Реферат: Шлюб

Відповідно до ст.42 КпШС право звернення в загс з заявою про розірвання шлюбу з членом подружжя, засудженим до позбавлення волі на строк не менше трьох років, належить тільки тому члену подружжя, який знаходиться на волі. Засуджений не має право розривати шлюб за правилами ст.42 КпШС. Якщо особу осуджено на срок менше трьох років, то справу про розірвання з ним шлюбу повино вирішуватись за позовом іншого члена подружжя судом, хоча і без виклику відповідача. В суді розглядаються справи про розлучення і в тих випадках, коли і чоловік і жінка засуджені на строк не менше трьох років.

Також необхідно зазначити, що "розірвання шлюбу з особами, умовно засудженими (в тому числі з обов'язковим залученням засудженого до праці) або умовно звільненним з місць позбавлення волі; проводиться на загальних підставах відповідно: в судовому порядку за положенням ст.40 КпШС або в органах загсу у випадках, передбачених ст.41 цього Кодексу".¹

¹ Постанова Пленуму Верховного Суду України. — С.: Таврида, 1998 р. — Ст.602.

В суді, а не в загсі розривається шлюб з душевнохворими або недоумкуватими, однак не визнаними недієздатними в порядку, який встановлений ст.ст.251-260 ЦПК України.

Особливий порядок розірвання шлюбу з особами, які визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства, не застосовується у випадках розлучення з особами, які обмежені в дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами. З цими особами, а також за позовом цих осіб шлюб розривається в загальному порядку.

При розірванні шлюбу за підставами, передбаченими ст.42 КпШС, до заяви про розлучення повина бути додана копія рішення суду або виписки з нього про визнання іншого члена подружжя безвісно відсутнім або недієздатним внаслідок душевної хвороби або слабоумства або копія вироку (виписки з нього) про засудження іншого члена подружжя до позбавлення волі на строк не менше трьох років.

За розлучення з недієздатним, безвісно відсутнім і засудженим членом подружжя державою встановлюється мито.

Розлучення в загсі не допускається, якщо між членами подружжя виникають спори. Мова йде про спори щодо дітей, про майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, або про стягнення аліментів на користь того з подружжя, який є непрацездатним. В цих випадках для розлучення шлюбу потрібно звертатися до суду, оскільки виникає необхідність в перевірці фактів, в оцінці доказів, тобто в здійсненні дій, котрі не може проводити загс. Перешкодою для розірвання шлюбу в загсі є тільки спори, які підлягають розгляду в шлюбнорозлучному процесі. Не є такою перешкодою, наприклад, спір про надання засобів на утримання неповнолітнім, недієздатним дітям, які потребують допомоги. Вказані вимоги не можуть розглядатися в шлюбнорозлучному процесі.

Шлюб розривається в суді, а не в загсі, якщо засуджений член подружжя, який відбуває покарання або опікун подружжя, який є недієздатним, порушать спір про дітей, про майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, або про стягнення аліментів на користь того з членів подружжя, який є непрацездатним, розірвання шлюбу провадиться через суд. Про подану заяву загс повідомляє того з подружжя, який знаходиться в ув'язненні, або опікуна недієздатного члена подружжя. В сповіщенні встановлюється срок для повідомлення про наявність вказаних спорів. Встановленний для відповіді строк не може перевищувати трьох місяців.

Після отримання повідомлення про відсутність спору або неотриманні відповіді в строк, встановленний в сповіщенні, орган запису актів громадського стану реєструє розірвання шлюбу. В законі не встановлено певного строку, після котрого не реєструється розлучення з безвісно відсутнім. Реєстрація розлучення в такому випадку проводиться відразу ж після звернення в загс.

Вирішення в суді справ про розірвання шлюбу в випадках, коли член подружжя, який засудженний або опікун недієздатного порушать вказані в ст.42 КпШС спори, мають ряд особливостей. По цих справах не застосовуються заходи до примирення. Вони розглядаються без виклику відповідача. Не сплачується мито. Позови про розірвання шлюбу з особами, визнаними або недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства, а також з засудженним на срок не менше 3-х років, можуть бути подані за місцем проживання позивача.

III. Розлучення громадян України з іноземцями, та іноземців між собою.

Дані питання врегульовуються чинним законодавством нашої держави, а саме ст.197 КпШС України.

"Розірвання шлюбів громадян України з іноземними громадянами, а також іноземних громадян між собою в Україні провадиться за законодавством України".¹

Згідно з ст.197 КпШС України, розірвання шлюбів між громадянинами України та іноземними громадянами, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один з подружжя проживав поза межами України.

Розірвання шлюбів між громадянами України, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали поза межами України.

Розірвання шлюбів між іноземними громадянами, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні.

Громадянин України, що проживає поза межами України, має право розірвати шлюб з одним з подружжя, який проживає поза межами України, незалежно від його громадянства в судах України. У тих випадках, коли за законодавством України допускається розірвання шлюбу в органах запису актів громадського стану, шлюб може бути розірванний в консульських установах України.

Справи про розірвання шлюбу за заявами громадян України, які проживають поза межами України, можуть розглядатися в судах України за дорученням Верховного Суду України.

¹ Кодекс про шлюб та сім'ю Україна. Міністерство Юстиції України. — К., 1996 р. — Ст.40.

На мій погляд, причиною закріплення цих положень у законодавстві є те, що Україна — багатонаціональна держава, на території якої проживають багато іноземних громадян, які тісно асимілюють з українським народом.

IV. Наслідки розірвання шлюбу.

1. Доля невповнолітніх дітей та непрацездатних батьків.

Розлучення тягне за собою наслідки, яким норми про розірвання шлюбу надають важливого значення.

Одним з найважливіших питань шлюбнорозлучного процесу є питання про долю неповнолітніх дітей. Ні одна справа про розірвання шлюбу в суді між членами подружжя, які мають неповнолітніх дітей, не може бути розглянуто без того, щоб суд не вияснив питання про долю дітей.

Перш за все суд повинен визначити, з ким залишаються неповнолітні діти. Згідно зі ст.69 КпШС України суд виходить з інтересів дітей і умов їх нормального розвитку та виховання. При цьому, якщо дитина досягла десяти років, суд повинен з'ясувати у неї, при кому з батьків вона бажає залишитися. Висловлене дитиною бажання не є обов'язковим для суду, якщо суд визначає, що залишиння дитини при тому з батьків, на якого вона вказує, не відповідає її інтересам.

Якщо суд визнає, що батьки не можуть забезпечити належного виховання дитини, він постановляє рішення про передачу дитини на опікування органів опіки і піклування. Такі випадки останнім часом частішають: суд застосовує ці міри, як правило, тоді, коли члени подружжя, які розлучаються, вели аморальний спосіб життя, не займались вихованням дітей, а тому залишення неповнолітніх при одному з батьків несумісне з інтересами дітей.