Реферат: Скрипкове мистецтво
Українське скрипкове мистецтво
Дослідження історії світового скрипкового мистецтва як цілісного, взаємопов’язаного процесу неможливе без детального і всебічного аналізу виникнення, становлення та розвитку національних виконавських та педагогічних шкіл, їх традицій та особливостей. Складовою частиною цього завдання є вивчення історичної еволюції одного з яскравих та самобутніх явищ української музичної культури – скрипкового мистецтва, яке протягом багатьох століть пройшло великий шлях, збагативши світову музичну культуру іменами талановитих виконавців, педагогів та композиторів. Тісно пов’язане з народним музичним виконавством, професійне скрипкове мистецтво зіграло важливу роль у становлення та розвитку української національної культури, мало безпосередній вплив на формування національного інструментального стилю.
Великих внесок у розвиток скрипкової педагогіки України зробив випускник Варшавської консерваторії, один із засновників Київської скрипкової школи Іван Водольський , який працював викладачем музичного училища протягом 1863 – 1875 років. З його класу вийшли видатні скрипалі віртуози І.Котек, А.Колаковський, А.Чабан, П.Золотаренко та інші.
Зростання рівня викладання гри на струнних інструментах у Київському музичному училищі спостерігається в період викладання у ньому талановитого педагога О.Шевчика , який підготував цілу плеяду прекрасних скрипалів. Серед них – М.Сикард, М.Ерденко, М.Захаревич, Ю.Лясута, Д.Пекарський. Педагоги старшого покоління стали фундаторами київської скрипкової школи, яка здобула великий авторитет у нашій країні та за її межами. Підтвердженням тому є покоління українських митців – лауреатів міжнародних конкурсів, які починаючи з 50-х років ХХ століття і до нашого часу примножують кращі традиції скрипкової школи та прокладають нові шляхи в розвитку сучасного виконавського мистецтва.
Одним із фундаторів Київської професійної скрипкової школи став М.Г.Ерденко , видатний концертний виконавець та педагог. М.Ерденко, як один із переможців Московського конкурсу скрипалів 1910 року, був запрошений до числа педагогів Київського музичного училища, яке у 1913 році було реорганізоване в Київську консерваторію. Активна педагогічна та виконавська робота продовжувалася аж до переїзду М.Ерденка до Москви у 1922 році. Його педагогічна діяльність опиралася на великий досвід талановитого виконавця, на його широкий репертуар, який включав твори А.Вівальді, Д.Тартіні, В.-А.Моцарта, Г.Венявського, П.Сарасате, П.Чайковського, О.Глазунова.
Видатним київським педагогом та виконавцем впродовж 1918 – 1950 рр. був Д.С.Бертьє . Закінчивши Петербурзьку консерваторію по класу скрипки в професора Л.Ауера та Лейпціґську консерваторію по класу симфонічного диригування, він певний час працював концертмейстером оркестру графа А.Шереметьєва. Ґрунтовність методичної системи Д.Бертьє проявляється зокрема, у рекомендованому ним репертуарі, де поряд із проходженням методичного матеріалу – етюдів Р.Крейцера, каприсів П.Роде – виконувались віртуозні п’єси Г.Веняв- ського, К.Сен-Санса, російська скрипкова класика – концерти П.Чайковського, О.Глазунова. Випукниками Д.Бертьє були О.Пархоменко, А.Штерн, В.Стеценко, О.Кравчук та інші.
Новий етап розвитку київських скрипкових класів у післявоєнний період пов’язаний з творчістю педагогів О.Г.Манілова, П.М.Макаренка. В цей час Київська скрипкова школа виховала перших лауреатів і дипломатів Міжнародних та Всесоюзних конкурсів – А.Мельникова, А.Винокурова, З.Зелинського, В.Бродського, Т.Печеного та ін.
З 1957 року на кафедрі скрипки Київської консерваторії почав плідну педагогічну та виконавську роботу видатний скрипаль, професор О.Горохов , випускник Московської консерваторії по класу професорів Л.Цейтліна та А.Ямпольського, лауреат міжнародних конкурсів у Будапешті, Лейпціґу, Празі, Брюсселі. Працюючи на кафедрі з 1957 по 1998 рр., він виховав цілу плеяду талановитих скрипалів: В.Козін, І.Андрієвський, Г.Коновалов, Н.Сіваченко та інші. Педагогічну працю О.Горохов поєднував з активною виконавською та науково-методичною діяльністю. У величезному репертуарі майстра були шедеври скрипкової літератури найвищої складності, українська класична музика та твори сучасних композиторів. О.Горохов – автор багатьох наукових праць з актуальних проблем скрипкової педагогіки та виконавства.
