Реферат: Семантика і структура наддністрянських говорів на прикладі говірки села Конюхи Козівського району Тернопільської області
Що стосується лексичних особливостей досліджуваної місцевості, то зауважимо, що місцеві слова часто своїм походженням сягають ще східнослов’янської мовної спільності і часто зустрічаються в діалектах сучасних слов’янських мов. Наприклад: гост'инець «шлях» (битий, мощений камінням), б'узьок «чорногуз» (відоме в багатьох південно-західних говорах); зел'о «бур’ян»; зб'итки «пустощі», звідси збит'ошний «пустотливий»; кон'овка «відро» (це слово відоме і в північних говорах); куча (кучі – приміщення для свиней).
Для говірки села досить характерними є численні лексичні синоніми (дублети). Так, наприклад, поряд із частіше вживаним рубель поширене й кувуз, а також павус; поряд з кбчур зрідка відоме й сйлик.
Лексика говірки села, як і взагалі наддністрянських говірок, має порівняно багато запозичень з інших мов. У ній, як і в інших наддністрянських говірках, зустрічаються або діалектні слова-запозичення з польської мови, або слова, спільні з польською мовою. Наприклад, вбрга (в'арґа) «губа» (польськ. warga), звідси варґатиĭ «губатий», герббта «чай» (з лат. herba «трава»); кубіта (кубґ'іта) «жінка» (kobieta); мидница (м'идницґа) «таз» (miednica); таний «дешевий» (tani) та ін.
Частина діалектних слів запозичена з німецької мови (а також з їдиш – єврейської мови). Це в основному лексика ремесла, торгівлі, колишня адміністративна, військова лексика та ін. Деякі слова запозичені через польську мову. Наведемо для прикладу такі запозичення: морд «убивство» (Mord, польськ. mord); рехт «правда» (Recht); фест «міцно», «сильно» (fest); урльуп «відпустка» (Urlaub, польськ. urlop) та ін.
Специфіку говору с. Конюхи у граматиці творить набір закінчень і засобів формотворення словозмінних частин мови, зокрема
– закінчення іменників:
● жіночого роду в орудному відмінку однини – оў, – еў (зеи мле́ў , душе́ў , голово́ў ), в родовому відмінку однини – и (ріли́ , зеи мли́ , но́ чи, любо́ ви), в родовому відмінку множини -іў (бабі́ў , козі́ў );
● чоловічого роду – в давальному відмінку однини з основами на твердий приголосний – ови (бра́тови ), з основами на м’який приголосний – еви (коне́ви ), в орудному відмінку однини – ом, рідше – ем (коно́ м, дошче́м ), в місцевому відмінку однини -і, – и (на ду́бі , у кінци́ ), у давальному відмінку множини – ом, – ем, -ім (коні́м , коне́м . коно́м ), в орудному відмінку множини – ема(гостє́ма ), у місцевому відмінку множини – ох (на зятьо́х ; так само і множинні іменники – на грудьо́х , на дверо́х );
● середнього роду колишніх іменників t-основи – у род. в. одн. – (ат’)і, – (ат’) а (тел’бт'і, тел’бт'а), у дав. в. одн. (ат’) у; в ор. в. одн. – (ат’) ом;
– у прикметниках наявність стягнених форм у називному відмінку однини чоловічого роду (до́бри), давального і місцевого відмінків однини жіночого роду (мо́лоді «молодій», так само – ад’єктивні займенники); асимілятивні зміни при творенні форм вищого ступеня порівняння прикметників (моло́ч:и);
– у числівниках – формальна структура числівників одйн, шти́ри, одинбйціть; форма орудного відмінка двума́; творення складених числівників за моделлю піўтретя́, піўчвертб, девйідесє́ть, дві́ста;
– у займенниках – збереження давніх енклітичних форм давального відмінка ми «мені», ти «тобі»; відмінкових форм – знахідного відмінка не́го «його», орудного відмінка неў, тоў «нею», «тією»; вказівного займенника тамто́й «той»;
– у дієвідмінюванні: інфінітив на – чи від дієслів з основою на задньоязиковий приголосний (пе́чи, стри́хчи); формі 1-ї і 2-ї особи однини теперішнього часу: лє́йу, лє́йіш, 3-ї особи однини і множини теперішнього часу з кінцевим т (худит – худят); паралельне вживання закінчень 1-ї особи множини теперішнього часу – мо і – м (несе́мо/несе́м, худимо/худим); нульове закінчення 2-ї особи однини теперішнього часу атематичних дієслів (дась, йісь «даси», «їси»); паралельне творення форм 1-ї особи однини майбутнього часу бу́ду бра́ти і бу́ду браў, 1-ї особи однини і множини минулого часу ходи́ў і ходи́ўйім, ходи́вем, роби́ли і роби́лисмо; форми умовного способу за моделлю даў бим, даў бис.
Специфіка говору досліджуваної місцевості у словотворенні зумовлена:
– наявністю локальних афіксів – мак (глушма́к «глухий»), – кут (ліўку́т «лівша»), – уйемци (покрадуйе́мци «крадькома»);
– функціональним посиленням окремих афіксів – анк(а) (барабольа́нка «листя картоплі»), -а́льник (копа́льник «копач»).
комунікативний уміння навичка літературний
Висновки
У рамках нашого дослідження, дослідивши народне мовлення Тернопільського регіону, можна зробити певні висновки як щодо особливостей наддністрянського говору в цілому, так і щодо особливостей різних рівнів діалектної системи села Конюхи зокрема. Отже, говірка досліджуваної місцевості входить до південно-західної групи наддністрянських говорів, тому для неї притаманні як спільні для всієї південно-західної групи риси, так і регіональні особливості. Зокрема, особливості фонетичної та морфологічної системи мови говірки села позначаються і на лексичному складі. Загальнолітературні норми, поєднуючись із діалектними особливостями, утворюють особливий колорит лексичного складу досліджуваної говірки. Так, у здійсненні системного аналізу лексики старожитнього наддністрянського діалекту й убачаємо перспективу подальшого дослідження. Оскільки опрацювання наукової літератури показало, що саме лексико-семантичний рівень наддністрянської діалектної лексики опрацьований набагато гірше ніж інші рівні його системи (морфологічний, дериватологічний, акцентологічний).
Література
1. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. – К.: Вища школа, 1980. – 246 с.
2. Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. – К.: Рад. школа, 1966. – 316 с.
3. Жовтобрюх М.А. Проблеми взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів // Мовознавство. – 2003. – №1. – С. 13–18.
4. Матвіяс І.Г. Відображення особливостей говорів української мови // Мовознавство. – 2008. – №6. – С. 29–36.