Реферат: Система вищої освіти у Великобританії та принципи і шляхи її інтеграції до Болонського процесу
Міністерство освіти і науки України
Прикарпатський Національний університет ім. В. Стефаника
Реферат
на тему:
“СИСТЕМА ВИЩОЇ ОСВІТИ У ВЕЛИКОБРИТАНІЇТА ПРИНЦИПИ І ШЛЯХИ ЇЇ ІНТЕГРАЦІЇ ДО БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ”
м. Івано-Франківськ
2008
ПЛАН
1. Вступ
2. Історія університетів Великобританії.
3. Сучасна система освіти.
4. Підготовка бакалаврів технічного профілю в університетах Великобританії.
5. Докторантура у Великобританії.
6. На шляху до створення Європейської зони вищої освіти.
Вступ
Для того, щоб мати більш чітке уявлення про ті зміни, які повинні відбутися в Європі у відповідності до Болонського процесу, розглянемо систему вищої освіти Великобританії, яка існувала до підписання конвенції та після неї.
Система вищої освіти може бути унітарною – з одним основним типом ВУЗу (наприклад, університетами) або бінарною – з двома типами ВУЗів (наприклад, університети і інститути).[3]
Вища освіта може бути однорівневою – включає один завершальний цикл вищої освіти (після якого видається диплом про вищу освіту) або дворівневою – включає як мінімум два цикли вищої освіти (після кожного циклу видається диплом, який можна використовувати для роботи або продовження навчання).[3]
Вища освіта Великобританії відповідає унітарній дворівневій системі до рівня докторантури. Існує декілька докторантур, але переважає PhD. В 1992 році колишні політехніки були приєднані до університетському сектору, вони отримали повний університетський статус і право присвоювати степені. Немає офіційних вказівок відносно тривалості навчання в університетах, так само термінологія і структура степенів може бути різною в різних університетах. Всі звання можна розділити на звання, які присуджуються до закінчення університету (Вищий національний диплом - 2 роки, Вищий національний сертифікат - 1 рік) и звання, які присуджуються після закінчення університету.
Більшість курсів будується на модульній основі з використанням накопичених балів (кредитів).
Звання бакалавра потребує завершення 3- або 4-річної програми (в медицині – 5 років). На післядипломному рівні існує багато магістерських програм (тривалістю от 1 до 2 роки) і багато вищих дипломів, найпопулярнішою є докторантура, яка веде до PhD.
Росте число Коледжів дальньої освіти. До них відносяться домовленості, за якими весь курс або його частина читається в коледжі і визнається університетом. Більшість таких коледжів пропонує Вищі національні дипломи та Вищі національні сертифікати.
Історія університетів Великобританії.
Великобританія (об'єднання з Англії, Уельсу й Шотландії) має давню й розвинену систему освіти. Перші школи існували на території Англії ще в часи, коли майже вся вона входила до складу Римської імперії і Лондон із мікроскопічного поселення перетворився на центр ремесла і торгівлі. Надалі система освіти спочатку обслуговувала церкву і керівну адміністрацію країни, а з середньовіччя розвивалася паралельно з економікою країни, задовольняючи її потреби. Засновані на початку XIII століття університети в Оксфорді й Кембриджі, кожен з яких складається в наш час з декількох коледжів, для навчання еліти, покликаної слугувати Богові й державі, кілька століть репрезентували всю її вищу освіту. Аж до XIX століття вони залишались єдиними університетами в країні. Жінок в ті часи в університети не приймали. В XV–XVI століттях в Шотландії були відкриті університети Сент-Ендрюса (1411), Глазго (1451), Абердина (1494) і Едінбурга (1583).[6]
Наступні університети з'явилися тільки після 1830 року під тиском суспільних вимог періоду індустріальної революції та нових потреб країни. Та й після цього вища освіта країни була елітарною і охоплювала надто малий відсоток молоді.
Охопивша в XIX столітті всю Британію промислова революція породила проблему нестачі кваліфікованих управляючих і адміністраторів. В багатьох промислових містах появились нові університети. В 1836 році був заснований Лондонський університет, в 1851 році — Манчестерський, в 1893 — Уельський, в 1900 — Бірмінгемський, в 1903 — Ліверпульський, в 1909 — Брістольський і в 1926 році — університет в Рединзі. Ці університети стали відомими як "червоно цегельні" (red-brick), оскільки вони в багатьох випадках будувалися із цегли, в той час як древні стіни Оксфорда і Кембриджа були збудовані із каменя.
Істотне розширення вищої освіти настало відразу після перемоги у другій світовій війні, коли за порівняно короткий час кількість університетів подвоїлася, а їхній контингент зріс ще більше. Після 1945 року в країні були відкриті ще декілька нових університетів: в 1948 році Ноттингемський, в 1949 — Кільський, в 1955 —Екзетерський і в 60-х роках — Сассекський, Варвикський, Кентський, Східноанглійський і Ессекський. До недавнього часу ці університети були відомими як "нові" або "скляні" (glass), оскільки при будівництві і обробці їх сучасних споруд використовувалося багато скла.
Скоро, однак, вслід за цими „новими” університетами появилася велика кількість ще новіших. В 1992 році 33 политехнічних інститути були оголошені „чартерними” (charter) університетами.[8] В цих інститутах здавна викладалися професійні і технічні дисципліни з присвоєнням їх випускникам учених ступенів і високих професійно-технічних кваліфікацій. Різниця між старими и новими університетами дещо стерлась, але все ще помітна. Нові університети тісно пов’язані з торгівлею і промисловістю і тому будують свої навчальні програми з певним врахуванням інтересів підприємців. Старіші університети стараються не відставати і скріплюють свої зв’язки з місцевими і національними комерційними кругами. І тим не менше старі університети в своїх навчальних програмах все же концентруються на таких „чисто теоретичних" дисциплінах, як філософія, література і природничі науки.
