Реферат: Розквіт Македонії та її гегемонія в Греції. Східний похід Олександра Македонського та утворення його імперії

1. Падіння грецької могутності. Засилля македонських правитедів.

2. Східний похід Олександра Македонського.

3. Утворення імперії Олександра Македонського.

4. Використана література.

1. Падіння грецької могутності. Засилля македонських правитедів.

У політичній долі Балканської Греції в V—IV ст. до н. є. значну роль відігравала Македонія. Вигідне географічне положення на перехресті шляхів, що вели з Північної Греції у Фракію, Іллірію та до проток, було важливим чинником господарського розвитку країни. На початку V ст. до н. є. у Македонії сформувалася первісна державність. Цар обирався з членів одного зі знатних родів. Значний вплив на розвиток македонського суспільства і держави мали грецькі поліси, з якими підтримували відносини і македонські царі. Проте македонський цар Александр І розпочав боротьбу проти грецькихколоній, що перешкоджали виходу до моря. Його наступник скористався скрутним становищем Афін (Пелопоннеська війна) і добився від грецьких колоній визнання своїх територіальних претензій.

Особливо велику роль у посиленні Македонії відіграв цар Філіпп II, видатний політик, дипломат і полководець (IV ст. до н. є.). Він здійснив реформи, що сприяли перетворенню Македонії на одну з найсильніших держав, яка стала суперницею світової Перської імперії: споруджувалися міста, розвивалася металургія, у копальнях щорічно видобували багато золота, що дало змогу карбувати золоту монету.

Особливу увагу Філіпп II приділяв перетворенням у військовій справі. Армія комплектувалася з вільних македонських землеробів, які набиралися за територіальними округами і кілька років проходили спеціальну підготовку. Було проведено зміни в шикуванні основного роду військ — важкоозброєних піхотинців: довга шеренга поділялася на кілька фаланг, що підвищувало маневреність і полегшувало перебудову під час бою. До основного строю фаланги додавались спеціальні щитоносці, лучники, метальники списів. Кіннота з допоміжного роду військ стала окремим, якому доручалися самостійні завдання. Під час битви використовувалися метальні гармати, тарани, облогові пристрої, за допомогою яких можна було здобувати укріплені міста і фортеці. Македонська армія стала однією з наймогутніших армій того часу.

Було ліквідовано систему напівсамостійних князівств. Більша частина аристократії перебувала при царському дворі. Роздаючи аристократам державні та військові посади, цар поставив їх у залежність від центральної влади. Усе це сприяло централізації державного управління та зміцненню царської влади.

У боротьбі за гегемонію у грецькому світі Філіпп II діяв обережно, ставив реальні зовнішньополітичні завдання: зміцнив північні кордони, розбив війська фракійців тощо.

У середині IV ст. до н. є. полісні відносини увійшли в кризову стадію, розпадалися союзи грецьких міст. Між ними спалахнула так звана Священна війна. Суперечка розпочалася з питання про належність храму Аполлона. Філіпп II став на бік захисників загальногрецької І святині Аполлона, ввів свою армію у Фессалію і розбив І армію фокідян, які захопили храм і його багатства.

Перемога Філіппа II зміцнила його авторитет і виправдала втручання в загальногрецькі справи.

Фессалія змушена була визнати зверхність Македонії, що залишала свої гарнізони у стратегічно важливих містах. Це викликало тривогу в Афінах. Афінські війська зайняли Фермопільський прохід і блокували македонців. Проте останні захопили і зруйнували велике грецьке місто Олінф, а Халкідика визнала владу маке-донського царя.

Афіни примирилися із втратою свого впливу на Халкідиці та у Південній Фракії і 346 р. до н. є. підписали і мир з Філіппом II. Скориставшись виходом із війни Афін, македонці взяли під контроль важливий Фермопільський прохід, стали членом союзу грецьких полісів — охоронців храму Аполлона і тим самим здобули можливість втручатися у справи Середньої Греції. Тепер Філіпп II реальним встановлення панування Македонії над всією Грецією. У грецьких містах сформувалися промакедон-ські й антимакедонські сили, що вступили в жорстоку боротьбу. Виразником промакедонських настроїв був впливовий афінський оратор Ісократ. Він вважав, що в умо­вах політичного хаосу і відсутності безпеки об'єднання Греції навколо сильної Македонії, спільна боротьба греків і македонян проти персів створить сприятливі умови для вирішування всіх проблем життя грецького світу. Про-македонські сили активно діяли в Народних зборах, приймаючи сприятливі для Філіппа II рішення, намагалися послабити силу воєнного опору Афін Македонії. Цар прагнув здобути союзників у Греції.

Антимакедонську групу очолював великий оратор Демосфен. Ця група відображала інтереси широких прошарків афінського громадянства, побоюючись, що втрата незалежності призведе до падіння афінської демократії. Політична програма Демосфена полягала в мобілізації всіх сил і засобів проти Філіппа II. Для її виконання він розгорнув активну діяльність: було значно поповнено бюджет, подолані суперечності між Афінами і Фівами. На сторону Афін перейшли Візантія, Родос; були ізольовані лідери промакедонської групи.

Тверезо оцінивши ситуацію, Філіпп II вирішив завдати Афінам удару в протоках. Саме тут проходив важливий торговельний шлях. Проте Афіни не дали Філіп-пу II реалізувати ці плани. Вирішальна битва між об'єднаними силами греків і армією царя відбулася в 338 р. до н. є. біля м. Херонея. У цій битві серед полководців своїм талантом та відвагою відзначився молодий Алек-сандр — син Філіппа II. Бій закінчився на користь македонян.

