Реферат: Сировинна база і напрямки розвитку хутряної промисловості

1.Хутрові шкурки.

2.Хутряні шкурки.

3.Хімічний склад.

4. Вплив на якість волосяного і шкіряного покрову умов проживання і годівлі тварин.

5.Вплив на якість шірок статі, віку і географічного розташування.

6.Первинна обробка шкурок.

7.Сортування сировини.

8.Стандартизація, класифікація і сортування хутрових виробів.

Хутрові шкурки – це шкурки диких тварин, отримані при полюванні. А також шкурки диких звірів, вирощених в звірогосподарствах.

Хутряні шкурки –шкурки, одерждані з домашніх тварин.

У зв’язку з мріями про вступ в ЕС та НАТО, Україна вимушена сповідувати Західні цінності, в тому числі і ті, що спорвідує Грін Піс. Саме з-за цього Україна, в якій останні десятирпіччя різко зменьшилась кількість дикого звіра, вимушена обмежити мисливство і внести в червону книгу звірів, які колись були основою пушного промислу. В більшості регіонів мисливство дуже обмежено і не грає будь якої ролі в постачанні сировини для хутряної промисловості. Єдиними регіонами, де ще провадиться заготівля хутряної сировини є Карпати, Кримські гори та Таврійські степи.

Завдяки заповідниками вдалося зберегти від винищення чимало рідкісних цінних звірів (бобер річковий, видра, вихухоль та ін.).

Для збільшення кількості промислових звірів здійснюється акліматизація і реакліматизація корисних для людини тварин.

Акліматизація - пристосування популяції ввезених тварин до умов новогосередовища. Звичайно, цей етап характеризується зрос­танням чисельності звірів, їх розселенням і пристосуванням до нових умов існування. Були завезені та акліматизовані ондатра, нутрія, норка американська, лисиця сріблясто-чорна та ін.

Реаакліматизація - розселення тварин у ті райони, де вони ко­лись розводилися. Так, у промислово-мисливські господарства були завезені бобер, заєць-русак, вихухоль та ін.

Нині найбільшого розвитку набуло звірівництво. Вартість про­дукції звірівництва в загальному обсязі заготівлі шкурок становить близько 99%.

Метою звірівництва є виробництво шкурок цінних хутряних зві­рів у великій кількості, однорідних за кольором і структурою волоса, які б відповідали вимогам внутрішнього і світового ринку.

На сьогодні у звірівництві намітилася економічно обгрунтована тенденція до концентрації і вузької спеціалізації (за видами звірів) - з високим ступенем механізації виробничих процесів, особливо кормо-приготування. Спеціалізація звірогосподарств залежить, передусім, від географічного розташування і можливостей організації кормової бази. Підвищення продуктивності хутряних звірів тісно пов'язане із селекційною роботою, дотриманням вимог годування й утримання, кваліфікацією звіроводів.

В Україні 90% виробництва цінного хутра припадає на норку, 5% - на сріблясто-чорну лисицю, 4% - на песця, 1% - інші види.

Основні імпортери українського хутра - Італія, Греція, Туреччина, Іспанія, Німеччина, США, Японія.

З домашніх тварин для хутряної промисловості використовують кролів,баранів та кіз.

Кролівництво - важлива галузь тваринництва, що, крім м'яса, дає велику кількість дешевої сировини для хутряної промисловості.

Нині майже 95% кроликів розводиться у одноосібників. Спрямований відбір і їх підбір сприяли тому, що кролики набули таких цінних господарсько-корисних ознак, як великі розміри, густий волосяний покрив гарних кольорів, довгий і густий пух. Цін­ним є також те, що кролики розмножуються протягом усього року.Промислове значення мають 14 порід і порідних груп кроликів: шиншила, сірий і білий велетень, сріблястий, чорно-бурий, мардер, метелик і багато інших

На жаль, після отримання Незалежності, кролівництво, як галузь, було практично знищено, спожитвча кооперація, яка займалась заготівлею кролячих шкірок, переживаючи кризу, ліквідувала заготконтори,до того ж був ліквідований журнал „Кролівництво”, який об’єднува любителів. Нині кролики залишились лише у малочисленних розрізнених любителів. .

Вівчарство в Україні набуло широкого розвитку, яке ведеться за різними напрямами. Так, у невеликій кількості розводять, головним чином, метисів каракульної породи, а на півдні - смушкової, у інших районах крім них - тонкорунної, напівтонкорунної, напівгру-бововняної і грубововняної породи овець.Різні зональні природнокліматичні умови значною мірою впли­нули на концентрацію певних порід овець в окремих районах: асканійська та цигайська - в степовій зоні; каракульницька - в Дніпро­петровській, Кримській, Чернівецькій та Одеській областях; соколь­ська - в Полтавській. Основою вівчарської зони є степові області, де знаходиться понад 60%' усього поголів'я. Нажаль, порода карпатська тонкорунна, якою славилась дорадянська Галичина, за роки радянської влади занепала і витіснена Романською породою.Зараз, коли колгоспи знищено, ферми зруйновано, вівчарство повертається в Карпати.

У хутряному виробництві використовуються шкурки ягнят і дорослих овець.

На жаль, в Україні не виробляється обладнання первинної обробки і переробки шкір. За часи СРСР виробництво такого обладнаня було зосереджено в Татарстані. Тому зараз обладнання ми імпортуємо , переважно з Італії. Поскільки великих кожевених виробництв на Україні не залишилось, а малим підприємствам італійське обладнання не по кишені, шкірки в Україні в основному піддаються лише первинній обробці, а сама переробка шкіри здійснюється вже за рубежем.

Класифікацій асортименту хутрово-хутряної сировини

Хутрово-хутряна сировина - це ще не вичинені, тобто зняті з тушок і, як правило, законсервовані шкурки (шкури) хутряних звірів та свійських тварин, а також морського звіра, які за якістю волосяного покриву, шкірної тканини придатні для виготовлення виробів.За сезоном добування шкурки звірів і свійських тварин поділя­ють на зимові та весняні види.

До зимових видів відносять шкурки звірів, яких добувають у зимовий період через їхню найвищу якість волосяного покриву (лисиця, песець, білка, та ін.).

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--