Сучасна система освіти.
З кінця XIX століття у Великобританії працювали технічні коледжі, але їхні дипломи вважалися нижчими від академічного стандарту університетів. Лише з 1956 р., зі створенням Національної ради з присудження академічних звань, дипломи закладів технічного сектора вищої освіти підняли до рівня бакалаврських. Майже століття вища освіта Великобританії була взірцем бінарної моделі, для якої притаманний чіткий поділ на університетський та не університетський сектори, проте Акт (Закон) 1992 р. надав технічним інститутам статус університетів, і два сектори злилися в один, хоч відмінності між технічними й рештою університетів залишилися значними. Отож вища школа Великобританії перестала бути бінарною.
Сучасні системи освіти Англії, Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії відрізняються певними деталями, але основні їхні структури подібні. Всі університети Великобританії мають високий рівень автономії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Загальну патетику у вищій освіті здійснює Міністерство освіти й науки шляхом розподілу матеріальних ресурсів. Посередницькі функції між урядом та університетами покладені на три ради університетських фондів (Англії, Шотландії та Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вищої освіти з регіонів Великобританії, шкіл та ліцеїв, роботодавців. Таке широке представництво дає змогу поєднати інтереси держави й вищих шкіл, досить об'єктивно оцінюючи останні. Для цього з 1996 р. розширюється число критеріїв, за якими має визначатися якість навчальних послуг і рівень закладу. Консультативним органом в оцінюванні є комітет ректорів, який з 1992 р. перейменований на Комітет з якості вищої освіти.
1993 р. у Великобританії було майже 440 внесених у довідники вищих закладів освіти (ВЗО): 76 університетів, 48 інститутів, 30 вищих шкіл, 3 академії, 4 навчальних центри та коледжі різного типу, серед яких чимало гігантів із багатьма тисячами студентів і карликів з кількома викладачами і десятком-другим студентів. Для того щоб ВЗО міг (за бажання) додати до своєї назви слово "університет", він повинен виконати вимогу Закону 1992 р. і мати не менше 4000 студентів, з них понад 3000 – на денному навчанні за програмами університетського рівня.[6]
Науково-технічний прогрес у будь-якій країні залежить він рівня підготовки спеціалістів. Для цього потрібна відповідна система технічної освіти. У цьому відношенні досягнення Британської вищої школи в функціональних технічних рішеннях, в організації навчального процесу, його комп'ютеризації, підготовці кваліфікованих технічних кадрів привертають увагу науковців.
Традиційну основу британської системи вищої освіти становлять університети, політехнічні навчальні заклади та коледжі.
Якщо в більшості країн сектор вищої технічної освіти характеризується певною кількістю відповідних навчальних закладів, то у Великобританії головним показником є наявність у даних навчальних закладах курсових програм.
Нині в країні існує 89 університетів і 70 інших закладів вищої освіти, у тому числі коледжі для підготовки вчителів, технічні та інші коледжі. Закінчивши університет, випускник одержує ступінь або свідоцтво про здобуту професію. Слід зазначити, що британські кваліфікації визнаються всіма як найкращі в світі. Їх можна здобути на всіх рівнях — від базового до найбільш просунутого, і з усіх дисциплін (спеціальностей).[2] Професійні кваліфікації встановлюють, як правило, певні асоціації (ради) за дуже жорсткими вимогами. Для їх виконання випускникам університетів необхідні роки праці й самостійного вдосконалення. У Великобританії, як і в інших західноєвропейських країнах, найпоширенішими вважаються такі кваліфікації: бакалавр (Ваchelог), магістр (Master), доктор філософії (Doctor of Philosophy). Більшість студентів у Великобританії обирають курсові програми, що дають змогу здобути першу кваліфікацію. Ступінь бакалавра надається після трьох-чотирьох років навчання на денному відділенні університету, коледжу чи інституту. Він дає змогу зайняти хорошу посаду в середній інженерно-технічній ланці або середньому керівному складі державної організації, приватної компанії чи заснувати приватну практику. У деяких сферах ступінь бакалавра є вищим рівнем і не потребує продовження освіти. Але для більшості спеціальностей освіта може бути продовжена до здобуття ступеня магістра чи навіть доктора наук.
Видатну роль в сучасній вищій освіті Великобританії відіграє Відкритий університет, що став зразком наслідування в усьому світі. Його створення (1969 р.) пов'язується з ім'ям відомого лейбористського діяча Гарольда Вільсона. Доступ до навчання (переважно заочного і рекордно різноманітного щодо засобів і методик) вільний. Тому кожен може обрати для себе одну з сотень програм нижчого чи університетського рівня.[1]
Середня освіта у Великобританії для тих хто бажає навчатися в університетах триває найчастіше 13 років, два останніх з яких присвячуються поглибленому вивченню дисциплін, котрі учень планує обрати для студій у ВЗО. Школи надають змогу обрати курси різного рівня складності, що призводить до нееквівалентних атестатів.
Право вступу до ВЗО без іспитів надає атестат про загальну освіту підвищеного рівня (скорочено "A levei"). За великої автономії шкіл в освітньому процесі підсумкові вимоги стандартизовані, бо випускні іспити проводять кілька незалежних екзаменаційних рад. Більшість абітурієнтів мають А-рівень з трьох дисциплін.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--