Новий період діяльності кафедри розпочинається з запрошення у 1967 році на педагогічну роботу талановитих випускників Московської консерваторії – першого завідувача новоствореної кафедри скрипки О.Криси, Ю.Мазуркевича (нині працюють у США) та Б.Которовича , які принесли нові ідеї, сучасну методику виховання музиканта-скрипаля, зробили вагомий внесок у виконавську, науково-методичну та педагогічну діяльність кафедри.
Під керівництвом видатного скрипаля і диригента, професора, Народного артиста України, лауреата Шевченківської премії Богодара Которовича на кафедрі утворився колектив з найкращих педагогівта виконавців України. На кафедрі почали працювати В. Козін, Заслужена артистка України О.Рівняк, викладачі Л.Овчаренко і Т.Мухіна (КССМШ ім.М.Лисенка), Заслужений артист України С.Шотт (концертмейстер театру опери та балету ім.Т.Шевченка), викладачі І.Андрієвський, Н.Сіваченко. Серед молодих педагогів – лауреати Міжнародних конкурсів М.Которович, В.Півненко і О.Шутко.
Інтенсивна музично-освітня та виконавська діяльність представників Київської скрипкової школи значною мірою обумовила процес розвитку українського скрипкового мистецтва, активізації концертного життя та композиторської творчості.
Становлення музичної освіти в Одесі тісно пов’язане з діяльністю видатного громадського діяча та композитора П.П.Сокальського . Завдяки його зусиллям у місті в 1886 році було відкрито перші безплатні музичні класи – Школи аматорів музики. Ця школа, поряд із заснованою раніше при «Товаристві красних мистецтв», відіграли важливу роль у становленні спеціальної музичної освіти в Одесі.
В основу навчальної роботи школи лягли програми та плани Київського музичного училища. Яскравим свідченням успіхів музичних класів стали учнівські концерти та публічні іспити. У 1897 році музичні класи були перетворені в музичне училище. Завдяки високому художньо-освітньому рівню підготовки учнів Одеського музичного училища стало можливим відкриття Одеської консерваторії.
Одним з перших педагогів в Одесі був відомий український скрипаль- віртуоз Павло Пустарнаков . Значний внесок у становлення та розвиток одеської скрипкової школи зробили скрипалі, які працювали у музичному училищі та консерваторії. Це – Г.Фріман, Е.Млинарський, А.Фідельман, Р.Ступка, Й.Перман. В розвитку вітчизняної педагогіки певну роль відіграла музично-просвітницька діяльність Й.Карабульки, вихованці якого були відомими не лише в Україні, але й за її межами.
Особливе місце в дореволюційній українській скрипковій педагогіці зайняла школа П.С.Столярського . З діяльністю П.Столярського пов’язане впровадження професійного навчання дітей з раннього віку. Під час таких занять враховувались фізіологічні та психологічні особливості вихованців, уроки організовувались у вигляді гри. Така методика стала «знаряддям» в організації навчального процесу багатьох навчальних закладів України. Педагогічний досвід П.Столярського дав блискучі результати, його учні, зокрема Д.Ойстрах, принесли одеській скрипковій школі європейське визнання. [Див.Дод. 2,3]
Видатним скрипалем, яскравим представником одеської скрипкової школи є Віктор Пікайзен , учень Д.Ойстраха, який усім своїм учням передав традиції одеської скрипкової школи.
Інтенсивна концертна діяльність В.Пікайзена проходила в найкращих концертних залах Росії, Англії, Франції, Італії, Голандії, Швеції, Чехословаччини, Югославії, Німеччини, Японії, В'єтнаму, країн Латинської Америки. З 1957 року В.Пікайзен працював солістом Московської філармонії.
Різноманітний репертуар артиста включав твори російської та зарубіжної класичної музики: Й.-С.Баха, В.-А.Моцарта, Л.Бетховена, Ф.Шуберта, Й.Брамса, Е.Гріга, П.Чайковського, Н.Паганіні, Г.Венявського та інших. Значне місце в ньому належало творам сучасних авторів, в тому числі скрипковим концертам С.Прокоф'єва, Д.Шостаковича, А.Хачатуряна, Д.Кабалевського, П.Чайковського.
Яскравим представником одеської скрипкової школи є відомий скрипаль Захар Брон , вихованець музичної школи ім. П.Столярського в Одесі.
