття 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, зазначає, що сторони в “Арбітражному застереженні” чи “Арбітражній угоді” вправі визначити лише орган, який вирішуватиме їх майбутні спори. Решта пов’язаних з підвідомчістю таких спорів господарським судом України питань вирішується відповідно до вимог ГПК, в тому числі і щодо предметної, територіальної та виключної підвідомчості спорів.

Територіальна підсудність справ господарському суду визначається ст.. 15 ГПК, де зазначається, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських органів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходження сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, так як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи у спорах, що виникають при виконані господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням справи залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією із сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Підсудність справи зазначається відповідно до розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України за місцезнаходженням уповноваженого відособленого підрозділу, а не юридичної особи (наприклад, якщо Національний банк країни представлений його регіональним відділенням, яке має належним чином оформлені повноваження.

Територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу Юридичної особи визначається відповідно до вимог ст.. 15 ГПК за місцезнаходження відособленого підрозділу, а не юридичної особи (наприклад, якщо Національний банк України представлений його регіональним відділенням, яке має належним чином оформлені повноваження.

Територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог 15 ГПК за місцезнаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи. Господарським судом слід враховувати, що оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцезнаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності. У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та, коли спір не пов’Язаний з діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилається за підсудністю – в господарський суд за місцем знаходження юридичної особи.

Якщо стороною у справі є громадське об’єднання, від імені якої діє місцевий осередок, то у таких випадках підсудність спору визначається за місцем знаходження такого осередку. У випадках коли діяльність місцевої громадської організації поширюється на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, господарські суди вирішують спори за місцезнаходженням центрального постійного статутного органу об’єднання громадян (стаття 30 Цивільного кодексу України).

Виключна підсудність справ включає в себе справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту; справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном: справи у спорах, у яких відповідає вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, області, Київська та Севастопольська міська рада або обласні, Київська й Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали, яких містять державну таємницю.

Наприклад, спори, що виникають з договору перевозки, у тому числі у прямому міжнародному залізничному сполученні. В яких одним з відповідачів є орган транспорту, на якого Статутом залізниць і розділом 38 Правил перевезень вантажів накладений розгляд претензії.

Статтею 16 ГПК до виключної підсудності господарського суду Автономної Республіки Крим, господарський судів областей, міст Києва і Севастополя віднесено, зокрема, справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном; такі справи розглядаються за місцезнаходженням майна. Місцезнаходження майна має бути достовірно встановлено і підтверджено документально. У разі неможливості подання позивачем такого підтвердження підсудність справи визначається на загальних підставах згідно із статтею 15 ГПК.

Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п’яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи. Ухвалу про передачу справи за підсудністю може бути оскаржено.

Справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого відноситься справа, то Голова Вищого господарського суду України або його заступник мають право витребувати будь-яку справу, що є у провадженні місцевого господарського суду, і передати її на розгляд до іншого місцевого господарського суду.

2.2. Учасники судового процесу

До складу учасників судового процесу входять сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК, зокрема, судові експерти, перекладачі, посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

Сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути підприємства та організації, установи і інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Господарський процесуальний кодекс України не містить поняття “неналежний позивач” і не передбачає права господарського суду вирішувати питання щодо обґрунтованості позивних вимог інакше як у засіданні господарського суду.