Реферат: Семантична структура запозичень як джерело історико-лексикологічних досліджень
Об’єкт і предмет дослідження:
Об’єктом дослідження у роботі є запозичена з польської мови в українську XVI – першій половині XVII ст. оцінна лексика на тлі питомої та запозиченої в ХІ – ХІV ст. церковнослов’янської лексики. Вибір об’єкта дослідження зумовлений декількома факторами: а) це найчастотніша лексика в богословських творах, оскільки тут вона виражає християнські світоглядні позиції – домінантні в літературі такого типу, а отже, найчастотніша в писемній мові XVI – першій половині XVII ст., оскільки книги богословського змісту становлять основну книжкову продукцію цього періоду. За спостереженнями Г. Гугенейма[4] , абстрактна лексика (у тому числі й оцінна) навіть у сучасних текстах найчастотніша; б) аналіз цих елементів словника важливий тому, що запозичена оцінна лексика має властивість активніше просуватися з периферії до центру семантичного поля, аніж назви, пов’язані з найближчим фізичним оточенням (їжа, одяг, предмети щоденного вжитку тощо)[5] , а значить, вони швидше стають елементами системи.
Предметом дослідження є семантичні процеси в запозиченій лексиці та парадигматичні й синтагматичні зв’язки слів 10-ти семантичних полів (5 у Розділі 2 і 5 у Додатку А), центральною одиницею яких є полонізм цнота (у церковнослов’янській мові його відповідник добродhтєль). Ці зв’язки розглянуто в трьох аспектах: зв’язки в українській лексичній системі; зв’язки в польській (при необхідності – чеській, білоруській, російській та латинській) лексичній системі; зв’язки в церковнослов’янській і старослов’янській лексичних системах.
Центральною одиницею аналізованих семантичних полів є полонізм цнота. Його синтагматика й парадигматика розбудовані, оскільки ця лексема виражає у богословській літературі найважливіше поняття, яке через гіперо-гіпонімні відношення пов’язане зі значною кількістю інших понять. Тому для семантичної структури лексеми цнота як абстрактної значеннєвої одиниці характерна наявність значної кількості семем і сем, що зумовлює численні зв’язки зі словами різних семантичних полів (наприклад, семема ‘доброчесність, чеснота’ – синонімний ряд: цнота, годность, достоиность, достоинство, честь, шляхєцтво, учтивость; семема ‘побожність, праведність, святість’ – синонімний ряд: цнота, побожность, набожность, справедливость, чистость). До аналізу в Розділі 2 і Додатку А залучено 143 одиниці, які подаються у Додатку Б.
Джерельну базу становлять пам’ятки ХІ – XVIІ ст., написані мовою періоду Київської Русі, а також церковнослов’янською, українською, білоруською, російською, польською, чеською мовами. Окрему (нечисленну) групу становлять старослов’янські пам’ятки ІХ – Х ст. різних слов’янських народів. Такі широкі часові та просторові рамки дали змогу простежити найважливіші процеси, зумовлені проникненням окремих польських лексем в українську мову, встановити час функціонування запозичень, валентність цієї лексики і семантичні процеси, які відбувались у значеннєвій структурі конкретних слів.
Матеріалом дослідження стали богословські твори Д.Наливайка, його віршовані твори різних жанрів: плач, епіграми та ін.; українські та польські пам’ятки XVI – першої половини XVIІ ст., а також ілюстративний матеріал, дібраний із різних історичних словників, це: “Словник староукраїнської мови XIV – XV ст.”; “Словник української мови XVI – першої половини XVII ст.”; “Sіownik staropolski”, “Sіownik polszczyzny XVI wieku”; “Slovnik starocesky”; “Starocesky slovnik”; “Гістарычны слоўнік беларускай мовы”; “Словарь русского языка XI – XVII вв.”; “Slovnik jazyka staroslovenskeho”; “Словарь древнерусского языка (XI – XIV вв.)”; “Материалы для словаря древнерусского языка” І. Срезневського; “Словарь церковно-славянского и русского языка”, а також Картотек “Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.” і “Sіownikа polszczyzny XVI wieku”. Допоміжний матеріал залучався з “Словника української мови” в 11-ти томах, “Словаря української мови” за редакцією Б. Грінченка, “Словаря современного русского литературного языка” в 17-ти томах, “Толкового словаря” В. Даля, “Slownikа jezyka polskiego” в 11-ти томах; “Slownikа jezyka polskiego” С. Лінде в 6-ти томах.
