Реферат: Система злочинів у КК України

Крім волі людини — основного безпосереднього об'єкта — до­датковим безпосереднім об'єктом цього злочину, залежно від мети використання потерпілого, можуть виступати різні його блага: ста­тева недоторканність, честь і гідність, трудові та інші права грома­дянина.

З об'єктивної сторони — це продаж людини (що передбачає її купівлю), інша сплатна передача (наприклад, передача людини в ра­хунок боргу) або здійснення щодо людини будь-якої іншої незакон­ної угоди (наприклад, угоди про вербування або Інше залучення жі­нок для подальшого використання в порнобізнесі та ін.). До того ж ці дії мають обов'язково пов'язуватись із законним або незаконним переміщенням потерпілого через державний кордон України. Згода або, навпаки, її відсутність з боку потерпілого на таке переміщення, значення для кваліфікації злочину не має. Продаж, Інша сплатна пе­редача людини, вчинена щодо неї інша операція, проводяться для подальшого продажу або іншої передачі потерпілого іншій особі або особам.

Суб'єктивна сторона цього злочину — тільки прямий умисел, що пов'язаний з певною метою. Ця мета, виходячи з тексту ст. 149, може бути найближчою і віддаленою (первинною і кінцевою). Най­ближчою метою винного є продаж потерпілого, Інша сплатна пере­дача його Іншій особі або особам. Вочевидь, що така мета пов'язана з корисливими мотивами, прагненням отримати злочинний прибу­ток від операції. Однак для складу злочину слід встановити і відда­лену (кінцеву) мету. Перелік різних цілей вичерпно визначений у ст. 149. Це — використання потерпілого з метою сексуальної екс­плуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяль­ність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в ко­мерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуата­ція праці потерпілого. Для складу злочину досить встановити хоча б одну з цих цілей.

Важливо зазначити, що закон не вимагає, щоб конкретна кінце­ва мета була досягнута. Для складу злочину досить, якщо винний переслідував цю мету. Тому злочин вважається закінченим вже з моменту продажу потерпілого, його іншої сплатної передачі, або ін­шої угоди щодо людини, пов'язаної з переміщенням потерпілого че­рез державний кордон України.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, причому відповідаль­ності підлягають всі учасники злочинної операції, звичайно, крім по­терпілого. Це покупець і продавець, посередники операцій і будь-яка інша особа, яка бере участь в здійсненні дій, вказаних у ст. 149.

У частині 2 ст. 149 вказані кваліфікуючі ознаки цього злочину: здійснення злочину щодо неповнолітнього, кількох осіб (хоч би двох), повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використан­ням суб'єктом свого службового становища або особою, від якої по­терпілий був у матеріальній або іншій залежності (в цих випадках злочин здійснюється спеціальними суб'єктами).

Частина 3 ст. 149 передбачає особливо кваліфікований вид цього злочину. Це вчинення його організованою групою або якщо він пов'язаний з незаконним вивезенням дітей за кордон чи непо­верненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого орга­нів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, тяжку хворобу потерпілого, залишення потерпілого після викорис­тання напризволяще тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 149 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 149 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої; за ч. З ст. 149 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Експлуатація дітей (ст. 150). З об'єктивної сторони цей зло­чин полягає в експлуатації дітей або підлітків, які не досягай віку, з якого дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку. Це, наприклад, використання праці підлітків підприємцем в своїй майстерні без належної оплати або використання особою групи підлітків для миття автомашин, що знаходяться на стоянці, з вилученням у них повністю або в більшій частині отриманої від клієнтів винагороди.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, пов'язаний з корисливою метою — отримання від праці потерпілих прибутку.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, в тому числі службова.

Частина 2 ст. 150 передбачає кваліфікований склад цього злочи­ну, коли він вчинюється щодо кількох дітей або якщо він спричинює Істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднаний з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 150 — арешт на строк до шес­ти місяців або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавлен­ням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років, за ч. 2 ст. 150 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151) являє собою спеціальний вид незаконного позбавлення волі.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в поміщенні (оселенні) в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи. Для складу злочину не має значення, в який саме заклад поміщено потерпілого: Із звичайним, посиленим або навіть суворим наглядом. Однак ця обставина може враховуватися при призначенні покаран­ня. Злочин вважається закінченим з моменту поміщення потерпіло­го в психіатричний заклад. З суб'єктивної сторони цей злочин здійснюється з прямим умислом, за якого винний усвідомлює, що помішує в психіатричний заклад завідомо психічно здорову людину і бажає цього. Мотиви цього злочину можуть бути різними (прагнення отримати матеріаль­ну вигоду, заволодіти житлом потерпілого, бажання позбутися лю­дини тощо) І на кваліфікацію злочину не впливають. Вони можуть враховуватися при призначенні покарання.

