Реферат: Рынок кредитных и платежных карточек и направления его равития

штрих-код

- застосовувався до винаходу магнітної смуги;

- низька таємність;

- у платіжних системах поширення не одержав.

магнітна смуга

- один із самих розповсюджених на сьогоднішній день способів нанесення інформації на картку;

- дуже популярна в платіжних системах.

чіп

- дуже дорога технологія;

- найбільш надійне збереження інформації.

лазерний запис

- ще більш дорогі карти, чим чіпові;

- технологія запису на них схожа з записом на лазерні диски;

- у банківських технологіях поширення не одержали.

по емітентах:

банківські (універсальні) картки	- випускаються банками і фінансовими компаніями.
приватні картки	- випускаються комерційними компаніями для розрахунків у торговельній і сервісній мережі даної компанії.

Пластикова картка - це персоніфікований платіжний інструмент, що надає можливість користувачеві карткою, здійснювати безготівкові розрахунки по оплаті товарів або послуг, а також отримання готівки в відділеннях банків і банківських автоматах (банкоматах). Прийняття картки до оплати і видача готівки по ній здійснюється підприємствами торгівлі (сервісу) і банками, які є членами платіжної системи, що обслуговує картки.

Отже, пластикова картка являє собою пластину стандартних розмірів, виготовлену з спеціальної, стійкої до будь-яких пошкоджень пластмаси. Основна функція пластикової картки - забезпечення ідентифікації особи, що її використовує як суб’єкта платіжної системи. Для цього на пластикову картку наносяться логотипи банка-емітента і платіжної системи, що обслуговує картку, ім’я власника картки, номер його рахунку, строк дії картки. Крім цього на картці може бути присутня фотокартка власника і його підпис. Алфавітно-цифрові дані - ім’я, номер рахунку і інші - можуть бути ембоссовані , тобто нанесені рельєфним шрифтом, дивись малюнок 1.1 (мал.1.1). Графічна інформація дає можливість візуальної ідентифікації власника картки. Однак, для використання в банківській платіжній системі цього недостатньо. По-перше, така картка може бути легко підроблена, по-друге, автоматична обробка такої картки проблематична. Крім того, потрібно і зберігати на картці ряд конфіденційних даних, що полегшує процедуру авторизації. Все це призводить до необхідності занесення ідентифікаційних даних на банківські пластикові картки додатково ще в закодованому вигляді. Ця задача може бути вирішена за допомогою різноманітних фізичних механізмів. В картках зі штрих-кодом в якості ідентифікаційного елементу використовується штриховий код, аналогічний коду, який застосовується для маркування товару. Зчитування коду відбувається в інфрачервоних проміннях. Картки з магнітною стрічкою на сьогоднішній день найбільш розповсюджені. Магнітна стрічка розташована на зворотній стороні картки і складається з трьох доріжок. Дві перші потрібні для зберігання ідентифікаційних даних, а на третю можна записувати інформацію.

Мал. 1.2 Зразок банківської картки

Лицьовий бік:

Зворотній бік ( крім інтернет-карт ) :

Основним аргументом для впровадження «пластикових грошей» була зручність користувача. З появою електронних кошт реєстрації і збору інформації з'явилася можливість заносити і зчитувати інформацію на картку за допомогою магнітного кодування сигналу.

Першою організацією, що застосувала цей спосіб на пластикових картках була Міжнародна асоціація по авіаперевезеннях (IATA, Interactional Air Transportation Association), що здійснювала контроль за багажем за допомогою інформації, записаної на магнітній стрічці пластикової картки. Згодом прийнята IATA система кодування стала стандартної. На сучасних пластикових картках це - перша доріжка, що має довжину 79 символів (210 біт/дюйм, 7 біт на знак) і утримуючу алфавітно-цифрову інформацію.

Згодом подібний принцип використовували на банківських картках для кодування номера картки, що дозволило впроваджувати електронні платежі. Розробка цієї системи кодування належить Американської банківської асоціації (American Bankers' Association).

Ця система також ввійшла в стандарт. На сучасних пластикових картках з'явилася друга доріжка, що має 40 символів (75 біт/дюйм, 5 біт на знак).

Згодом з'явилася третя доріжка, на якій найчастіше записується PIN-код (Personal Identification Number - персональний ідентифікаційний номер), а іноді стан рахунка клієнта. Розроблювачем цієї доріжки була компанія Thrift Industry. Інформація на цій доріжці може перезаписуватися і змінюватися в процесі використання. На доріжку може бути записано 197 цифрових знаків (210 біт/дюйм, 5 біт т знак).