До переможених цар виявив великий дипломатичний і політичний такт, не провадив політики насильства і розрухи, що забезпечило підтримку багатьох грецьких міст, зміцнило позицію його прихильників.

За ініціативою царя було скликано загальногрець-кий конгрес, який юридично закріпив утвердження македонського панування над Грецією. На конгресі було організовано Елліністичний союз грецьких міст, а Філіппа визнано його гегемоном. Він став головнокомандувачем збройних сил і керманичем зовнішньої політики. Проголошувався загальний мир у Греції, недоторканність приватної власності, заборонялися втручання у внутрішні справи полісів, зміни існуючого політичного ладу тощо.

На зміну ворогуванню полісів прийшла нова політична реальність — об'єднана під македонським пануванням Греція.

Одним із важливих рішень конгресу було проголошення війни Перській імперій Після загибелі царя Філіппа II його наступник — синАлександр — продовжив політику свого батька. З його ім'ям пов'язаний початок нового періоду грецькоїісторії — епохи еллінізму.

2. Східний похід Олександра Македонського.

Олександр Македонський (356—323 до н. є.) є однією з найпопулярніших постатей давнини. Масштаби його завоювань, що сягали від Егейського моря до басейну Інду і від Лівійської пустині до Каспійського моря, і той короткий час, протягом якого їх було здійснено (близько 10 років), справили незабутнє враження на сучасників і зробили його героєм легенд і сказань.

Покінчивши зі своїми ворогами в Греції, Александр почав готуватися до задуманого його батьком перського походу.

Сили, з якими Александр у 334 р. до н. є. рушив в Азію, були загалом незначні (ЗО тис. піхоти, 5 тис. вершників і 160 кораблів). Але Персія за останніх Ахеменідів цілком виправдала порівняння її з колосом на глиняних ногах. Пригнічувані податками, військовою службою, сваволею правителів, підкорені Персією народи піднімали повстання, намагаючись визволитися від перського панування. Особливо сильним визвольний рух був у Єгипті.

У 334 р. до н. є., зібравши в місті Амфіполі на Фракійському узбережжі всі сили, Александр рушив до Геллеспонту. В македонській армії Александра були і грецькі війська (близько 7 тис. воїнів). Переправившись через Геллеспонт, армія Александра розбила передові сили персів коло річки Гранік, що впадає в Пропонти-ду. Після цієї перемоги Александр легко оволодів малоазійськими полісами: велика частина малоазійських міст здавалася Александрові добровільно і зустрічала його як визволителя.

Тільки Мілет і Галікарнас чинили опір, і їх було взято після запеклих боїв. Завойовані міста Александр закріплював за собою різноманітними засобами: в одних випадках залученням на свій бік демократичних верств, в інших — підтримкою жрецтва. У деяких випадках він встановлював родинні стосунки з колишніми правите­лями. Так, у Карії він домігся, щоб його усиновила цариця Ада.

У 333 р. до н. є., армія Александра рушила на завоювання східного узбережжя Середземного моря — Сирїі. Коли Александр зі своїм військом вступив у міжгір'я хребта Тавру, в так звані Ворота Сирії, в тил йому вийшла вся величезна перська армія на чолі з самим царем Дарієм III. Поблизу містечкаісса Александрові вдалося могутнім натиском своєї фаланги і важкої кінноти викликати паніку в скупчених військах персів і здобути блискучу перемогу. Дарій втік, кинувши свій табір з усім майном, щит і колісницю. Сім'ю Дарія, яка супроводжувала його, було взято в полон. Ця перемога Александра спонукала перського царя почати з ним переговори про мир. Александр відповів гордовитим посланням, у якому вимагав від Дарія беззаперечної здачі та іменував себе "володарем усієї Азії".

Дальші успіхи армії Александра — захоплення Бібла, Сідона і потім, після шестимісячної облоги, сильно укріпленого Тіра — зробили його володарем Фінікїі.

3. Утворення імперії Олександра Македонського.

Забезпечивши собі панування над усім східним берегом Середземного моря, Александр рушив у Єгипет. Тут його дружньо зустріло місцеве населення як визволителя від перського ярма. Александра коронували як фараона і владаря Верхнього і Нижнього Єгипту, і він намагався насамперед заручитися прихильністю жрецтва. Він став виявляти особливу відданість єгипетським богам, навіть здійснив важку подорож по розпечених пісках безводної Лівійської пустелі до оракула Аммо-на, щоб закріпити свою владу в Єгипті санкцією самого бога. Жерці оракула слухняно визнали його сином Ам-мона (тобто царем Єгипту) і передрекли бути владикою Всесвіту.

Також для політики Александра на Сході характерне було прагнення еллінізувати захоплені області і так зміцнити свої завоювання. У Мемфісі він влаштував гімнастичні й музичні змагання, в яких брали участь викликані для цього греки. Дуже важливою подією було заснування в західній частині дельти Нілу міста Александра (330 до н. є.). Сам цар обрав для нього місце. Управління Єгиптом Александр поділив між багатьмаособами, оскільки вважав небезпечним довірити йогоодній людині.

Так протягом цих трьох років Александр здійснював прагнення греко-македонської знаті оволодіти східним узбережжям Середземномор'я.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--