Реферат: Русско-польская война /Українa/

Після ординації 1638 р – сотник в Чигирині. Все б так і залишилося в житті Хмельницького, якщо не втрутився би безглуздий випадок: Чигиринський підстароста Данієль Чаплинський захотів у 1646 р. маєток Хмельницького, вбив його меншого сина та викрав наречену сотника.

Хмельницький спочатку звернувся до суду, а потім, побачивши безперспективність цього діла подався на Січ.

“Гіпнотичний вплив, що його Хмельницький умів справляти на маси, став очевидним коли, рятуючись від поляків, які розвідали про його наміри, він із жменькою прихильників у січні 1648 р.втікає на Запорізьку Січ. За короткий час він здобуває піжтримку запоріжців, виганяє із січі польську залогуй добивається гетьманства. Спочатку заколот, що набирав сили, мав усі ознаки попередніх невдалих повстань: засліплений жадобою помсти, козацький старшина, якого покривдилимагнати, втікає на Січ і переконує запоріжців встати за свої (і його також) права. Проте, у випадку з Хмельницьким винятковий талант організатора, полководця та політика все докорінно змінив. “[6]

Хмельницький добре розумів всі віди козацького війська – козаки були добрими піхотинцями та поганими кіннотниками. А татари в той час були дуже невдоволені політикою польського уряду. Тому Хмельницький зробив хід “конем” – заключив угоду з татарами про спільні дії проти польського війська.

“Польська влада добре розуміла чим загрожує поява Хмельницького в Україні, отож, коронний гетьман М. Потоцький уже 5 лютого 1648 р. вирушив з коронним військом з Бару на Корсунь, а в універсалі до повстанців вказав видати йому Хмельницького і розійтися. В разі непокори Потоцький погрожував “усі достатки ваші , котрі у волості маєте, забрати, жінок, дітей вирізати”[7]

Бойцові дії почалися у квітні. Гетьман Потоцький зупинився з головними силами під Корсунєм, а вперед вислав свого сина Стефана з 4 тисячами війська до яких ще мали приєднатись реєстрові козаки, що спускались на човнах по Дніпру.

Хмельницький вдало використав роз¢єднаність польських військ. Війська в нього було всього 3000 козаків, не враховуючи татар більша частина яких мала приєднатися згодом. Тому Хмельницький через своїх агентів спровокував заворушення серед реєстровців, внаслідок чого ті приєднались до повстанців.

“Хмельницький тим часом перетягнув на свою сторону ті реєстрові полки, що плили на човнах Дніпром. Дня 4 травня 1648р. між тим військом зчинився розрух: якийсь козак ухопив корогву й почав скликати “Чернецьку раду”. Старшина кинулася до зброї, але козаки пішли на неї, схопили її живцем і потім засудили на смерть. Повстанці обрали собі за старшого Филона Джалолія й під його проводом пішли до Хмельницького. Дня 12 травня вони були вже над Жовтиим Водами, демонстративно пройшли повз польський табор, вистрілили з рушниць і подалися до Хмельницького. Другого дня за їх прикладом пішли й реєстрові Шемберга – всі попереходили до повстанців”[8]

А передісторія цього така: 26 квітня Хмельницький попав на Стефана Потоцького і взяв його війська в облогу під Ховтими Водами. Поляки, після “зради” реєстрових козаків почали переговори з Хмельницьким про капітуляцію – тобто, що вони (поляки) віддадуть козакам усе важке озброєння і підуть геть, лише з особистою зюроєю для самозахисту (пістолі та шаблі). Хмельницький на це згодився, бо не хотів втрачати козаків, і сподівався на ласку короля, але татари порушили домовленість і напали на поляків в урочищі Княжі Байраки 15 травня. Там до татар примкнула певна частина нереєстрового козацтва.

Таким чином польський загін був повністю знащений , а Стефан Потозький помер в татарському полоні від поранень.