Мета роботи – виявити й експлікувати семантичну структуру запозиченої з польської мови в українську ХVІ – першої половини XVII ст. оцінної лексики 10-ти семантичних полів, центральною одиницею яких є слово цнота, а також процеси, що відбувалися в семантичних структурах запозичених лексем.
Для досягнення поставленої мети сформульовані такі завдання:
1) виявити польські запозичення у текстах Д.Наливайка;
2) встановити першу фіксацію полонізму в українській мові і його слова-відповідника в польській мові; визначити функціональні можливості полонізму та його частотність в українській мові ХVІ – першої половини ХVII ст., а також значимість слова-відповідника і ступінь розповсюдження в польській мові XІV – XVI ст.;
3) експлікувати семантичну структуру запозичення;
4) порівняти значеннєву структуру запозиченого в українську мову слова із семантичною структурою польської лексеми-відповідника, а також із семантичною структурою церковнослов’янської чи старослов’янської лексеми-відповідника;
5) визначити семантичні процеси, які відбувалися у значеннєвій структурі запозиченого слова, з’ясувати хронологічні рамки цих процесів та їхні причину, а також виявити семантичні компоненти в значеннєвій структурі запозичених лексем, що з’явилися під впливом польської мови, на ґрунті української мови або є проявом особливостей мовлення (ідіостилю) Д. Наливайка.
Методи аналізу. У дослідженні використано описовий метод, а саме – прийом контекстного аналізу, прийоми порівняльно-історичного методу, зокрема, прийом хронологізації; прийом просторової та часової локалізації мовних фактів; елементи порівняльно-зіставного методу (при зіставленні мов основою порівняння вибираємо запозиченння в українській частині творів Д. Наливайка); методику семантичного поля, методику компонентного аналізу; окремі кількісні та статистичні прийоми. Враховано також широкий контекст культури (функціонування слова в богословському тексті доволі часто зумовлює появу в його семантичній структурі нових семем та сем, порівняно з текстами світського характеру), а також зовнішній та вертикальний контексти (вертикальний контекст у роботі –контекст богословської літератури, куди належить більшість творів Д.Наливайка, які збереглися).
Зміну значень у вибраній для аналізу групі лексики української писемної мови XVI – першої половини XVII ст., згідно з порівняльним методом, досліджуємо з урахуванням взаємних польсько-українських впливів, з урахуванням впливу мов, що перебувають з ними у тісних контактах, тобто, старобілоруської та старочеської. Оскільки найчастіше об’єктом аналізу є перекладні тексти, то й церковнослов’янська мова ХІ – ХVІІ ст. як предмет перекладу (а звідси, і старослов’янська ІХ – Х ст.) також залучена до порівняння.
Наукова новизна отриманих результатів. У праці показано шляхи розбудови семантичної структури запозичення в межах лексичної системи української мови XVI – першої половини XVII ст. на тлі семантичних процесів попередніх етапів розвитку лексичної системи. Вперше в українській історичній лексикології зосереджено увагу на взаємодії запозичень різного періоду (старослов’янізми, церковнослов’янізми – полонізми, чехізми) в українській писемній мові XVI – першої половини XVII ст. У зв’язку з цим аргументовано роль української актової мови XІV – XV ст. у процесах засвоєння запозичень і розбудови їхніх семантичних структур. Уперше в українському мовознавстві здійснено лінгвістичний аналіз творів Д. Наливайка, а також висловлено припущення щодо часу написання церковнослов’янської частини “Лhкарства…”, “О словh Давыда ...”, “Тєстаменту”.
Теоретична цінність результатів дослідження полягає у тому, що вони уточнюють шляхи адаптaції запозичень до лексичної парадигми української мови, а також вектори заміни церковнослов’янської системи запозичень на західноєвропейську (за участю і посередництвом польської мови). У праці обґрунтовано семантичний контекст запозичень в українській мові XVI – першої половини XVII ст. Результати також засвідчують, що при вивченні запозичень потрібно розглядати не окремі слова, а семантичні групи запозичених слів і їхнє місце у відповідній лексико-семантичній групі української мови: слово з певної лексико-семантичної групи входить у систему мови-реципієнта не як одиничний елемент, а як член лексико-семантичної групи у всій сукупності компонентів [порівн. В. П. Сімонок[6] ; М. М. Покровський[7] ].
