Реферат: Розвиток науки на Харківщині у ХХ столітті

Про масштаби кампанії пошуку «ворогів народу» серед наукових співробітників, зокрема, свідчить такий факт: двадцять п'ять працівників Харківської науково-дослідної кафедри (інституту) історії української культури були репресовані. Приводи для арештів були різноманітні — належність у минулому до різних політичних партій, пропаганда українофільських поглядів у своїй творчості тощо. Лише протягом 1933 р. в науково-дослідних установах Наркомосвіти УСРР та університетах було репресовано 270 учених і викладачів, у педінститутах — 210. Повною мірою це торкнулося і харківських учених та викладачів ВНЗ. Лише декілька прикладів мовою документів 1933 р.: «...у педагогічному інституті, особливо на шкільно-педагогічному відділі, мав місце цілий ряд контрреволюційних, націоналістично-петлюрівських, антисемітських та правоопортуністичних вилазок та вихваток як від позапартійних (Малюга, Савенко), так і від комсомольців (Зубарев, Наливайко, Шевченко, Гончарова, Терещенко, Головаш, Андрущенко) та навіть членів партії (Лось), що виявлялося у формі систематичного розповсюдження анекдотів чи відверто прямих — часто хуліганських — вчинках». Доповідна записка про ідеологічний стан навчального процесу та партійно-масову роботу в медичному інституті також дає приклад «антирадянської діяльності»: «Серед викладачів є елементи, які в процесі викладання проводили антирадянську пропаганду. Так, на робітфаку викладач російської мови Краков, ведучи весь свій курс з явних буржуазно-ідеалістичних позицій, до того ж, практикувався на диктантах, підібраних з речень такого типу: «Мягко стелет, да жестко спать», «Только и одежки, что одни рогожки», «Вставай, голодный и бездомный, вставай, измученный народ», «Против вражьего напора ощетиним мы штыки», «Слезы льются из глаз» і т. ін. «Голодаю, система, закон, разбираю» — це слова, що їх саме в такому порядку подавав Краков для вивчення наголосів». Стан речей в інституті характеризувався словами «атмосфера аполітичного діляцтва». Як доповідав на районній конференції в січні 1934 р. ректор Харківського державного університету Я. С. Блудов, «зусиллями партійної організації і ректорату» були звільнені з роботи «ворожі елементи, націоналісти та ін.», з числа студентів 50 чоловік і викладачів 20 чоловік. І такі «приклади» можна продовжити наводити. У подальшому репресії лише набирали обертів.

Ідеологізація науки призвела до суттєвої зміни стилю і змісту наукової аргументації та полеміки, вона мала наслідком звуження міжнародних контактів. Звичайно, остання обставина обумовлювалася й зростанням міжнародної напруги, засекречуванням досягнень науки, які мали військове значення. Так чи інакше — адміністративний та ідеологічний тиск суттєво обмежили наукову творчість, створили умови для зловживань владою, прийняття невиправданих рішень, усунення від науки талановитих учених.

Підбиваючи підсумки розвитку науки в Харкові у 20 — 30-і роки, необхідно ще раз підкреслити, що він характеризується значною суперечливістю: руйнація сталих традицій і боротьба з неписьменністю, реорганізація університету, створення мережі науково-дослідних інститутів і репресії видатних науковців. Як одним словом оцінити ці, іноді абсолютно протилежні явища? Але одне безсумнівно — попри всі складнощі життя, долаючи неабиякі перешкоди, наприкінці 30-х років Харків значно посилив свій освітній та науковий потенціал.

Відродження науки у 1940-1950 рр

До війни в Харкові працювало 59 науково-дослідних інститутів (НДІ). Під час окупації більшість приміщень, де вони розташовувалися, було зруйновано, а матеріальні цінності пограбовано та вивезено до Німеччини. Тому перші роки після визволення головним завданням було відновлення роботи науково-дослідних закладів, відбудова їхньої матеріально-технічної бази, укомплектування висококваліфікованими науковими кадрами. Завдяки самовідданій праці харків'ян у 1946 р. працювало вже 49 НДІ, а через рік були відроджені 58 наукових установ. До кінця 40-х років внаслідок реорганізацій кількість їх зросла до 74, але в середині 50-х знов зменшилася до 57.

Важливо зазначити, що в науково-дослідних і проектних інститутах міста закладався ґрунт під відбудову, оновлення і подальший розвиток матеріально-технічної бази не лише міста, а й усієї країни. У 1944 р. у Харкові був створений Діпроцемент, за проектами якого із руїн і попелу піднімалися всі цементні та керамічні заводи союзного значення. А в 1951 р. він перетворився на самостійний інститут союзного підпорядкування — Південдіпроцемент. Вагомий внесок у відбудову вугільної промисловості Донбасу внесли найстаріший у країні інститут із