Це був перший дзвіночок про те, що Хмельницький не повністю керує ситуацією. Гетьман дозволив полякам відступити, намагаючись показати їм, що він не якийсь там бандит, а просто хоче довести права свого народу та без крайньої потреби не проливати кров, як керівники попередніх повстань.

Але кримінальні елементи серед козацтва та неконтрольовані татари зробили свою чорну справу. І теперХмельницький мав воювати до повної перемоги без всякого компромису, бо горді шляхтичі так і не вибачили йому вбивства своїх майже беззбройних вояків. Навіть король Владислав IV, прихильний до козацтва, не подарував би козакам цього.

Ніхто ж не буде заперечувати, що козацтво складалося виключно з янголів та патріотів.

Як в усякій анархічній організації більша чатина них складалася з , м¢яко кажучі, людей з темним минулим та і сучасністю. Згадати хоча б те, що Польща та Росія за козаків вважали лише тих, хто жив не нас Січі, а мешканців Січі поголовно вважалися не безпідставно цими державами за бандитів. Навіть городові козаки вважали лише себе козацтвом, а низових – пройдисвітами . Задля спільної мети вони ясна річ, об¢єднувались, а в інщій час між ними існувала прихована ворожнича та недовіра.

І на ось такий кримінальний елемент вкупі з татарами довелось сприяти Хмельницькому на початку своєї боротьби.

Лише за часів Івана Сірка (гетьманом був Іван Виговський) низове козацтво кинуло грабувати Туреччину та почало систематично винищувати агресивні татарські орди.

Після цієї перемоги війська Хмельницького зросли до 15 тисяч козаків та велику кількість татарської кінноти. Командуючий Микола Потоцький зрозумівши, що навряд чи зможе перемогти в чистому полі своєю 20-ті тисячною армією об¢єднане козацько-татарське військо і почав організовувати відступ.

Але 26 травня під Корсунєм польські війська попали в засідку влаштовану Хмельницьким і потерпіли повну поразку.

“Хмельницькому до рук потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8 520 жовнірів, 41 гармата”[9]

Окрім цього за шість днів до битви під Корсунєм вмирає король Владислав IV, який міг би ще піти на переговори з козаками. Після перших перемог Хмельницького вибухнуло всенародне повстання, роками зібрана ненавість вирвалася назовні і залила все навколо кров¢ю...

“Сам Хмельницький, дійшовши до Білої Церкви, не поспішав розвивати воєнні дії. В липні козацьке посольство на чолі з Вешняком прибуло у Варшаву з кількома листами (датованими 12 червня) до короля , коронного маршалка, князя Заславського.

Вимоги козацької інструкції були досить скромні: Хмельницький домагався 12-ті тисячного реєстру, поновлення прав та привілеїв козацтва , захисту православної віри й повернення православним забраних уніатами церков.”[10]

Отже, як ми бачимо , Хмельницький не збирався визволяти свій народ з під польського ярма, а сподівався на казочку про доброго короля.

Хоча в принципі король Владислав IV міг би на ці умови погодитися, але він помер, а новий, як Казимір, не збирався йти на поступки козакам, хоч і став королєм завдякі їхнім домаганням.

ГЛАВА III

Утворення держави

Протягом літа Хмельницький створював регулярну армію. Україну він поділив на 16 полків, які очолили випробувані в боях козаки – Іван Богум і т.д.

Під кінець літа козацьке військо налічувало від 80 до 100 тисяч чоловіків, з яких 40 тисяч було козацтва, а всі інші – селяни та міщани, які не мали бойового досвіту.

Короля ще не було обрано, а польський сейм ухвалил наступ на Україну. Було зібране досить велике військо за різними оцінками його кількість коливається від 40 до 50 тисяч. Третину цього війська високопрофесійні німецькі найманці, а інша частина складалася виключно із шляхти. Дехто скаже: “Хіба це велике війсбко, козаки, мовляв, мали чисельну перевагу щонайменше в два рази. Повторюю ще раз: козацьке військо було не менш 80 тисяч, але справжніх козаків не біьш ніж 40 тисяч, а польська армія було дуже добре озброєна та добре вивчена військовим хитрощам.