Реферат: Салічна правда

Доказом факту вчинення злочину вільною людиною була затримка злочинця на місці вчинення злочину, його власне визнання і показання свідків. Для того, щоб зняти з обвинувачуваного обвинувачення, Салічеська Правда передбачала три види доказів: співприсяжність, показання свідків і ордалії («суд божий»), у формі випробування «казанком», нагадуючи при цьому «інші законні засоби» доказування.

Найбільш поширеним видом доказів була співпрйсяжність, що застосовувалася для підтвердження присяги (клятви) обвинувачуваного в тому, що він .не чинив того, у чому його обвинувачують, Співприсяжники - це звичайно родичі, друзі або сусіди обвинувачуваного, які на відмін) від свідків не були очевидцями факту, а лише «свідками доброї слави» обвинувачуваного. За Салічеською Правдою повинно було бути 12 співприсяжників.

Своєю присягою, яка здійснювалася в суворо визначеній, формі, порушення якої вело до програвання справи, вони підтверджували, що обвинувачуваний у силу властивих йому якостей не міг вчинити приписуваних йому діянь, і що не може бути сумнівів у чесності і правдивості його присяги.

Неправдиві свідчення, також як і відмова свідка з'явитися в суд, каралися штрафом у розмірі 15 солідів.

Поширеним видом доказу були ордалії («суд божий»), при яких злочин установлювався за допомогою божественної сили— бога, який немов би вказував злочинця («бог шельму, мітить»), Найчастіше для цього використовувалися вогонь, кип'ячена вода і залізо. Салічеська Правда знає лише один вид ордалії - випробування «казанком» — тобто за допомогою киплячої води. Випробування полягало в тому, що руку обвинувачуваного опускали в казанок із киплячою водою і потім зав'язували, приклавши до пов'язки печатку. Після закінчення трьох днів її розв'язували, і, якщо на руці не було опіку, то обвинувачуваний вважався таким, що не здійснював злочину, в якому його звинувачували.

Основним засобом одержання визнання при обвинуваченні рабів було катування.

Якщо обвинувачуваний погоджувався з вироком суду, йому давався пільговий термін для сплати штрафу, після закінчення якого у випадку несплати штрафу позивач (обвинувач) звертався за допомогою графа. Останній разом із 7 рахінбургами повинен був відправлятися до будинку обвинувачуваного і конфісковувати його майно на суму, яку він повинен був сплатити. У випадку незгоди обвинувачуваного з рішенням суду рахінбургів, обвинувачуваний знову викликався в сотенний суд через 40 днів, а потім, у випадку його неявки або відмови виконати вирок, обвинувач повинен був протягом 14 днів викликати його на суд короля. Виклик на суд короля також здійснювався в суворо установленій формі. У випадку неявки на суд короля або відмови виконати його рішення, король об'являв обвинувачуваного поза законом. Після цього і сам винний, і усе його майно ставало власністю позивача. По-іншому закріплює Салічеська Правда право на землю, якою володіла сім'я, розрізняючи присадибну ділянку, орну землю, луки, ліси. Тут багаторазово згадується обгороджена ділянка, при цьому передбачається значний штраф за підпал і зруйнування огорожі.

Житлу в Салічеській Правді надається особливе значення. Сюди приходить кредитор, щоб вимагати борг позивача, щоб викликати відповідача в суд: Карана не тільки крадіжка в межах будинку або подвір’я (високим штрафом у 45-63 соліди), але й просте проникнення на територію вілли після заходу сонця, крадіжка з нападом і витребуванням сторожових собак, увезенням на возі позивача.

3. Залежність покарання від класового становища потерпілого і злочинця.

Суб’єкти кримінальних правовідносин. Салічеська Правда формально визначила рівність усіх перед законом (закон охоплює дії усіх). Водночас Салічеська Правда; відображаючи класове розшарування суспільства, закріплює сформовану суспільну нерівність і при визначенні наслідків злочинних зазіхань виходить із класового-становища потерпілого, і іноді одночасно і з класового становища злочинця.

Розмір штрафу встановлюється в залежності від соціального і правового становища злочинця і постраждалого, а також від статі і віку постраждалого. Там, де для раба передбачалася страта, вільна людина сплачувала штраф.

Убивство тягло за собою штраф на користь рідних убитого - вергельд (ціна людини), і його розмір визначався в першу чергу соціальним становищем убитого. За вільного - 200, 100 солідів, за королівського охоронця, графа -600 солідів, а за вбивство римського колона - 63 соліди. За раба сплачувалося 35 солідів хазяїну на відшкодування понесеного ним збитку.

Покарання різнилося також і в залежності від суспільного становища злочинця. Рабам загрожували тілесні покарання і навіть смерть за такі злочини, за які вільні сплачували тільки штрафи.

Особливим становищем у даних правовідносинах відзначалася жінка. За словесну образу жінки стягалося значно більше, ніж за образу чоловіка. За вбивство жінки накладався вергельд утричі більший, а за вбивство вагітної жінки - у чотири рази більший, ніж за вбивство чоловіка. Це свідчило про велику повагу, якою користувалася жінка в суспільстві франків.
Використана література:

1. Всеобщая история государства и права. Под редакцией К. И. Батыра, М., «Былина», 1995.

2. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. : Харків. Право, 1999.

3. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:1994.

4. Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. К.:Вен турі, 1994.