Практичне знaчення. Детальний семантичний аналіз окремих лексем можуть використати: а) автори “Словника української мови XVI – першої половини XVII ст.” для укладання чи уточнення певних словникових статей (результати вже були враховані при укладанні словникової статті добродhтель, а саме при виділенні значення ‘позитивні вчинки’[8] ; б) при написанні підручника з історичної лексикології або з історії української мови для студентів вищих навчальних закладів; в) у спецкурсах і спецсемінарах для студентів філологічного факультету. Зокрема, дані дослідження автор використовує в курсі “Вступ до мовознавства” (тема “Семантичні процеси: розширення, звуження, зміщення значень слова”), а також у лекційному курсі “Семантика”.
Особистий внесок здобувача. Результати та висновки дисертації здобувач отримав самостійно. Усі статті написано одноосібно.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, включені до дисертації, автор виголошувала особисто на міжнародних конференціях (VІІІ Міжнародний славістичний колоквіум. Львів, 20–22 травня 1999 р.; Х Міжнародний славістичний колоквіум. Львів, 16–18 травня 2001 р.; ХІІ Міжнародний славістичний колоквіум. Львів, 21–23 травня 2003 р.; ХV Міжнародний славістичний колоквіум. Львів, 16–18 травня 2006 р.; Міжнародна конференція, присвячена 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. Львів, 1999 р.; Українська мова в часі і просторі. Львів, 11–12 листопада 2004 р.); на Всеукраїнській науковій конференції (Лукія Гумецька: незабутні імена української науки. Львів 8–9 лютого 2001 р.); ХVІІ Міжнародний славістичний колоквіум. Львів, 15–17 травня 2008 р.; на засіданні НТШ; на звітних наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка (1995–2007) та неодноразово обговорювалися на наукових семінарах кафедри загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка (1995–2007).
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної наукової літератури (201 найменування) і списку використаних словників та джерел (145 найменувань), додатку А і Б. Загальний обсяг дисертації становить 321 сторінка, з яких 202 сторінки основного тексту.
У Додатку А подано аналіз значень, які в українській мові ХVІ – першої половини ХVІІ ст. виражалися за допомогою лексеми цнота та її синонімів. Цей матеріал долучений до основного тексту дисертації для підтвердження закономірностей лексико-семантичних процесів, які висвітлено в основному тексті дисертації, а також для підтвердження загальних висновків.
Додаток Б містить перелік лексем (143 одиниці) і синтаксичних конструкцій (205 одиниць), залучених до аналізу семантичних процесів у сфері запозичень, а також парадигматичних і синтагматичних зв’язків лексеми цнота.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі викладено загальну характеристику роботи: обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання дослідження, його об’єкт і предмет, вказані методи дослідження і джерела матеріалу, сформульовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, подані відомості щодо апробації результатів і публікацій.
У першому розділі “Семасіологічний підхід до вивчення слів іншомовного походження” розглянуто стан вивчення українсько-польських мовних контактів у слов’янському мовознавстві, зосереджено увагу на словнику як джерелі семасіологічних досліджень, контексті дослідження і його складових, снтагматичних і парадигматичних зв’язках як міні‑контекстах. Розглянуті проблеми дали змогу зробити такі висновки:
1. Незважаючи на те, що питання взаємодії української та польської мов у лінгвістиці опрацьовано в різних аспектах, рівень вивчення українсько-польських мовних контактів не відповідає вимогам часу, оскільки залишається ще чимало нез’ясованих проблем.
2. У семасіологічних дослідженнях враховуємо наївне та енциклопедичне значення слова, тому при тлумаченні лексеми з’ясовуємо й експлікуємо в семантичній структурі всі головні компоненти поняттєвої структури, при цьому намагаємося не членувати надмірно значення слова, пояснюючи окремі використання як відтінки значень або як гіпертрофовану актуалізацію певної семи в семемній структурі.
3. Розширення мовного контексту шляхом комбінації різних типів контекстів як у синхронному, так і в діахронному аспектах, підвищує рівень об’єктивності результатів дослідження.
4. Богословські твори передбачають створення нормативної аксіологічної моделі добре/погано, що зумовлює, у свою чергу, використання у них значної кількості оцінної лексики, яка містить конотативні (оцінні) значення. Конотативне значення оцінної лексеми розглядаємо в межах структурного значення, а її контекст трактуємо як явище семантики, оскільки саме релігійна доктрина багато століть впливала на всі рівні життя суспільства, а отже, формувала не тільки прагматичне значення слова (куди входить і оцінка), а і його структурне (мовне) значення. Для аналізу контекст доволі часто обмежуємо словами, що перебувають у безпосередніх синтаксичних зв’язках з лексемою, значення якої треба встановити.