Реферат: Розвиток ідей про людське буття в філософії марксизму
Проблема сутності людини, її екзистенціальні* виміри були в основному-в фокусі наукових інтересів молодого Маркса. В подальшому увага зосереджувалася на аналізі форми власності, структури виробництва та ін.
Функціональне ставлення людини до світу і світу до людини приводить до того, що цінність людини визначається не її екзистенцією, а лите сумою знань, навичок І здібностей в освоєнні навколишнього середовища. Справжній світ людини виявився мезатребуваною можливістю. На нього звертали увагу лише ...окремі філософи."Людству треба було пройти шлях у 150 років, здійснити ряд революцій у продуктивних силах суспільства, відчути "дихання" глобальних проблем, щоб філософське питання екзистенції трансформувати в проблему буденної свідомості: "мати чи бути".
Оскільки філософія марксизму успадкувала соціалістичні ідеї, практичне втілення яких у життя через догматизацію цього вчення породило соціальні тупики, це призвело не просто до переоцінки філософської спадщини, а й до перегляду насамперед ряду фундаментальних його принципів.
Історично склалися такі суперечливі позиції: соціалістична ідея з самого початку тупикова, а філософія марксизму - це суцільна помилка; історична практика побудови соціалізму не була адекватним відбиттям теорії марксизму; марксизм - абсолютна істина, придатна для всіх народів і на всі часи.
Така суперечливість зумовлює необхідність старанного аналізу філософської спадщини марксизму.
Отже, питання про виникнення і сутність марксизму залишається актуальним і потребує кваліфікованої відповіді па запитання: що таке марксизм як філософія і чому він виник у 40-х .роках XIX ст., яка його роль і місце в культурі людства? Щоб відповісти на них, слід виходити з розуміння філософії як "історичної епохи, схопленої в думці". Цей образ епохи містить у собі об'єктивну інформацію, відповідаючи на запитання "хто є хто і що е що", але при цьому він несе нл собі і печать авторської суб'єктивності. В цьому полягають розмаїття філософського сприйняття світу і специфіка його "прочитання".
XIX ст. увійшло в історію людства як епоха класичного капіталізму. Змінивши дикість і варварство, цивілізація несла людству надію на краще майбутнє. Ця надія зв'язувалася з успіхами Розуму. Проте якщо становлення цивілізації прохо дило, осяяне світлом розуму, то подальший П розвиток породяз уже сумніви як у безмежних.можливостях розуму, так і в практиці "царства людини" на землі. Раціоналізм стосовно природи обернувся на бездуховність у ставленні до людини. Експлуатація природи знайшла своє продовження в експлуатації людини людиною. Раціоналізм завершується утвердженням відчуження * суспільства і природи, суспільства і людини.
Проблема відчуження суб'єктивно має вік, що дорівнює вікові тієї людини, яка усвідомила свій відчужений стан. Феномен відчуження дістав різну інтерпретацію в діапазоні від міфологічної до філософської. Поняття "відчуження" еволюціонувало від метафори в античній філософії до категорії в німецькій класичній філософії.-Ця нова філософська категорія стала стрижнем побудови філософської системи Гегеля, де проглядаються три взаємопов'язаних види відчуження: як втілення ідеї у форму свого інобуття, як опредмечування об'єктивного духу в громадських інститутах, як уречевлення суб'єктивного духу в процесі і результатах людської діяльності. Втілення, опредмечу-вашія й уречевлення мають байдужий, нейтральний характер; сприймаються як норма, яка тільки за певних умов може набути своєї протилежності, стану "чужості".
Прийнявши "естафету" від Гегеля, К. Маркс конкретизує ідею відчуження, розглядаючи її крізь призму такого економічнего фактора, як відчужена праця. Здійснивши аналіз капіталістичного способу виробництва і показавши, що 'буржуазне суспільство розвивається в рамках товарного виробництва, товарно-грошових відносин та'владних структур, які закріплюють їх, Маркс продемонстрував конкретний характер відчуження процесу праці, результатів діяльності людини, перетворення їх на самостійну панівну і ворожу силу, яка в багато разів посилюється в умовах -потрійної фетишизації товару, грошей і капіталу.
Визначивши відчуження як втрату людиною самої себе, й також дослідивши механізм цього явища, Маркс зробив перший висновок: капіталізм, що утвердився І довів свою перевагу над феодалізмом, не тільки не подолав відчуження, а й довів його до рівня тотальності. ,.
Якщо Гегеля цікавить відчуження як об'єкт філософського аналізу, то Маркс досліджує феномен відчуження лише як аномалію, що підлягає усуненню. Звідси другий висновок: вся історія людства е рух від відчуження до свободи; Саме в рамках цього висновку оформляється одна з ключових проблем філо софІЇ марксизму: як зробити суспільство людяним, а людину суспільною.'
Основними теоретичними джерелами марксизму стали німецька класична філософія, англійська політична економія і французький утопічний соціалізм.
Найвизначнішим досягненням німецької класичної філософії стало вчення про розвиток. Проте оскільки Гегель розглядає розвиток як позачасовий процес самоздійспення абсолютного духу, то діалектику Гегеля не можна було застосовувати практично.
Історична заслуга класичної політекономії полягає в тому, що вона розробила основи трудової теорії вартості. Однак вона не змогла ошннтн перехідний характер конкретного способу виробництва.
Досить гостро критикували класичний капіталізм соціалісти XIX ст. Та сподіваючись лише на освіту як на основний засіб подолання всіх соціальних безладь, вони ввійшли в історію як соцїалісти-утопістк.
