Реферат: Штукатурення елементів віконних і дверних прорізів
Шкребками (рис. 3.8) створюють шорсткість на підготовленому шарі під декоративний шар.
Рис. 3.6. Ящики для приготування розчинів
а – дерев’янии б - металевий
Русторізки і розшивки застосовують для прорізування рустів у пластичному шарі штукатурки. Найпростішу русторізку подано на рис. 3.9, а. Вона складається з дерев'яного бруска, на одному з кінців якого закріплено вигнуту металеву пластинку. Для виконання увігнутих рустів використовують розшивку (рис. 3.9, б), яку під час роботи пересувають вздовж металевої лінійки з прорізом посередині (рис. 3.9, г). Довжина лінійки 1 м.
З цією ж метою застосовують розшивку із змінними лезами (рис. 3.9, в), що дає змогу виконувати русти різної ширини і профілю. Змінне робоче лезо цієї розшивки закріплюється на держаку спеціальним гвинтом.
Металеві циклі (рис. 3.10, а), шкребок-циклю (рис. 3.10, б), цвяхову щітку (рис. 3.10, в) використовують для циклювання (подряпування) опоряджувального шару. Шкребок-цикля складається з дерев'яної основи розміром 120x180 мм, на нижній площині якої рядами закріплені металеві зубці, а зверху -ручка.
Штамповками (рис. 3.11) виконують поглиблені рисунки в пластичному шарі декоративної штукатурки.
За допомогою шаблонів, а також валиків-шаблонів з дерева та сіток (рис. 3.12) опоряджують поверхні штукатурки борознами і штрихами.
Рис. 3.7. Інструменти для нанесення декоративного розчину на поверхню і його опорядження
а - лопатки (кельми); б - відрізачка
Рис. 3.8. Шкребок для створення борозен у пластичному шарі штукатурки
Рис. 3.9. Інструменти і пристрої для виконання рустів:
а - русторізка, б - розшивка, в - розшивка зі змінними лезами; г – лінійка
Рис. 3.10. Пристрої для циклювання опоряджувального шару декоративної штукатурки: а- циклі, б - шкребок-цикля; в - цвяхова щітка
Рис. 3.11. Штамповка
Рис. 3.12. Інструменти для опорядження штукатурки борознами і штрихами:
а - гофрований шаблон з листового металу б - валик-шаблон з дерева;
в - валик-шаблон, обтягнутий сіткою
4. Штукатурні розчини та їхні властивості
Штукатурні розчини бувають прості і складні. Якщо у складі розчину присутній один в'яжучий матеріал, розчин називають простим (вапняковий, цементний, гіпсовий тощо), два і більше в'яжучих - складним (цементно-вапняний, вапняно-гіпсовий тощо).
Розчин повинен бути пластичним, мати потрібну рухомість і водоутримувальну здатність. Пластичним називають розчин, який легко розрівнюється на поверхні штукатурним інструментом, не утворюючи тріщин. Пластичний розчин добре прилипає до поверхні і зчеплюється з нею.
Пластичність залежить від співвідношення в розчині в'яжучого матеріалу і заповнювача. У пластичних розчинах міститься 25-35 % в'яжучого матеріалу, для економи якого в розчин додають пластифікатори: глину, пластифікатор БС тощо. Розчин з недостатньою кількістю в'яжучого матеріалу називають пісним, а з надмірною - жирним. Аби визначити пластичність (жирність) розчину, його досить пригладити штукатурною лопаткою. Якщо смуга від лопатки утворюється гладенькою, без тріщин, то розчин пластичний. З цією ж метою можна занурити у розчин і витягнути дерев'яну рейку або держак лопати. Якщо розчин прилипне до дерева, то він пластичний, має достатню жирність.
Рухомість розчину залежить від кількості води в ньому: чим більше води, тим він рухоміший, і навпаки. Його вимірюють за допомогою стандартного металевого конуса масою 300 г, який має поділки від 1 до 15 см (рис. 4.1, а). Для визначення рухомості конус встановлюють так, щоб його вершина дотикалась до поверхні розчину (рис. 4.1, б), і відпускають. На скільки сантиметрів конус занурився у розчин, така й буде його рухомість (рис. 4.2, в).
Рухомість розчинів для штукатурних робіт повинна бути: для першого підготовчого шару (оббризку) - 10-12 см; для другого підготовчого шару (ґрунту) - 7-9 см; для опоряджувального шару (накривки) - 10-12 см.