Традиційна українська хата мала, як правило, не менше трьох вікон. У чільній стіні — двоє: проти печі перепічне, а проти столу — покутне; третє — у причілковій стіні — застільне. В курних хатах Полісся та Карпат майже до початку XX ст. зберігались так звані волокові вікна, що являли собою вузькі наскрізні отвори в стіні, які закривались дерев'яівши засувками — волоками.

Стіни українського житла зводились із різних будівельних матеріалів залежно від місцевих ресурсів та можливостей забудовників.

Давні традиції в Україні мали два типи конструкції стін: зрубний і каркасний. У зв'язку з хижацьким знищенням лісу, високими цінами на лісоматеріали співвідношення зрубних і каркасних жител дедалі більше змінювалося на користь останніх. Зрубне житло ставало привілеєм заможних господарств, перетворюючись у своєрідний символ добробуту. В кінці XIX — на початку XX ст. каркасна техніка стає переважаючою, і лише в північно-західних районах України (Поліссі, Карпатах, частково Наддніпрянщині) продовжують зводити разом із каркасним зрубне житло. У північному Лісостепу каркас заповнювали деревом та частково глиносоломою, а в південному — плетінням з великою кількістю глиносоломи. На Правобережжі між стовпами каркасу (слупами, шумами) встановлювали дерев'яні бруски (риглі, дим), які закладали горизонтально в пази (бурти) цих стовпів.

У лівобережному варіанті переважав вертикальний спосіб закладки кругляка і заповнення каркасу — так звана сторчівка. Проміжки між стовпами каркасу заповнювали більш тонким деревом (торчами), яке зверху заводилось у поздовжню обводку, а знизу або закопувалось у землю, або вставлялось у нижню балку — підвалини. Після цього стіни з обох боків обмазували глиною та білили. Для кращого прилягання глиняної обмазки її накладали на забиті у стіни дерев'яні кілки (клинці, тиблі). У XX ст. почали набивати металевими цвяхами дерев'яну дранку (решетівку).

Стіни з плетеним заповненням (турлучні) мали поширення на Наддніпрянщині та Півдні. Вони мали каркас із густо поставлених стовпчиків, які скріплялись горизонтальними жердками (варичками, глицями). Каркас вертикально заплітали хмизом, лозою, очеретом, а далі з обох боків обмазували товстим шаром глиносоломи. Турлучні хати мали різні назви — мазанка та ін.

Разом із каркасною у лісостеповій і особливо у степовій частині України була поширена техніка зведення стін із глиносолом'яних вальків та цеглин (саману, паців), а у ряді районів — із природного каменю — ракушняку, солонцю тощо.

4. Декоративно-художнє оздоблення

У різних районах України оздоблення житла було досить різноманітним. Якщо засоби зовнішнього оздоблення зрубних поліських жител обмежувались частковою побілкою або обмазкою, до того ж лише житлової частини хати, то в крайніх північно-західних районах зруб залишався небіленим або підбілювалася лише частина стін навколо вікон. Декор зрубного карпатського житла відзначався багатством профільованого різьблення (глухого, площинного, наскрізного)- Значним розмаїттям оздоблення характеризувалося каркасне та безкаркасне житло Наддніпрянщини та Півдня, в якому, крім традиційної обмазки глиною та побілки, широкого вжитку набули підводка кольоровими глинами та декоративний поліхромний розпис. У прикарпатських зонах Поділля, на Буковині та в гірських районах застосовувалось художнє викладання — шалівка, шинелі, піку-вання.

Долівка у давньому українському житлі завжди була глиняною, дощана підлога навіть у заможного сільського населення в кінці XIX — на початку XX ст. траплялася рідко, та й то в районах, багатих на ліс.

Стеля підтримувалася повздовжніми або поперечними балками — сволоками. На них укладали різного роду настил (з горбилів, дощок, пруття, переплетеного глиносолом'яними перевеслами та ін.). Лише на Поліссі збереглися поодинокі випадки влаштування таких архаїчних форм стелі, як трикутна, трапецієподібна та напівкругла. Стеля, як правило, білилася, залишались небіленими іноді лише сволоки. Повністю небілена стеля зустрічалась тільки в західних районах Полісся та у карпатських горян.

Найбільш поширеною конструкцією даху в кінці XIX — на початку XX ст. була чотирисхила на кроквах, які кріпились на верхньому вінці зрубу або на повздовжніх балках, покладених по верху стін. На Поліссі ще побутував двосхилий дерев'яний дах кількох варіантів. На Правобережжі дах покривали переважно соломою, зв'язаною снопиками, на Лівобережжі — розстеленою соломою. На Правобережжі та в Карпатах по ребрах та уздовж всього даху викладали сходинки (острішки, карби, стріхачі). Такий дах завершувався високим гребенем, прокладеним по всій його довжині. Через велику кількість атмосферних опадів дахи в цих районах були значно вищими, ніж, скажімо, на Лівобережжі та Півдні. У Карпатах та деяких районах Полісся покрівельним матеріалом слугувало дерево (плахи, драниці, гонт, шинглі, фінська стружка та ін.).

Висновки

Таким чином, сучасне українське сільське житло, увібравши цілий ряд традиційних ознак, збагатившись досвідом професіональної архітектурної творчості, виявляє зональну варіативність, що дає підставу зробити висновок: народні майстри у виборі засобів вирішення плану будівель, конструктивних та декоративно-художніх прийомів їх оформлення творчо розвивають мистецькі стереотипи житла, які відбивають їхні можливості та художні смаки. Щодо виявлення зональних господарських уподобань та пріоритетів, то нові закони про землю, приватну власність, кооперативну діяльність напевне сприятимуть покращенню будівельної практики на селі.

Розвиток новітньої житлової архітектури характеризується дедалі більшим взаємозв'язком традиційного та професійного архітектурно-будівельного досвіду. Сучасний етап розвитку української архітектури продовжує процес всебічного проникнення професіональної будівельно-архітектурної творчості на село та творчого освоєння традицій народної архітектурно-художньої спадщини в архітектурі міста. Традиційні елементи органічно входять у декор інтер'єрів жилих і громадських споруд, у монументально-пластичні прийоми їх зовнішнього оформлення. І навпаки, сільська архітектура дедалі більше спирається на промислову базу.

Література

1. Байбурин А. К. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян. Л., 1986.

2. Гуцулыцина: Іст.-етногр. дослідження / За ред. Ю. Г. Гошка. К., 1987.

3. Етнографія України: Навч. посібн./ За ред. Проф. С. А. Макарчука. – Вид. 2- е, перероб. і доп. – Львів: Світ, 2004. – 520с.

4. Історія Української культури / За ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656с.

5. Культура і побут населення України: Навч. посібник / В. І. Наулко, Л. Ф. Артюр. – К.: Либідь, 1993. – 288с.

6. Сільське житло. Поділля. Кінець XIX—XX ст. К., 1980.

7. Самойлович В. П. Українське народне житло. К., 1972.

8. Самойлович В. П. Народное архитектурное творчество Украины. К., 1989.

9. Стельмах Г. Ю. Історичний розвиток сільських поселень на Україні. К., 1964.

10. Этнография восточных славян / Под ред. Ю. В. Бромлея, К. В. Чистова. М., 1988.