Реферат: Шлюбний договір

Відповідно до ст. 101 СК розірвання шлюбного договору можливе також за наявності підстав, що мають істотне значення. Тому той з подружжя, хто пред'явив позов, має довести наявність таких підстав (ст. 30 ЦПК). Уявляється, що під істотними обставинами, як й при зміні умов шлюбного договору, треба розуміти обставини, наявність яких істотно порушує інтереси того з подружжя, хто пред'явив позов, а також неповнолітніх та повнолітніх дітей. Для розірвання шлюбного договору необхідне пред'явлення перетворювального позову.

5. Припинення та визнання шлюбного договору недійсним

Як вже зазначалось, шлюбний договір є одним з видів правочину. Тому необхідне додержання встановлених ЦК умов чинності правочину (частини 1-5 ст. 203 ЦК). Шлюбний договір може також бути визнаний недійсним, якщо його зміст суперечить вимогам ч. 4 ст. 93 і ч. 5 ст. 97 СК.

Сімейний договір автоматично анулюється у випадку смерті одного з членів подружжя, за обопільною згодою сторін, а також на випадок розірвання шлюбу. Документ вважатиметься недійсним, якщо було порушено умови порядку його складання і у разі ущемлення прав одного з членів подружжя у протиріччя законодавству України. Але за бажанням члени подружжя в період дії сімейного договору можуть припинити дії якихось пунктів або внести нові, відкоригувати чи змінити щось.

Визнання шлюбного договору недійсним треба відрізняти від його розірвання. При розірванні шлюбного договору його чинність припиняється на майбутнє, а при визнанні цього договору недійсним він вважається недійсним з моменту його укладення. Для розірвання шлюбного договору треба пред'явити перетворювальний позов, а для визнання цього договору недійсним - негативний. Як слушно зазначає І. Жилінкова, визнання шлюбного договору недійсним, як і його розірвання, не впливає на долю шлюбу. При цьому шлюбний союз продовжуватиме існувати. При визнанні шлюбного договору недійсним він, як вже зазначалося, є недійсним з моменту його укладення. Тому, як слушно підкреслює І. Жилінкова, з самого початку відносини між подружжям мають розглядатися з погляду їх законодавчого, а не договірного регулювання. Якщо на момент визнання шлюбного договору недійсним дружина і чоловік не виконали його умов (щодо сплати аліментів, передачі роздільного майна у спільну власність, його набуття або реалізації тощо), з них знімається обов'язок вчинення дій щодо такого виконання. Якщо ж такі дії були вчинені, їх результати підлягають анулюванню. Сторони повертаються у становище, що існувало до вчинення ними юридично значущих дій.

Це положення не поширюється на виконання подружжям аліментних зобов'язань. Той з подружжя, хто сплатив повністю або частково аліменти на користь другого з них або на користь третіх осіб, не набуває щодо цих осіб права зворотної вимоги. У такому разі можна за аналогією застосувати правило ч. 2 ст. 422 ЦПК, яке передбачає, що у аліментних справах, а також у справах про стягнення заробітної плати або інших виплат, що випливають із трудових правовідносин, звернення виконання не допускається незалежно від того, в якому порядку скасоване рішення, крім тих випадків, коли останнє було прийняте на підставі підроблених документів або завідомо неправдивих відомостей позивача.

Як зазначає І. Жилінкова, якщо шлюбний договір визнаний недійсним на вимогу одного з подружжя внаслідок винних дій другого з них (обман, насильство, погроза тощо), негативні наслідки цього мають стосуватися лише винної осо?