Принципова відмінність філософії марксизму від найближчих його попередників полягає в тому, що К. Маркс і Ф. Енгельс зробили спробу: поєднати матеріалізм і діалектику, критично переопрацював-цій діалектику Гегеля й антропологічний матеріалізм Л. Фейєр-баха; застосувати матеріалістичну діалектику до пізнання суспільства; визначити рушійну силу суспільного розвитку і заявити про готовність служити їй.
Спочатку Маркс поділяв основні ідеї філософії Гегеля і примкнув до лівого крила молодогегельянців, котрі вбачали своє завдання в буржуазній інтерпретації гегелівської спадщини. Та вже докторська дисертація Маркса свідчить про незадоволення позицією ідеалізму і звернення до матеріалізму та просвітницького гуманізму, а знайомство з книгою Л. Фейєрбаха "Сутність християнства" остаточно сприяло вибору на користь матеріалізму. Робота у редакції "Рейнської газети" примусила Маркса кардинально переглянути своє ставлення не лише до філософії" Гегеля, а й до філософії Фейєрбаха. Розглядаючи конкретні соціально-економічні проблеми, Маркс звернув увагу на відчуження як на особливий прояв антагоністичної природи такого суспільного виробництва, де виправдовується будь-яка сваволя, а людина зводиться до стану худоби.
На відміну від Гегеля, який вважав феномен відчуження за деградацію абсолютної ідеї на одному з етапів розвитку її, і на відміну від Фейєрбаха, для якого відчуження є чимось похід ним від людської біологічної природи, Маркс розглядав відчуження як наслідок певних історичних та економічних умов і суспільних відносин, в яких живе та діє людина.
Особисті спостереження і вивчення політекономії, зокрема книги Дж. Мілля "Основи політичної економії", дали Марксу змогу зробити висновок, що у світі, де все купується і продається, де влада грошей є абсолютною, робоча людина залишається товаром, оскільки вона здатна працювати.
Праця створює всі багатства суспільства. Взявши цей реальний економічний факт за висхідний пункт свого аналізу, Маркс звертає увагу на суперечливий характер праці. З одного боку, праця виступає як процес взаємодії людей, спрямований на опанування навколишньої природи з метою задоволення власних потреб. З іншого боку, праця - це виснаження тіла і духу, засіб відчуження людей. Інакше кажучи, праця може приносити як задоволення, так І страждання. І все це залежить не стільки від змісту праці, скільки від стану тієї сукупності суспільних відносин, в яких вона здійснюється. Ця сукупність суспільних відносин зрештою визначає свідомість, поведінку людини і насамперед ставлення її до праці. За певних суспільних відносин людина втрачає здатність до творчості, до того, що робить її справжньою людиною. З суб'єкта діяльності вона перетворюється ма засіб діяльності. Внаслідок цього праця відчужується від її результатів, вони перетворюються па самостійну систему, яка панує над робітником і яка ворожа йому,
Пов'язавши відчуження з особливим характером праці, Маркс довів, що відчужена праця є історично перехідною формою на шляху перетворення праці на необхідність І потребу. Цей різновид праці характеризується тим, що він здійснюється за допомогою засобів виробництва, які не належать робітникові; що продукт праці є власністю господаря цих засобів; що у процесі праці сам робітник належить власникові засобів виробництва. За цих умов праця протистоїть людині як ворожа сила.
Аналіз відчуженої праці став однією з істотних передумов розробки Марксом матеріалістичного розуміння історії, наблизив його до розкриття таємниці класичного капіталістичного способу виробництва, дав можливість визначити місце матеріального виробництва у системі суспільного виробництва, виявити залежність суспільної свідомості від суспільного буття, розкрити сутність приватної власності та історичний характер, її, дати нове розуміння проблеми суспільного розвитку як руху від відчуження до свободи.
Досліджуючи відчуження продукту праці І процесу праці, родового життя людини та відчуження її від Іншої людини, Маркс показав, що причину відчуження слід шукати в історично означених відносинах власності у суспільстві. На підставі аналізу класичного капіталістичного способу виробництва Маркс дійшов висновку, що за умов абсолютного панування приватної власності людина втрачає власну унікальність, перетворюючись на функцію виробництва, на часткову людину1 (Тєіітепзспеп). Маркс звертає увагу на той факт, що вироблена споживна вартість, включена до сфери обміну, відразу ж перетворюється на мінову вартість. Нова вартість трансформує конкретну пращо в абстрактну, породжуючи товарний фетишизм. Потрапивши в залежність від світу речей, людина марно намагається повернути свою самостійність. Однак товарний фетишизм - це лише перше коло земного пекла, це лише засада для відчуження, яке закріплюється товарно-грошовими відносинами.
Процес персоніфікації суспільних відносин і деперсоніфікації людей завершується. Відносини між людьми перетворюються на безликий функціональний зв'язок. Це відношення між двома абстракціями, двома живими машинами, які прислуговують одна одній, підтверджує відомий американський філософ Е. Фромм: "Роботодавець використовує робітника, що працює за наймом; торговець - своїх покупців. Кожен є предметом споживання для когось" 3.
За умов повної персоніфікації суспільних відносин, коли людина зводиться до рівня суспільної функції, суспільне виробництво виступає "виробництвом її небуття, її влада над предметом виявляється владою предмета над нею, а сама вона, володар свого витвору, виявляється рабом цього витвору" .
Людина лише тоді стає творцем історії, коли скасовує відчуження, пов'язане з певними швидкоплинними різновидами власності, і повертає свою справжню сутність. Ця проблема може бути вирішеною лише на третьому "поверсі" комунізму, який передбачає скасування приватної власності винятково на засадах збереження і розвитку всього багатства людської культури. Такий комунізм, на думку Маркса, рівний завершеному гуманізм?