З.Брон є лауреатом двох Міжнародних скрипкових конкурсів: імені Г.Венявського в Познані та конкурсу Королеви Єлизавети в Брюсселі. Він багато гастролював, виступаючи з московським та новосибірським філармонічними оркестрами, а також з оркестрами з Іспанії, Португалії, Німеччини, Японії, у супроводі таких славетних диригентів, як Маріс Янсонс, Арнольд Кац, Юстас Франц та інші. Виступи З. Брона проходили в таких залах, як віденський Musikverein та токійський SuntoryHall. Музикант записав кілька компакт-дисків, до яких увійшли твори для скрипки з оркестром, для скрипки та фортепіано.
Ще одним яскравим представником одеської скрипкової школи є Сергій Кравченко , вихованець славетної скрипкової школи П.С.Столярського, згодом Московської консерваторії ім. П.І. Чайковського, де навчався разом з одним із найвидатніших скрипалів сучасності Л. Коганом.
С.Кравенко отримав звання Заслуженого артиста Росії,окрім цього, він є лауреатом таких конкурсів, як конкурс Н.Паганіні в Італії (1969), конкурс Жака Тібо в Парижі (1971),конкурс скрипкових квартетів у Бельгії (1972).Географія гастрольних виступів С.Кравченка величезна: усі країни колишнього Радянського Союзу, Польща, Німеччина, Угорщина, Югославія, Болгарія, Італія, Франція, Іспанія, Бельгія, Люксембург, Фінляндія, США, Південна та Північна Корея, Японія та інші.
Багато студентів С.Кравченка є лауреатами різноманітних Міжнародних та національних скрипкових конкурсів. Серед них: І. Іголинський, В. Муллова, С. Крилов, Є. Гелен, Дж. Ко, Н. Сашенко, А.Степаненко, Є.Стембольський.
Велику історію має також і львівська скрипкова школа , адже смичкове виконавство на Львівщині своїми коріннями сягає в далеке минуле. У Львові працював видатний скрипаль–віртуоз і композитор Кароль Ліпіньський (1790–1861), який змагався у скрипковій майстерності з Н.Паганіні, виступав у квартеті з Л Шпором, грав у ансамблях з Р.Шуманом і Ф.Лістом.
Першою українською професійною скрипалькою-педагогом в Музичному Інституті ім.М.Лисенка у Львові була Єлисавета Щедрович-Ганкевичева , учениця Л.Ауера та О.Шевчика. Серед відомих імен – Євген Перфецький (1882–1936), який отримав юридичну освіту (Львівський та Віденський університет), згодом завершив музичну освіту у Віденській консерваторії у О.Шевчика (1906 р). З 1908 до 1936 року Є.Перфецький працював професором Вищого музичного Інституту ім.М.Лисенка та одночасно був відомим як концертуючий соліст і ансамбліст, організовуючи концерти у Відні, Львові, Кракові, Чернівцях.
В його класі навчалися Роман Криштальський та відомий українсько–американський скрипаль Роман Придаткевич, який емігрував у США в 1923р. Роман Криштальський (1899–1963), батько видатного піаніста Народного артиста України, професора Олега Криштальського з 13 років був знаний як концертуючий ансамбліст, очолював тріо, в якому грали Петро Пшеничка (віолончель) і Роман Савицький (фортепіано). Скрипаль-віртуоз виступав у ансамблях з Н.Нижанківським, В.Барвінським та Р. Савицьким.
Свій вагомий внесок у скрипкову педагогіку Львівщини зробили, викладаючи в Музичному інституті, І.Левицький, К.Гладилович, Є.Козулькевич.
Серед фундаторів Львівської скрипкової школи – професор Осип Москвичів , який виступав з сольними концертами та викладав у Музичному Інституті ім.М.Лисенка. З його класу вийшли визначні скрипалі – О.Деркач, Ю.Крих, Є.Цегельський, який після закінчення Празької консерваторії був концертмейстером симфонічних оркестрів у Кракові і Відні.
Серед скрипалів-віртуозів Західної України яскравою була постать Юрія Криха , виконавська майстерність якого відрізнялася глибоким та приємним тембром звуку, благородною кантиленою, добре розвиненою біглістю пальців, темпераментом та енергією. Він досконало володів такими технічними ефектами, започаткованими Н.Паганіні, як піццікато лівою рукою та виконання подвійних флажолетів у швидкому темпі. Провідний скрипаль-віртуоз, видатний педагог та активний громадський діяч Ю.Крих продовжував свою просвітницьку діяльність і після 1939 року, вносячи вагомий вклад у розвиток музичної культури України.