Суб'єкт злочину спеціальний — лікар-психіатр, член комісії лікарів-психіатрів, головний психіатр. Якщо таким суб'єктом виступає службова особа (завідуючий відділенням, головний психіатр тощо) вчинене утворює сукупність злочинів І кваліфікується за статтями 151 і 365 (перевищення влади). Частина 2 ст. 151 передбачає кваліфікований склад цього злочи­ну, якщо він спричинив тяжкі наслідки (тяжку хворобу, самогуб­ство потерпілого тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 151 — арешт на строк від трьох до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 151 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Статеві злочини мають своїм об'єктом статеву свободу особис­тості (зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, примушування до вступу в статевий зв'язок) або статеву недоторканість неповнолітніх (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, і розбещення неповно­літніх).

Зґвалтування (ст. 152). Цей злочин визначається законом як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози йо­го застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Безпосереднім об'єктом зґвалтування є статева свобода, а як­що потерпіла особа не досягла статевої зрілості — її статева недо­торканість. Причому ні моральне обличчя потерпілої особи, ні га­небний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування (по­дружні стосунки, наявність попереднього зґвалтування або добро­вільного статевого зв'язку тощо) не виключають, за доведеності ін­ших ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 152. Віктимна поведінка потерпілої особи за жодних умов не може звільни­ти винного від відповідальності за ст. 152, проте може бути врахована при визначенні покарання насильнику.

Роз'яснюючи поняття погрози при зґвалтуванні, Пленум Верхов­ного Суду України ще в постанові «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р. ре­комендував розуміти її як залякування потерпілої особи висловлю­ванням, жестами й іншими діями, які виражають намір негайного застосування фізичного насильства до самої потерпілої особи або її родичів (наприклад, до дитини). Тому погроза, наприклад, вбити або покалічити немовля, якщо його мати негайно не поступається дома­ганням винного, яка відбувалася в такій ситуації, коли мати опини­лася в безвихідному становищі, подібному до стану крайньої необ­хідності, не може виключати відповідальності за зґвалтування або замах на нього.

Використання безпорадного стану потерпілої особи при зґвалтуванні полягає у вчиненні статевого акту, за якого, наприк­лад, жінка не могла розуміти характеру і значення дій, що чиняться над нею, або хоча і розуміла, що відбувається, але не мала можли­вості чинити опір насильникові.

При використанні безпорадного стану немає потреби застосову­вати насильство або погрози, тому що опору жінки тут немає.

Варто розрізняти психічну безпорадність, при якій потерпіла особа не розуміє значення того, що вчинюється статевий акт (пси­хічна хвороба, непритомний стан, малолітній вік) і фізичну безпо­радність, коли потерпіла особа хоч і розуміє характер дій, що відбу­ваються, але не в змозі чинити опір насильникові (хвороба, не пов'язана з психічним захворюванням, фізичні хиби, похилий вік, безпорадність, що сталася внаслідок автоаварії та ін.).

Велике значення має питання щодо наявності безпорадного ста­ну внаслідок алкогольного або наркотичного сп'яніння чи викорис­тання одурманюючих речовин. У судовій практиці визнається, що самі по собі статеві зносини з жінкою, яка перебуває у стані сп'янін­ня, без застосування фізичного насильства і погроз, ще не є підста­вою для розгляду цього діяння як злочинного. Для такої оцінки вчи­неного необхідно, щоб ступінь сп'яніння характеризував стан потер­пілої особи як безпорадний, який позбавляє можливо позбавляє можливості навколишнє оточення, розуміти значення дій, що вчинюються винним, або чинити йому опір. Саме такий ступінь сп'яніння свід­чить, що потерпіла особа перебувала у безпорадному стані.

Для визнання зґвалтування, як вчиненого з використанням без­порадного стану потерпілої особи, причини, що викликали безпорад­ність, значення не мають. Практика Верховного Суду України не виключає відповідальності за цей злочин, як у випадку, коли винний сам довів жінку до такого стану (наприклад, напоїв до безчуттєвого стану, дав наркотики, снотворне тощо), так і коли потерпіла особа знаходилася в такому стані незалежно від його дій (наприклад, була малолітньою, знепритомніла внаслідок