Реферат: Розвиток наукових знань про природу психіки

Шлях розвитку уявлень про психіку можна розді­лити на два періоди — донауковий і науковий. У дона­уковий період психіку розглядали як душу. Первісні люди за допомогою поняття душі пояснювали такі явища, як сон, втрата свідомості, психічні захворювання, смерть тощо. Ду­ша розглядалась як окрема щодо тіла сутність, тотожна йому за формою. Вона залишає тіло під час сну або по смерті і живе поза тілом з тими самими потребами і занят­тями, що й при тілесному житті. Поняття душі посідає на­лежне місце у міфології та релігії.

Перші наукові уявлення про психіку виникли у старо­давньому світі (Єгипті, Китаї, Індії, Греції, Римі). Вони від­бивалися у працях філософів, медиків, педагогів. Можна умовно виділити ряд етапів розвитку наукового розуміння природи психіки та предмета психології як науки.

Природа психіки по­в'язується із свідомістю людини (з перших століть нашої ери і до кінця XIX ст.). У другій половині XIX ст. виникає уявлення про психіку як поведінку. Наприкінці XIX ст. пси­хіка людини дедалі чіткіше пов'язується із самосвідомістю, пізніше — з особистістю (табл. 1).

Найдавніші спроби науково пояснити психіку зафіксо­вані у давньоєгипетському папірусі — «Пам'ятці мемфіської телеології» (кінець IV тис. до н. е.), де вперше описується механізм психічної діяльності. Центральний орган — це серце людини, котре «усякій свідомості дає підніматися». Мова ж повторює усе, «що замислене серцем».

Залежно від домінуючого елемен­та виділяли три типи людей: а) сильні, хоробрі, схожі на тигра (з домінуванням жовчі); б) рухливі, неврівноважені, як мавпи (з домінуванням «ці»); в) малорухливі» повільні (з домінуванням слизу).

Засновник відомої етико-філософської школи Конфуцій (551—479 до н. е.) вважав, що психічні властивості людини є природженими. Він поділяв людей на тих, «хто має знання від народження», тих, хто «має знання завдяки навчанню», тих, «хто починає вчитися при виникненні труднощів», та тих, «хто ніколи не вчиться». Перші — мудрі правителі. Другі — мають вчитися, розмірковувати, самовдосконалю­ватись. Треті — вчаться стихійно, під впливом складних обставин життя. Останні — «народ» — потребують керів­ництва та примусу, але не навчання, до якого не здатні.

У стародавній Індії поняття душі розкривається у текстах Вед (II тис. до н. е.) та Упанішад (І тис. до н. е.). Душа розглядалась як субстанція, якій властиві свідомість, віч­ність, здатність до діяльності. Потенційно душа володіє знан­ням, мораллю, вірою, необмеженою енергією (силою) і не­скінченним блаженством. Але оскільки душа перебуває в недосконалому стані, вона займається неадекватною діяль­ністю та підвладна стражданням.

2 . Таблиця 1. Етапи становлення предмета психології як науки